“Чому моїй дитині постійно ставлять низькі оцінки, хоч би вона і вивчила все ідеально?” “Чому 3-А отримав підручники і нове обладнання, а наш 3-Б ні?”

“Навіщо мені ті батьківські збори? Я просто передам гроші “батьківській трійці””.

“Чого мені йти до дирекції розбиратися – там усе одно стануть на бік педагога”.

Якщо у вас виникає бодай половина з цих питань або ситуацій, ви – батьки або опікуни учня чи учениці, у вас є чи назріває конфлікт або якесь непорозуміння у школі.

Як педагогіка партнерства допомагає вирішувати складні ситуації, аби не зашкодити дитині? Чи можна попередити конфлікти і чому їх майже немає в розвинених системах освіти (скажімо, у фінській)?

Про це нам вдалося поговорити з учителями, директорами, психологами, медіаторами та батьками під час четвертої національної (не)конференції українського вчительства EdCampUkraine 2018, котра пройшла у Харкові і зібрала близько тисячі педагогів з усіх регіонів України й експертів із 16 країн світу.

ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ШКОЛА, АБИ ВИРІШУВАТИ І ПОПЕРЕДЖАТИ КОНФЛІКТИ?

Бути максимально відкритою до батьків

Ярослава Матвейчук – педагогиня, психологиня, арт-терапевтка, викладачка школи акторської майстерності.

Здавалося б, із таким багажем знань та вмінь легко вирішувати конфлікти та знаходити спільну мову.

Але ні, цього літа вона шукає для своєї другокласниці нову школу.

У старій часто змінювалися вчителі і малечі було складно щоразу звикати до іншого педагога.

Крім того, пояснює Ярослава, не було чіткого освітнього плану – батьки не розуміли, чого мають досягти їхні діти в кінці навчального року.

Як наслідок, половину дітей перевели в інші школи.

І Ярослава, і багато хто з її колег називають однією з основних причин конфліктів – нестачу інформації: про дитину, про те, що відбувається у класі, про педагогічні плани.

– Варто ще до вступу познайомити всіх батьків із правилами школи, – розповідає директорка департаменту освіти Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, у минулому очільниця власної авторської школи у Львові – Надія Оксенчук. –

Батьки дітей одного класу мають познайомитися між собою на зборах, розказати про свої хобі, успіхи в житті.

Коли батьки краще запізнаються, їм буде легше вирішувати все, що стосується їхніх дітей.

Далі батьки з учителем та дирекцією складають список усього, що хочуть мати у школі.

На ватмані пишуть не просто побажання, а й хто відповідатиме за виконання.

Цей ватман постійно висить у класі. Наприкінці чверті на зборах повертаються до списку, перевіряючи, що виконано.

Успішність хороша – вчителю пишуть “плюсик”, діти харчуються добре – “плюсики” отримують школа та батьки, які доплачують за покращене харчування.

Екскурсій хотіли багато, але батьки не долучилися – тож їм “мінус”.

– Так виховується партнерська взаємовідповідальність, – розповідає Надія, – і мало-помалу ми стаємо не по різні сторони барикад, а розуміємо, що з одного боку, школа дбає про дітей, а з іншого – батьки. І ми працюємо як партнери, а не “хтось комусь винен”.

Говорити розважливо й чесно

– Якщо конфлікт уже виник, до обговорення варто запрошувати обидві сторони і не гарячкувати, – радить Майя Тутаєва, багаторічна директорка Хмелівського навчально-виховного об’єднання на Кіровоградщині. –

Сам по собі конфлікт – не завжди погано. Але треба чітко бачити його причину, і шукати, як обернути ситуацію на максимальну користь усім.

Діти у нас найкращі. Але не треба ані захвалювати їх, ані вводити в оману батьків, тоді буде менше конфліктів і стосовно рівня знань дітей, і стосовно вихованості.

Бути готовими вислухати

– Конфлікт можна попередити, – переконана педагогиня Ярослава Матвейчук. – Для мене як для психологині головне – доступність, готовність почути проблему.

Якщо мама чи тато вважають, що є проблема, я не маю права сказати: “Ну що ви! Жодних проблем!”, знецінити їхні почуття.

Почути – моя задача, а далі з батьками вирішити, що я можу зробити, щоб допомогти.

Максимально прибрати дратівливі моменти

Наприклад, збір грошей.

– Готівки бути не повинно. Жодних обов’язкових платежів. Якщо є проблеми, котрі без фінансів не вирішити, треба підходити по-іншому.

Шукати спонсора. Батьки можуть зареєструвати благодійний фонд, до якого робитимуть внески.

Можна відкрити суму за дорученням, тобто рахунок у банку на конкретну потребу, – розповідає Надія Оксенчук, як вирішувала у своїй школі фінансові питання. –

І ніхто не контролює, скільки хто дав грошей, не смикає батьків, що треба здати саме по 250 гривень.

Тоді ті, хто не мають грошей, не переживають, що хтось тикатиме пальцем, що – ми бідні, моя дитина не така.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ, АБИ УНИКАТИ КОНФЛІКТІВ?

Не спиратися на стереотипи

Один із наслідків нестачі інформації – батьки починають спиратися на стереотипи і вигадувати міфи. Так вважає педагогиня, тренерка, медіаторка Вероніка Андрєєнкова.

