Григорій Сковорода - неординарна людина

Цікаві факти з життя українського філософа та мислителя ви дізнаєтеся з цієї статті

дода

Сковорода Григорій Савич

(філософ, поет)

Цікаві фактиУ 1750 році Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти він їздив до Відня (Австрія), Братіслави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув 5 років.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псальми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями, рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.

- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: «О, це дуже розумна людина!»

- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: «Ох, який же він дурень!»

Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад'ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:

- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!

- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.

Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:

- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.

- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В.Каразіна. Цікаво, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Савича Сковороди.

джерело: ostriv.in.ua

біографія(1722-1794)

Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. У 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.

Людина виняткових здібностей і гострого розуму, Г.Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався.

Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох.

Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності. Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу.

Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів. Усе більше і більше віддаляючись від суєтності, він з хвилюючим самозреченням наближався до найпривабливішого свого пристанища — любомудрості. З 1759 по 1769 роки Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».

Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко виробилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього «я», голос духу. Феномен постаті Григорія Савича Сковороди — у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Вроджена чутливість, схильність до роздумів, здібність до знань, любов до праці — все це сприяло формуванню особ-ливого внутрішнього світу, наповненого істинною мудрістю, справ-жніми почуттями. Це й дозволило йому визначити чітку систему поглядів на щоденне земне існування.

Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства, йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожене існування своєї нації. Бажання допомогти, наставити на путь істинний своїх ближніх штовхало його в нові й нові ман-дрівки, аби нести просвітницьке, рятівне слово спасіння спраглим душам. «Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода, не зірки, не планети... Як здоров’я має свою точку не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров’ям її та нашим блаженством.

Здоров’я тіла є не що інше, як мир тілесний, як мир сердечний є пожива на здоров’я душі, і як здоров’я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що турбують думку, починає проглядати схований усередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно життя свого в звичайному колоску. Оцих-то, хто починає себе пізнавати, закликає премудрість божа у дім свій, на гостину...» Одержимий ідеєю духовного відродження української нації, мудрець виношує у своїй ментальності образ справжнього громадянина своєї держави.

У філософському трактаті «Жінка Лотова» Г.Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий — духовно. Ця, вдруге народжена, «...людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, ввіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її — діамант, смарагд, сапфір, яшма, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її — голос грому...»

Перед нами словесний портрет мовби ідеальної людини, виплеканий уявою і досвідом філософа, що втілив у ньому найкращі моральні та фізичні якості. Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збір-ник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра». Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію.

Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.

но: 12.01.2007

Григорій Сковорода втік від нареченої і нагрубив Катерині II

3 грудня виповнилося 292 роки з дня народження відомого поета і філософа.

Народився Григорій Сковорода в 1722 році в сім'ї козака Сави Сковороди та його дружини Палажки. Історики досі розходяться в думці, де жила сім'я. Одні стверджують, що вони проживали у райцентрі Чорнухи, інші - селі Харсіки Київської області. Довгий час - близько двохсот років - також не була відома точна дата народження поета. Правда розкрилася, коли дату народження знайшли в листах поета.

Говорити про те, яку спадщину залишив Сковорода, не має сенсу: будь-який школяр знає його офіційну біографію і твори. Тому ми зібрали найбільш цікаві і неймовірні факти з життя поета.

Дар передчуття

Відомі два разючі факти, які доводять, що поет умів передбачати біду. Так, у 1770 році він гостював у свого друга Іустина - начальника Китаївської пустелі в Києві. Раптом він заявив, що їде. Коли його почали розпитувати, сказав, що під час прогулянки Подолом почув трупний запах. Іустин вмовляв одного не їхати і запевняв, що ніякої небезпеки немає, але Григорій не послухав. А через два тижні у Київ прийшла чума, і місто закрили.

Крім того, Сковорода знав дату своєї смерті. 9 листопада 1974 року поет, за переказами, після обіду викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і навіки заснув.

Зверхність до чинів

У своїй біографії Григорій Сковорода нікого не боявся і поважав не за чин, а за особисті досягнення. Так, одного разу, коли він йшов по дорозі біля Харкова, до нього підбіг ад'ютант екіпажу генерал-губернатора, який запросив філософа в карету.

- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ, продовживши шлях.

Ад'ютант, зорієнтувавшись, знову підбіг до Сковороди, зазначивши, що його запрошує Євдоким Олексійович Щербинін. На що поет усміхнувся:

- Чув я про нього. Кажуть, хороша людина і гарний музика, - і пішов до карети.

Крім того, був випадок з Катериною ІІ. Одного разу вона побажала побачити відомого філософа особисто. Коли Сковорода прибув до палацу, його завели в приймальний зал. Коли зайшла цариця, всі присутні вклонилися їй. Крім Сковороди.

