Золото осені - золото душі

Валентина Яківна Лавриненко… Хто не знає в Груні цього імені? Чи квітнуть білі акації , чи снігу по коліна, тією ж сільською вулицею сорок років ходить до школи інтелігентна жінка… Кожного малюка вона обласкає поглядом, односельцям побажає доброго дня, колегам дасть мудру пораду, а при потребі - допомогу. Навчає вже внуків своїх перших учнів.Народилася під жовтневими зорями 1952 року - і все золото осені стало золотом її душі. Хоч сама сонячна, тепла й барвиста, як літо.

Справу державної ваги – надання якісних освітніх послуг - виконує успішно, про що свідчать численні нагороди, зокрема чотири Почесні грамоти Міністерства освіти і науки України, знак «Відмінник народної освіти України», педагогічне звання «вчитель-методист».

Ще під час навчання в Охтирській середній школі № 4 щодо вибору професії сумніву не було: дуже любила свою вчительку Лебідь Л.М. Тож перед дівчиною зразу відкрив двері Сумський державний педагогічний інститут.

Студентські роки летять напрочуд швидко. Куди занесе доля? Як складеться життя? Вважалося, що випускникам філологічного факультету 1973-го пощастило: на розподілі пропонуватимуться майже всі міста Донецької області. Розумом обирала Жданов, а серцем – будь- яку школу, якби ближче до мами. Вона в неньки – єдина дитина. Хто ж зігріє найріднішу на всьому білому світі людину на схилі літ?

В Охтирці і районі вакансій не було. На душі важко, та нічого не вдієш: світить Мащанська восьмирічка. Уже в людей розпитала, як туди добиратися: рейсовий автобус «Охтирка – Олешня», а там три кілометри пішки через ліс, і на горі - школа. На щастя, сталося справжнє диво. Голова комісії з розподілу випускників то знімав, то одягав окуляри. Кілька разів перечитував якісь папери. Потім винувато знизав плечима:

- Пропоную направити студентку туди, куди її просять.- Хто «за» ?

Грунська школа на той час - найбільша (до тисячі учнів) і найкраща в районі. Біда тут тільки в тому, що обласна комісія за результатами екзаменаційних робіт із української мови та літератури вже кілька років підряд золоті медалі «зрізає» на срібні. От і «виписав» директор з інституту здібну студентку.

Скромність, простота і талант молодої вчительки підкорили душі грунських школярів.

Як бджілка збирає мед, так Валентина Яківна - передовий досвід. Прикладом для наслідування для неї, наставником була відома на весь район Лебединець Л.О., пізніше заслужений учитель України.

Тільки другий рік роботи – і вже золота медалістка Тарабан Антоніна (за всі роки педагогічної діяльності їх буде ще вісімнадцять). З’явилися перші переможці районного етапу Всеукраїнських предметних олімпіад, призери – обласного.

Якраз у цей час мене було переведено на посаду завідуючої райвно. Молода вчителька справді виявилася маленькою «зірочкою». З неї треба було зліпити «зорю».

1979 рік. Лавриненко В.Я. - організатор позакласної та позашкільної роботи. Ніби народилася для цієї посади. Ні просвітку, ні вихідних. Усе йде добре. От тільки маленький синочок мамою називає бабусю.

17 березня 1981 року в трудовій книжці Валентини Яківни з’являється запис про переведення на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Переживала: нічого не знаю, не вмію… Що кращого могла я запропонувати, ніж курси підвищення кваліфікації?

І тут, у Сумському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, зустрілася на її життєвому шляху жінка з величезним багажем знань і досвіду, прекрасна людина – Якубенко Анна Іванівна. Побачила велике бажання початкуючого завуча чомусь навчитися – і подала руку допомоги. Та так «підкувала», що через деякий час досвід Лавриненко Валентини Яківни з проблеми «Внутрішкільна методична робота – важлива ланка в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів» був вивчений і впроваджений у практику шкіл області Сумським ОІППО.

Неодноразово на базі навчального закладу проводились обласні семінари директорів та їх заступників, а районних – не перелічити…

Поєднати в собі два начала – сучасного вчителя й організатора навчально-виховного процесу Валентині Яківні вдається легко та блискуче успішно. Тому, що безмежно любить школу, професію, дітей і свій предмет, уміло роздмухує творчий вогник колег-учителів. Не один директор школи хотів би мати такого заступника.

