Доля Оксани Коваленко - першого кохання Т. Шевченка

У дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от з чужими сестричками бавитись полюбляв.

Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малин Тарасик з ними обома.

А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.

1. "Ми в купочці колись росли.."

2. "Мені тринадцятий минало..."

3. "Мар'яна-черния" (вступ)

4. "Катерина" (10частина).

5. "Слепая" ("Кого ридая призову я. - И злое серце человека ее любви не пощадит".

6. "Не кидай матері"

У 1828 році доля розлучила Тараса з Оксаною. Кріпак-козачок змушений був мандрувати зі своїм паном у Вільно.

Даремно вона казала йому:

Поїдеш з панами.

Знайдеш собі шляхтяночку

Забудеш Оксану!

Поїхав. Таки знайшов собі шляхтяночку. Та Оксану таки не забув. Навіть в останньому вірші Оксанкою з його дитинства світяться рядки:

Поставлю хаточку, садок.

Кругом хатини насаджу:

Прилинеш ти у холодочок.

Тебе, мов кралю, посаджу.

Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав пан Енгельгард, забравши з собою Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану - Оксану Коваленко - у січні 1840 року видав заміж за кріпака К.М.Сороку. Так що коли Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди.

"Ми в купочці колись росли.."