- Чому ти не кланяешься мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

Відзначився був Сковорода і в Харківському колегіумі, де викладав. Замість оцінок викладач писав: "вельми туп", "справжнє безглуздя". Розумників оцінював званнями: "досить гострий", "звєрок востроє" (тобто знання вистачає на льоту). Всього у Григорія було 12 таких градацій. Але незважаючи на це студенти обожнювали свого наставника.

Вважав за краще особисту свободу любові

Одного разу Сковорода закохався, що для нього, відомого своїм зневажливим ставленням до жінок, було справжньою трагедією. Скорившись почуттю, він навіть запропонував дівчині вийти за нього заміж. Однак в останній момент втік прямо з-під вівтаря, вибравши особисту свободу.

Кращі крилаті фрази Григорія Сковороди

Більше думай і тоді вирішуй;

З видимого пізнавай невидиме;

Недостатньо, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене;

Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого ядовитішого від удаваного друга;

Все минає, але любов після всього зостається;

Сліпі очі, коли затулені зіниці;

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!

Лід на те й родиться, аби танути;

Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний;

Не все те недійсне, що незбагненно дитячого розуму;

Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

До РЕЧІ

Жителі села, де похований відомий філософ, стверджують, що вже близько двохсот років його дух оберігає ці краї.

На місці спочинку Сковороди, як він і заповідав, ні хреста, тільки величезний камінь з написом: "Світ ловив мене, але не спіймав".

У селі Сковородинівка Золочівського району Харківської області видатний український філософ часто гостював у садибі свого учня Андрія Ковалевського. Там же, передчуваючи швидку смерть, він власноручно почав копати собі могилу, де пізніше був похований недалеко від улюбленого дуба-велетня.

Відчув чуму і втік з Києва

Навіть у спекотну погоду біля музею філософа в унікальному парку прохолодно, як і триста років тому. Причиною тому особливі дерева. Їх тут тільки два види: липи і дуби.

- Багато років поспіль на території комплексу проводився ярмарок, і кожен раз в ці дні, що не припиняючись, йшов дощ, - починає розповідь співробітник літературно-меморіального музею Сковороди Анна Ярмиш. - Старі люди казали, що дух нашого великого земляка таким чином протестує проти торгівлі на «його» території. Тоді ярмарок скасували, почавши проводити літературно-фольклорні свята. І що ви думаєте? Погода весь час ідеальна, але тільки на території музею і парку. У самому селі дощик і раніше капає. Наші гості дивуються цьому явищу. І подібних загадкових речей тут діється предостатньо.

- Відомо, що ще в XIX столітті в садибі, де тепер розташовується експозиція, жила поміщиця Кузіна, - підключається до розмови директор музею Наталя Мицай. - Так от їй уві сні був старець в білому одязі, який щось награвав на сопілці. У підсумку поміщиця так злякалася, що не витримала і наказала перенести могилу Сковороди зі своїх земель на церковні. І його прах перепоховали біля церкви. З тих пір бачення перестали турбувати жінку.

- Це не легенда, я сама неодноразово була свідком нез'ясовних явищ, - підхоплює Анна Ярмиш. - Наприклад, увечері дух явно ходить по садибі, сідає на ліжко в тій кімнаті, де помер філософ, і вона скрипить. Раз увечері я доробляли якусь роботу і раптом почула кроки за стінкою. І відразу насторожилася, подумавши: може, не закрила двері? Потім вслухалася уважніше: хтось ходив, немов у старих сандалях, трясучи древніми металевими застібками. Невідомий відвідувач зупинявся біля одного стенду, другий... Повірте, це дуже часто буває, сторожа вже навіть звикли. А в грудні, коли ми святкуємо день народження Сковороди, ще одна дивина проявляється. Обов'язково вимикається світло - хоч на годину, хоч на півгодини! Ми знаємо і заздалегідь запасаємося свічками. Правда, деякі скептики намагаються пояснити, що відбувається, кажуть, мовляв, це зимовий вітер обриває дроти.

У селі впевнені: чудеса відбуваються через те, що філософ був дуже неординарною особистістю.

- Посудіть самі. Весь життєвий шлях Сковороди як би направляла якась рука, - пояснюють співрозмовниці. - Так, коли в 1770 році він гостював у друзів в Києві, раптом попрощався і поїхав. Чому? Тому що, побувавши на Подолі, раптом вловив сильний трупний запах. Філософ покинув місто, а через два тижні в Київ прийшла чума, і місто закрили. Точно так само і з сновидіннями. Відомо, що Григорій Савич був вегетаріанцем. Просто одного разу він побачив сон, в якому люди поїдали один одного, і після того відмовився від м'яса.

Таємниця кишенькових годинників

Навіть у будній день в парку біля старовинної садиби багатолюдно. Кілька компаній шумно обговорюють, як краще почати огляд величезного (18 гектарів) меморіального комплексу. В останні роки інтерес до творчості великого українця різко зріс, і в музей влаштовують справжні паломництва. Зараз спостерігається наплив туристів з усієї країни у зв'язку з 285-річчям від дня народження філософа (відзначається 3 грудня).

