Т. Шевченко. Яким знали його сучасники

ЯКИМ ЗНАЛИ ШЕВЧЕНКА ЙОГО СУЧАСНИКИ

Тарас Шевченко – писав вірші, малював картини, кріпак, якого викупили, за свою поезію відбував заслання, невдовзі після нього помер.

А ще – встиг дістати не одне покоління школярів, яких змушували вчити напам’ять вірші "Кобзаря" й зганяли на лекції/свята/концерти про поета, не пояснюючи суті.

Та чи знаємо ми насправді, хто він, і чому став поетом №1 в Україні?

До Дня народження Тараса Григоровича ми спробували з’ясувати це з допомогою доктора філологічних наук, завідувача відділу шевченкознавства Олександра Бороня та наукового видання "Моя Шевченківська енциклопедія" професора-літературознавця Леоніда Ушкалова.

ЯКИМ ЗНАЛИ ШЕВЧЕНКА ЙОГО СУЧАСНИКИ

Він любив весну, рибу, і рибалити.

Смакував каву, найбільше – по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.

Любив сало і борщ. Улюбленим був борщ з сухими карасями, свіжою капустою і приправами.

А ще – страшенно любив дітей. Мемуарист Олександр Афанасьєв-Чужбинський, згадуючи спільні з Шевченком мандри Україною, писав, що поет не раз сідав з дітьми прямо на сільській вулиці, починав розказувати їм казки, співати малечих пісень або робити пищики.

У Новопетровському укріпленні, де поет опинився після другого арешту в 1850 році (через донос зі звинуваченням у тому, що носив цивільний одяг, писав і малював), його улюбленицею стала Наталочка - мала донька коменданта Іраклія Ускова.

– Поет міг годинами говорити з нею тільки їм обом зрозумілою мовою, робив їй вудочки, кошики і співав пісень – то сумних, то веселих.

Мабуть, сумні більше западали в дитячу душу, бо Наталочка, не вміючи вимовляти "Тарас Григорович", звала поета "дядя Горич", – на що той відповідав: "Достеменний Горич, моє серденько", – пише Леонід Ушкалов.

У молодості Шевченко був богемним чоловіком: сьогодні у нього є багато, завтра – нічого, розповідає Олександр Боронь.

Шевченко зізнавався у щоденнику, що має "незворушну хохлацьку впертість". Інші люди теж це зауважували.

Також поет обожнював театр, навіть брав участь у кількох аматорських спектаклях. Після одного з них до нього підійшов комендант Новопетровського укріплення (Шевченка примусово заслали туди служити солдатом) Антон Маєвський:

– Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог, – сказав офіцер, –ти і поет, і художник... та ще, як з’ясувалось, і актор. Шкода тільки, що не дав Він тобі щастя!

ЧОМУ ШЕВЧЕНКО СТАВ ПОЕТОМ №1 В УКРАЇНІ

– Загальновідомо, що він геніальний поет. І рівень його поезії настільки орієнтував читачів того часу, що всі визнали його авторитет.

Подальший розвиток української літератури на десятиліття визначився впливом Шевченка, – каже Олександр Боронь, і додає, що ціле сузір’я поетів підпало під вплив його поезії і не могло з цього зачарованого кола вийти.

Іван Франко називав їхні твори "паперовими квітами Шевченкової поезії". Найяскравіший приклад – Юрій Федькович.

Друга причина першості Шевченка: він був засланий і став уособленням спротиву українського народу, "батьком нації", додає науковець.

Ще в часи життя Шевченка його "Кобзар" зачитували до дірок, каже Боронь:

– Багато хто з українських панянок вивчав українську мову, щоб читати його поезію. Вона мала свій чар.

ПЕРЕНАСИТИТИ ШЕВЧЕНКОМ ТАК, ЩОБ ВИКЛИКАТИ ДО НЬОГО ВІДРАЗУ

У радянські часи Шевченка намагалися зобразити гнівним пророком, революціонером-демократом. Всі інші факти про нього замовчували, розповідає Боронь.

Навіть у повних зібраннях творів деякі вірші пропускали, а решту навмисно хибно пояснювали. І це працювало:

– На радянській шевченкіані художники заробляли, ці пам’ятники по селах на Західній Україні досі збереглися. Вони повторювали кліше: не "батька нації", а "революціонера".

Почитайте літературну шевченкіану: він за сніданком говорить про революцію, за обідом і за вечерею. Ніби нічого іншого не існує.

Нехіть до Шевченка культивували, щоб він викликав відразу.

Але чому було його просто не заборонити?

– Відкинути Шевченка і заборонити його так, як це було з Борисом Грінченком та іншими, "меншими" письменниками, не могли, він був надто відомим і шанованим.

Тому культ Шевченка використали, щоб його спаплюжити, – каже Боронь.

До кінця 1920-х років був золотий період шевченкознавства, хоч певний ідеологічний тиск уже відчувався.

"Закручування гайок" почалося у 1930-і роки, й професія шевченкознавця вимагала "ідеологічної чистоти", яку згодом добре оплачували, каже Боронь.

Відповідно формували шкільну програму, яка викликала нехіть до Шевченка, і так за кілька поколінь сформували до нього відразу.

– Найгірше – це захвалювання Шевченка, воно принижує, – каже Боронь.

Ще у 1914 році в сторіччя з дня народження поета на це відреагував український футурист Михайль Семенко, який казав: пошана вбила Шевченка. Бо пошана має бути усвідомлена.

Олександр пояснює, що деякі нинішні "ура-патріоти" – зворотний бік радянського культу.

– Вони вважають, що інакші. Та ні, це другий бік цієї ж медалі: вузьколобість, зашкарублість, що має бути тільки таке уявлення про Шевченка, а не інакше… Це рудименти совка.

Все треба обговорювати і вивчати. Завжди знайдуться невігласи, які зруйнують виставку Шевченка (мова про виставку, де Шевченка зобразили у різних епохах і образах та вивісили її у київському метро – УП).

Вона мені теж не подобається, але це не означає, що треба їхати її зривати і показувати свою вузьколобість.

Важливий баланс, такт, уміння. Деякі націоналісти чомусь вважають, що треба всім рота заткнуть.

Ми це проходили. Наприклад, у радянські часи Шевченків рядок "За що скородили списами московські ребра?" (малась на увазі "Конотопська битва") у багатьох виданнях заміняли на "татарські ребра"… Бо як пояснювати ці "московські ребра"?

Те ж робили з мемуарами про поета. Оця лють, ненависть Шевченка до московитів – усе це вирізали, вичищали, критику Олександра Пушкіна теж.

От і витворили плаский нецікавий образ у смушевій шапці.

А скільки у шевченкознавстві дурниць! Якщо їх почати перевіряти, вони розсипляться, як картковий будинок. Але люди чомусь бояться це робити.

Об’єктивна історія Шевченка складна, суперечлива, у ній багато деталей, усі в голові не втримаєш.