Семінари з панорамними уроками, калейдоскопи, творчі портрети, вшанування вчительських династій, КВК, інноваційні педради, тренінги, учительські «десанти», «посиденьки», «розмови при свічках», шкільні конкурси «Учитель року», «Надія школи», «Найкласніший класний» - зовсім незначний перелік нетрадиційних форм методичної роботи навчального закладу.

Сказати «працює» - мало. Горить у роботі й усім позіхати не дає. Розповіла якось про перший шкільний конкурс «Учитель року». Старанно готувалася, продумувала все до найдрібніших деталей. А боязко: чи не приймуть «у штики»? У школах району такий захід ніде ще не проводився, колеги це знають, вони спілкуються між собою. Хто ж візьме участь? Наперед прикинула: добровільно – ніхто. Як же бути?

У школі на той час було шість «старших»: Вельбой Л.П. – учитель історії і суспільних дисциплін, Бублик Л.І. – математики, Криворучко Т.О. – російської мови та літератури, Шевченко А.С., Тунік Н.В. – початкових класів, Коляда О.В. – інформатики. Він же директор школи.

- От із них і почну. Невже директор не стане моїм помічником?

Тиждень красується оголошення-запрошення, у якому значиться, що відбудуться «Вибрики», прохання з собою взяти багато вільного часу, гарний настрій і…ручку. Коли педколектив зійшовся, «вибрикувати» вибрали саме старших учителів. Конкурсні завдання такі оригінальні, які може вигадати наша Валентина Яківна. Ось, наприклад, «Темна конячка»: - Який предмет знаходиться в чорному ящику? Підказка: ви щодня тримаєте його в руках. Для вчителя першого класу - це шнурки, гадаю, усім відомо, з якої причини; для викладача інформатики – мишка (коли відкривали ящик, виплигнула ще й жива!) Швидко, весело час пролетів. І бажаний результат є – перемога вчителя початкових класів Шевченко А.С. Тут же отримала лист-направлення в гумористичній формі (у Груні це вміють робити!) на районний конкурс «Учитель року». А стала ще й учасником обласного.

Після «Вибриків» - учительські «посиденьки». За чашечкою кави - підсумки заходу, плани на майбутнє, спогади, жарти…

Вимоглива до учнів, колег, Лавриненко В.Я. - сама взірець самовідданої праці. Її знають у районі як переможця першого конкурсу «Учитель року-95» у номінації українська мова та література, учасника обласного - «Учитель року-2004» в номінації заступники директорів з навчально-виховної роботи.

І колектив не підвів. Переможцями районного етапу стали Ващенко В.Я. та Шевченко А.С. (1997), Коляда О.В., Горлач В.М. (1998), Осмоловська Л.І. (1999), Криворучко Т.О., Мельникова О.І. (2000), Клименко Г.М. (2001), Тунік Н.В., Тунік Л.П. (2004), Гольченко В.О. (2005), Туркіна В.І. (2010), Осмоловська Л.І. (2013). Учасниками обласного – два вчителі, призером ІІІ етапу (друге місце) – учитель правознавства Клименко Г.М. І в кожному з них - часточка її золотої душі.

Останнім часом не залишається поза увагою Валентини Яківни Всеукраїнський конкурс «Творчий учитель – обдарований учень», що проводить Національна академія педагогічних наук України, у номінації «Авторський розвивальний урок». А «Соняшник-учитель», у якому вона постійно бере участь, - це не тільки самоперевірка фахової майстерності, а й гарний приклад для наслідування: вихованці виборюють у Всеукраїнській українознавчій грі «Соняшник» дипломи І та ІІ ступенів Всеукраїнського рівня.

Сама – величезний океан таланту, здібностей, мудрості й досконалості. І колектив такий створила за 33 роки на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Зорепад «старших учителів» (Кляп В.П, Вельбой Л.П., Криворучко В.Д., Тунік Н.В., Коляда О.В., Гольченко В.О., Мельникова О.І., Ващенко В.Я., Тунік Л.П., Клименко Г.М., Бублик Л.І., Туркіна В.І., Кир’ян Т.І., Осмоловська Л.І.) та «вчителів-методистів (Шевченко А.С., Криворучко Т.О.) – це її гордість.

Багато років Валентина Яківна очолювала районний постійно діючий семінар заступників директорів з навчально-виховної роботи, була членом обласної творчої групи, учасником Всеукраїнської науково-практичної конференції «Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи», на якій охоче ділилася досвідом із питань упровадження інформаційних технологій в управлінській роботі.

