СЛІД Т, ШЕВЧЕНКА НА ОХТИРСЬКІЙ ЗЕМЛІ (стаття)
Лавриненко Валентина Яківна,
учитель української мови та літератури
(вища категорія)
Грунської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів імені Героя Радянського
Союзу А. М. Діхтяренка
Грунської сільської ради
Охтирського району Сумської області
СЛІД ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА ОХТИРСЬКІЙ ЗЕМЛІ
У статті розглядається дискусійне питання перебування Т. Г. Шевченка на охтирській землі. Висвітлено шевченкознавчі, краєзнавчі дослідження Л.Н.Большакова, П. В. Жури, П. І. Зайцева, П. П. Охріменка, Б. С. Манжели, Ю.П. Ступака про зв’язки Тараса Шевченка з Охтирщиною. Описано літературознавчі зв’язки Т. Шевченка з поетом, уродженцем м. Охтирки Я.Щоголевим, сторінки дружби з грунянином Ф. Л. Ткаченком та художником унікальної долі Петром Соколенком. Згадується український педагог і письменник В. С. Гнилосиров – перший зберігач пам’яті Великого Кобзаря, хранитель могили Т. Шевченка в Каневі.
Ключові слова: Тарас Шевченко, Охтирка, Охтирщина, Грунь, Свято-Троїцький монастир, Покровський собор, Більське городище.
Постановка проблеми. Усім відомо, що Тарасові шляхи неодноразово пролягали Сумщиною [10].
Т. Г. Шевченко проїжджав її землями з Петербурга до Києва й навпаки, а іноді здійснював спеціальні поїздки.
Чи залишив свій слід Великий Кобзар на охтирській землі? Питання до цього часу дискусійне.
Аналіз останніх публікацій. У бібліографічному довіднику відомого літературознавця, лауреата Шевченківської премії П. В. Жура [3,4], у якому на документальній основі встановлено точні дати перебування Т. Шевченка в Україні, 14 серпня 1846 року не значиться.
У рекомендаційному покажчику «Безсмертний дух нації» [1], виданому Сумським державним університетом у 2014 р., поміщено карту подорожей
Т. Г. Шевченка Сумською областю. Міста Охтирки на ній не позначено.
Та все ж є джерела, які переконують, що Охтирщина стала тим краєм, у якому Тарас Шевченко побував.
Про це йдеться в працях письменника і журналіста, шевченкознавця
Л. Большакова [2], де згадується про подорож Кобзаря через місто над Ворсклою. Леоніду Наумовичу Большакову належить заслуга фронтального обстеження архівосховищ, бібліотек, музеїв, де він виявив багатющі поклади бібліографічних матеріалів та оточення Т. Шевченка. Відомі, видані в Києві, науково-популярні книги «Іду до джерела», «Добро найкращеє на світі», «Шляхами великої долі», «Повість про вічне життя» тощо.
Також про відвідини Т. Г. Шевченком Охтирки писав професор Сумського педагогічного інституту імені А. С. Макаренка, краєзнавець П. П. Охріменко [7].
У монографії «Життя Тараса Шевченка» відомого вченого П. І. Зайцева [5] теж є згадка про перебування Батька нації в Охтирці.
У статті Ю. Ступака «Шевченко-художник на Сумщині» [9] кількома рядками говориться про дружні стосунки Т. Г. Шевченка з Федотом Ткаченком, уродженцем с. Грунь Охтирського району.
Мета статті – довести, що Т. Шевченко залишив свій слід на охтирській землі. Дійсно, наш благословенний край Охтирщина із життєписом славнозвісного Кобзаря поєднує багато подій. Нащадки повинні про це знати, передати своїм дітям і внукам.
Виклад матеріалу. На жаль, прямих документальних підтверджень перебування Тараса Шевченка в його «Щоденнику» не знаходимо.
З архівних записів КЗ «Охтирський міський краєзнавчий музей» відомо, що 14 серпня 1846 року Тарас Шевченко приїздив із Києва до Охтирки, аби помилуватися Покровським собором, поклонитися Охтирській іконі Божої Матері.
Практично 1846 рік художник подорожував Україною. Напевно, охтирський Свято-Покровський кафедральний собор як найяскравіший зразок бароко середини XVІІІ ст. (нині одне із семи чудес Сумщини), збудований російським архітектором італійського походження Франческо Растреллі, привабив Тараса Григоровича, який робив замальовки багатьох духовних споруд України як співробітник Археографічної комісії після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.
Підтвердженням цього є монографія «Життя Тараса Шевченка» відомого вченого П. І. Зайцева [5], у якій значиться, що 14 серпня 1846 року поет їздив на Слобожанщину в місто Охтирку.
Скільки днів перебував Т. Шевченко на Охтирщині, сказати важко. Тут його могла зацікавити Охтир-гора зі Свято-Троїцьким монастирем. Ось як ця місцевість описана в книзі «Краткий обзор епархий и монастырей» (Москва, 1852): «Ахтырский монастырь, после Святогорского, первый по красоте своего местоположения. В 4 верстах от Ахтырки к северу стоит гора круглая, как шатёр, покрытая зеленью, как вековой свежий дуб. Окружность ея около 200 саж., а высота отвесная до 15 саж.; при подове ея вьётся Ворскла и обтекает её почти кругом, так что остаётся один перешеек для проезда».
