Виконуємо домашнє завдання без нервів і сліз

Зараз вирує чимало емоцій щодо шкільного домашнього завдання. Не стану заглиблюватися в питання обсягу завдань і т. п, поділюся лайфхаком, який я здобула 17 років тому. У мене він спрацював, може комусь ще буде корисним.

Коли моя старша донька пішла до 1-го класу, я відповідально "взялася за навчання", я нервувала, дитина плакала. Я зрозуміла, що підхід працює позитивно лише для шкільного щоденника, але не для всіх зацікавлених осіб.

В той час я натрапила на статтю, де дитячій психолог пояснювала, яким чином варто огранізувати виконная домашнього завдання. Дитина має робити уроки сама, це має бути її відповідальність, а не батьківська. Але це станеться не одразу, потрібна певна технологія.

Спочатку уроки робимо разом. Але не з метою бездоганності у зошитах, а з метою опанування дитиною системи "як робити домашку":

- спочатку складне, потім легке;

- коротка перерва після школи і сідаємо за уроки;

- прибираємо від себе і зі столу все, що відволікає;

- черновик – чистовик;

- таймінг;

- маленька нагорода дитині і собі.

Після кожного виконаного завдання дитину треба хвалити, тактовно показуючи, які системні речі варто коректувати, і разом радіти результатам.

Згодом треба починати привчати до самостійного виконання завдань методом "розтягування відстані". Перший день сідаємо поряд, но з якимось своїм завданням – книжкою або журналом, наприклад. Говоримо: "Ти роби, а я маю це вивчити на завтра. Так декілька днів.

Потім відсуваємо свій стілець від столу (в мене тут термінове завдання, до завтра треба відповісті/зробити). Далі збільшуємо відстань від столу – займаємо позицію на дивані поряд, наприклад. Зі своїм лептопом та роботою в ньому. Так декілька днів. І так поступово аж до іншої кімнати, де робимо свою роботу.

Важливо, щоби дитина наочно бачила, що в вас "є своя робота, а в неї – своя". Таким чином, за один-два місяці дитина привчається робити домашку самостійно, дорослі можуть допомогти тільки в складних випадках та з перевіркою (але краще та вірніше без неї). Хвалимо дитину за самостійність та хвалимося всім: "Уявіть, він/вона сам/а робить всі уроки!". Без традиційного "ми тепер самі робимо".

В мене вийшло, відтоді донька всю домашку до кінця школи робила самостійно, я навіть ніколи не знала толком, що вони там проходять. Бонусом став високий рівень самодисципліни і відповідальності. Що, сподіваюся, допомогає в житті 23-річної серйозної красуні:).