Родичі знаних українців живуть серед нас.
Є в історії українського народу величні імена, котрими пишається кожен з нас, котрі не забудуться й через віки, бо вони нетлінні, а слід, який вони залишили нам завжди слугуватиме нам надійним дороговказом.
Але всі вони були живими людьми і лишили по собі не тільки дорогоцінний скарб у вигляді справ, за які ми їх і цінуємо. Серед них і нині живуть їхні нащадки-правнуки та праправнуки. Трохи про їхню долю. Хто ж вони такі?
Як відомо, Тарас Шевченко дітей не мав. Але зараз у Києві живуть нащадки його брата Йосипа, чий син Трохим –хрещеник великого українського поета. Правнучка Трохима – Тамара Костенко багато років викладає німецьку в одній із шкіл столиці. Її онуки – наймолодші з нащадків Шевченка.
Хлопці вирішили стати музикантами. Михайло – студент 3-го курсу оркестрового факультету Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. він грає на віолончелі. Шестикласник Київської середньої музичної школи-інтернату ім. М.В.Лисенка Василь теж обрав цей інструмент. І, мабуть, не даремно. Адже тарас Григорович у повісті «Музикант»писав, що якби не став поетом, то волів би грати на віолончелі. Мрія поета здійснилася. Нехай і не за його життя, а через багато поколінь.
Про те, що вони нащадки великого Кобзаря, хлопці нікому не розповідають. Лише Михайло згадує, що література в школі була його улюбленим предметом. Але, на жаль, саме по творчості Шевченка він ніяк не міг отримати «5», бо то зіб`ється, читаючи вірша, то щось наплутає в біографії.
А пише Михайло не вірші, а музику. Полюбляє обробляти народні пісні, пише музику національному технічному університеті України «КПІ». Оля на 2-ому курсі факультету менеджменту і маркетингу, а Богдан – на 4-ому курсі факультету енерготехніки та автоматики. Більшість студентів навіть не здогадуються, що їх однокурсники з роду Каменяра, бо вони не афішують свого юродства. Та хіба хтось повірить, що нинішнє «джинсове» покоління Юрчаківських – продовжувачі роду І.Франка?
Оля захоплюється брейком і скейтбордом. Богдан – «тяжким металом», складає сценарії для комп`ютерних ігор. Ольга успадкувала громадську позицію від прапрадіді – цікавиться соціальною роботою. Після навчання вона поспішає в інтернати та притулки, та надає психологічну допомогу сиротам. Можливо, колись, коли накопичиться достатній життєвий досвід, випробує сили в журналістиці. З поетичної спадщини свого уславленого родича Олі найбільше подобається вірш «Тричі являлась мені любов».