- Деякі спеціально приїжджають за сотні кілометрів, щоб поглянути на унікальну скрипку, яку подарували Сковороді його багаті покровителі Травицький, - зазначають співробітники музею. - Адже філософ був відмінним музикантом, в молодості співав при імператорському дворі в хорі. Там же навчився грати на флейті, а потім і на скрипці. До речі, малюнок нашої скрипки зараз красується на 500-гривневій банкноті.

Збереглася і ще одна особиста річ Сковороди - масивні срібні годинники, зроблені в середині XVIII століття австрійськими майстрами.

- З ними окрема історія, - вказуючи на реліквію, посміхається Анна Ярмиш. - Коли годинник потрапив до нас, то він вже не йшов і мав замутнену поверхню. Фахівці вирішили привести його у пристойний вигляд, почали відтирати, як раптом випадково відкрилася намертво притиснута до цього кришка і виявилася невідомий досі дарчий напис, виведена бісерним почерком по-старослов'янськи. Її автори - покровителі Сковороди.

Неспаленний дуб

У парку недалеко від могили філософа можна побачити залишки колись величезного дванадцятиметрова дуба, який своєю тінню покривав сотку землі. У його дуплі часто усамітнювався Григорій Савич, щоб спокійно насолодитися роботою.

- Відомо, що в дуплі містився письмовий столик, стілець. І дві людини могли вільно сидіти і спілкуватися, - пояснює директор музею. - Уявляєте, яким величезним було дерево? До речі, його історія теж оточена містикою. Відомо, що дуб кілька разів підпалювали. На початку двадцятого століття в дупло забралися три пастуха, розвели вогонь, а дерево раптом загорілося, і тільки поливший сильний дощ не дав поширитися вогню. Як тут не згадати про дух філософа, охороняючий цю землю.

А в 1943 році німці знищували все підряд, коли відступали: церква, будинок. Не пощадили і дуб. Старожили стверджують, що полум'я було видно за кілька кілометрів, а дерево нагадувало гігантський палаючий факел і висвітлювало довколишні хутори. Швидше за все, того разу воно б напевно загинуло, але тут знову хлинула злива!

Уже в 1979 році дуб вперше не зазеленів, а через багато років завалився. Нам вдалося врятувати і зберегти тільки верхні частини.

ДОВІДКА

Григорій Савич Сковорода (1722-1794), український філософ, поет, педагог. Народився в селі Чорнухи Полтавської губернії. Навчався в Києво-Могилянській академії, багато подорожував по Європі. Знав десяток мов, вивчав давню і новоєвропейську філософію.

У 1759 - 1769 роки викладав у Харківському колегіумі. Велика частина його життя пройшла в мандрах. Офіційна наука вважає Сковороду першим філософом Росії.

НА ЗАМІТКУ

Як дістатися до музею

Найпростіший спосіб - сісти на автобус, який відправляється зі станції метро «Холодна Гора» в Харкові щодня, з інтервалом близько години. Також можна виїхати з автовокзалу на Центральному ринку: спочатку до Золочева, потім маршруткою до Сковородинівки.

Народився Григорій Савич Сковорода у 1722 році на Полтавщині в родині козака.

Не зважаючи на те, що він не мав вищої освіти (хоча були не однократні спроби отримати вищу освіту у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле), він досконало оволодів такими мовами, як – латинь, єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька. До того, ж він прекрасно грав на флейті та органі.

Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

Цікаво, що будучи досить відомою людиною в Україні завдяки своїм поглядам, переконанням – за життя не було надруковано жодного твору, хоча в рукописному варіанті вони все таки були. Найвідоміші його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські». Загалом він написав 17 філософських творів, 7 перекладів.

Інколи підписував свої листи подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, Даниїл Майнгард.

Ще зі школи образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі інструменти виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього з Європи). В його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

Його улюбленою місцевістю було село Іванівка, що на Харківщині (нині Сковородинівка).

Відчуваючи свою смерть Григорій Сковорода у 1794 році прийшов сюди помирати. До обіду він скликав своїх друзів, провівши весело час. Потім пішов і викопав собі могилу у парку, уславши її дубовим листям. Зайшовши до хати – перевдягнувся у чистий одяг, поклав торбу під очі і заснув вічним сном. Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь з його крилатою фразою «Світ ловив мене та не спіймав».

Цікаві факти та історії, які дозволять побачити відомого філософа у новому, цікавому світлі.

Фото: http://www.chl.kiev.ua

Григорій Савич Сковорода: цікаві факти

У 1750 році Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти він їздив до Відня (Австрія), Братіслави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув 5 років.

Проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.

- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: "О, це дуже розумна людина!"

- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: "Ох, який же він дурень!"

- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!

- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.

Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:

- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.

- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: "Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард".

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

Теги: історія, факти, григорій сковорода, філософ, громадський діяч