На її сесію з мирного вирішення конфліктів в освіті прийшло стільки педагогів, що вони не помістилися в аудиторії – частина слухали в коридорі.

Педагогиня вважає – це ознака того, що більшість уже розуміють: конфлікти – контрпродуктивні.

– Збираючи дитину в перший клас, ми створюємо собі образ вчительки. І часто він такий: “диктаторка, що як сказала, так і буде”.

Далі: “Вчителі лишень збирають гроші. Отже, що ми в тій школі робитимемо на батьківських зборах? Від нас нічого не залежить, – говорить Вероніка. –

Стереотипи треба ламати.

Батьки повинні просто так приходити до школи і запитувати, як справи і у їхньої дитини, і в класі загалом.

А вчителька повинна не сама ухвалювати рішення, бо їй так легше, а радитися з батьками.

Вона пояснює: коли батьки повірять учителеві, а вчитель батькам – ось партнерські стосунки. Над цими мають працювати і вчитель, і батьки.

ДЕ У КОНФЛІКТІ МІЖ ВЧИТЕЛЯМИ ТА БАТЬКАМИ ПЕРЕБУВАЮТЬ ДІТИ?

– Діти у стосунках батьки-педагоги – одна зі сторін трикутника, їх не можна забрати та виокремити з цієї фігури, – нагадує радниця міністерки освіти та науки України, програмна директорка EdCamp Ukraine Олена Масалітіна. –

Не можна вважати дітей нездатними ухвалювати рішення.

Але їм потрібно допомогти: пояснити, що з будь-якої ситуації є вихід, але щоб його знайти, треба вивчити ситуацію з усіх боків і почути різні точки зору.

І коли після цього дитина робить вибір, то повинна нести відповідальність за нього. Хто повинен навчити цього дитину? І родина, і школа.

Вона переконана, що ані батьки, ані педагоги не повинні нав’язувати дитині своїх правил і стилю життя.

Вони мають допомагати дитині шукати власну дорогу.

– Педагоги повинні пояснювати батькам, що школа – не камера схову для дітей, доки батьки на роботі.

Ми не знаємо, яким буде світ через 20 років, але діти мають бути готові до нього, ми маємо допомогти їм знайти місце у тому світі, якого сьогодні ще навіть не знаємо.

Педагогіка партнерства і орієнтація на учнівство – складові концепції Нової української школи, спрямовані на те, щоб побудувати довіру між школою, дітьми, батьками та суспільством, –пояснює Масалітіна.

ЧОМУ МАЙЖЕ НЕМАЄ КОНФЛІКТІВ У ФІНСЬКІЙ ШКОЛІ?

Створювати школу, базовану на партнерстві й довірі, Україні допомагатиме Фінляндія.

Її систему освіти вважають однією з найкращих у світі.

Одна з її фундаментальних основ – педагогіка партнерства.

Про неї говоримо з регіональним директором фінської компанії Lumo Education Ltd в Україні Дмитром Науменком, який добре знайомий і з фінською, і з українською системами освіти.

Дмитро та його колеги з Lumo Education Ltd Еса Сінівуорі та Каїсу Хелмінен узимку цього року провели тиждень у звичайній українській школі в селі Трудолюб на Полтавщині, в межах проекту EdCamp Ukraine “Змінитися за сім днів“.

Вони переконані: в Україні і педагоги, і батьки готові до партнерства – треба тільки визначити “правила гри”.

Дмитро розповідає, що у Фінляндії порядок дій учителя визначений законом. Розбираючи конфлікти, залучають усі сторони, пропонують поговорити про те, які могли бути інші варіанти поведінки.

Затримати дитину в школі або відсторонити від занять можуть лише за погодженням із батьками.

– У Фінляндії вчителі весь час повідомляють батьків, що відбувається у школі, – говорить Дмитро. – Є електронні щоденники.

Раз на тиждень педагог звітує про весь клас. Там написано: “За цей тиждень ми вивчили а, б, в. Наступного тижня будемо проходити г, ѓ, д”.

Батьки, чиї діти мають певні труднощі, отримують індивідуальні повідомлення. Наприклад: “Вашій дитині сьогодні було складно класифікувати форми.

Ми будемо працювати так-то і спробуємо це виправити”.

Коли труднощі подолано, вчитель напише: “Сьогодні все вийшло! І досягли ми цього ось у такий спосіб.

Важлива річ – індивідуальний навчальний план. Його щороку складають вчителі та батьки разом щодо кожного учня й учениці.

У ньому вказано сильні та слабкі сторони дитини, її інтереси, описано ситуацію в родині; які були труднощі в освітньому процесі, і як їх подолали; сплановано, як досягати поставлених цілей.

– Коли дитина переходить до іншої школи – інший педагог бере цей журнал: і це не просто журнал з оцінками, а журнал із історією цієї дитини, – додає Дмитро.

І вчителеві не потрібно вивчати дитину з нуля – у нього вже є розуміння.

Коли створено систему сповіщення, коли вчитель постійно контактує з батьками, коли батьки бачать, як вирішуються проблеми їхньої дитини – їм ходити до школи сваритися ні до чого.

Інна Москвіна, для УП.Життя