Лавриненко В.Я. має послідовників: двадцять її вихованців обрали фах учителя української мови та літератури. Частина з них працює в школах Охтирського району. Є в неї «своя» журналістка - Олдражевська Людмила Олександрівна, заступник головного редактора газети «Україна молода».

Неодноразово пропонували Валентині Яківні «вищі» посади: і директора школи, і голови сільради. Залишалася вірна своїй:

- Ні, я завуч, оце моє…

Жити й працювати в Груні, на батьківщині Остапа Вишні, багато до чого зобов’язує. Пам’ятає, як у 1973 році директор школи Рябченко Д.А. (а він особисто знав Остапа Вишню) запитав:

- Ви читали «Перший диктант» Остапа Вишні?

Соромно було, та сказала правду:

- Ні.

- Є нагода вивчити, - усміхнувся лукаво.- Ось до Груні прибув професійний письменник Іван Васильович Зуб. Працює над книгою про життя і творчість Остапа Вишні. Хоче зустрітися зі старожилами. А Ви йому в цьому допоможете.

Годинами може захоплююче розповідати про сім пам’ятних днів, проведених поряд із письменником. Разом ходили по рідній Остапу Вишні землі статечний чоловік і молода русява дівчина з довгою косою - учителька української мови та літератури, яка робила перші несміливі кроки на педагогічній ниві. По крупинках збирали маловідомий матеріал. З цього часу включилася у вивчення й популяризацію творчості письменника-земляка.

Кілька разів у 80-х роках Валентині Яківні пощастило зустрічатися з чудовою жінкою, дружиною, другом і невтомним пропагандистом творчості Остапа Вишні Варварою Олексіївною Губенко-Маслюченко. Саме з її рук вона отримала п’ятитомне видання творів Остапа Вишні, яке йшло як підписне. Не всім у сільській місцевості навіть було доступне в придбанні.

В. Я. Лавриненко разом з іншими вчителями багато зробила для того, щоб у Груні був створений музей письменника-земляка. Її барвиста українська мова, глибокі знання життя і творчості Остапа Вишні, музейних матеріалів зачаровують відвідувачів під час екскурсій.

У пору листопаду, коли струсять своє вбрання вишні, Грунь відзначає унікальне і єдине у своєму роді свято - «Вишневі усмішки», які з 1974 року стали традиційними. Такими їх зуміла зробити сільський голова Пилипенко Л.В. зі своїми помічниками. 100-річчя з дня народження гумориста перетворилося на «Великі іменини у Вишневій родині». А ведучою, щирим і душевним диригентом усього дійства знову ж таки була Валентина Яківна. За участь в організації і проведенні одержала особисту подяку такого змісту: «Шановній Лавриненко В.Я., сценаристу, пропагандисту творчості Остапа Вишні серед учнів, населення. Завжди вдячна Вам родина Губенків. Київ. 13.11.89 р.»

Валентина Яківна зберігає цінну фотографію. Ось вона на знімку разом із відомими українськими письменниками та краянами. Їй пощастило бути особисто знайомою з Олексою Ющенком, Юрієм Кругляком, Василем Юхимовичем, Михайлом Прудником, Олексієм Столбіним, Григорієм Єлишевичем, з ініціативи якого (він, повірте, з Вишневого кореня!) у Груні почав життя Всеукраїнський фестиваль виконавців та авторів гумору і сатири, фольклорного мистецтва ім. Остапа Вишні «Грунські усмішки».

Валентина Яківна передає свої знання про життя і творчість Остапа Вишні молоді, вчить берегти про нього пам’ять. Разом із вихованцями укладено книгу спогадів «Остап Вишня – наш земляк», створено літературно-мистецький проект «Рідний край у творчості Остапа Вишні» (розміщений 30.10.2013 р. на порталі «Учительський журнал он-лайн»).

До 125-річчя з дня народження письменника-земляка закінчила роботу над дослідженням «Мова «Мисливських усмішок» Остапа Вишні – мова моєї Груні». Попереду ще багато планів. А творчість Остапа Вишні заслуговує того, щоб її знали, любили і берегли.

Коли вона встигає все зробити? Звідки черпає сили? Мабуть, з великої любові до школи, без якої себе не мислить.

Ось такою живе в мирі та злагоді зі своєю совістю, постійній творчій праці мудрий, талановитий сільський педагог і організатор навчально-виховного процесу, людина золотої душі В.Я. Лавриненко.

Т.Р. Кучеренко, голова

Охтирської районної ради

ветеранів