Пов'язували Шевченка з Охтиркою й літературні зв’язки з відомим українським поетом, уродженцем нашого краю Я. І. Щоголевим. Тарас захоплювався його віршем «Гречкосій», сприяв опублікуванню в альманасі «Хата» (1860) добірки поетичних творів нашого земляка. Є свідчення, що цього року Я. І. Щоголев перебував у Харкові. Проте Т. Шевченко міг зустрічатися з ним саме в Охтирці, оскільки літні місяці поет проводив на рідній землі.
Ще один цікавий факт. Знайдено лист, відправлений з Охтирки, з поштовим штемпелем: «Ахтырка, Харьковской губернии, 14 августа 1846 года». На конверті Шевченковою рукою написано: «Его высокородию Филиппу Николаевичу Королеву. Профессору Гори-Горицкого института в местечке Горки Могилёвской губернии». Підтвердження цьому міститься у статті доцента Білоруської сільськогосподарської академії В. Лівшиця під назвою «Писав Кобзар у Горки», опублікованій в газеті «Літаратура і мастацтва».
Невідомо, чи Т. Г. Шевченко власноруч відсилав листа з Охтирки, чи було комусь доручено це зробити.
Журналіст, автор краєзнавчих розвідок про Тараса Шевченка, Борис Семенович Манжела [6] теж пише, що знайдено лист Тараса Григоровича, відправлений саме з Охтирки, і більше того: про можливе перебування поета в Груні.
Ймовірно, що Тарас Шевченко з Федотом Ткаченком гостювали в Груні, де ще мешкали його батьки та брат Петро. А листа відправлено з Охтирки, бо поштового відділення на той час у селі не було.
Село Грунь знаходиться за 25 км від Охтирки. Назва походить від річки, на якій воно розташоване. Грунька – одна з приток Ворскли.
Красивим, неначе писанка, була Грунь у час приїзду сюди Т. Г. Шевченка. Біленькі хати під солом`яною стріхою, причепурені квітами біля призьб… Бідні, згорблені, з підсліпуватими вікнами, наполовину вгрузлі в землю. З вітряними мельницями, п’ятьма церквами, ярмарком, колодязями-журавлями. А ще село огортали чудові краєвиди…
Кожен куточок Груні мав свою назву. Зі спогадів заслуженої вчительки України, завідуючої Грунським сільським музеєм Лебединець Л. О., мешкав прославлений рід Ткаченків на Деригузах.
У селі Грунь постійно з тих далеких років проживають Ткаченки, про що свідчать погосподарські книги № 13, № 14 Грунської сільської ради станом на 10.12.2018 року. Та встановити продовжувачів талановитого роду, на превеликий жаль, не вдалося…
Т. Г. Шевченко згадував, як під час навчання у Василя Ширяєва заприятелював із трьома братами-кріпаками: Григорієм, Федотом та Данилом Ткаченками - вихідцями з с. Грунь, що на Охтирщині. Особливо дружні й міцні стосунки протягом тридцяти років у Т. Шевченка були з Федотом Леонтійовичем, якого він ласкаво називав Хтодонт, про що свідчать гостювання Тараса Григоровича в Ткаченка в Полтаві, де останній викладав малювання та каліграфію в гімназії, а також листи. Із ним Шевченко жив на одній квартирі, радість і смуту, й окраєць хліба вони ділили навпіл, навчаючись в Академії мистецтв у класі Карла Брюллова.
Разом друзі могли відвідати відоме історичне археологічне містечко Більськ. Більське городище ототожнюється більшістю дослідників із містом Гелон, згаданим Геродотом. Городище має площу близько 5 тис. га, воно простягається з півночі на південь на 11,5 км, найбільша відстань між крайніми західними і східними точками — 6 км. На території городища знаходиться
с. Більськ і південна частина с. Куземин. Яке межує з Грунню. Городище складається з Великого укріплення, а також Східного, Західного і Куземинського городищ. Останні займають миси на корінних берегах Ворскли і Сухої Груні.
Адже в дорученні київського генерал-губернатора Д. Бібікова Т. Шевченку по збору відомостей було окреслено ряд завдань, зокрема: «Про видатні кургани й урочища, де і в якому місці вони є і які про них існують перекази і оповідання, а також й історичні відомості. З цих курганів зняти ескізи щодо їх форми і величини та описати кожний за зібраними відомостями».
Т. Г. Шевченко мав тісні зв’язки з Охтирщиною, її людьми. В охтирському краєзнавчому музеї зберігається унікальна реліквія – пожовклий аркуш паперу, до якого доторкалася рука Кобзаря. На ньому зображено малюнок нашого земляка, художника Петра Соколова, якого викупив із кріпацтва Т. Шевченко. Олівцем зображено Тараса Григоровича, який ставить підпис на «Кобзарі». Відомо, що в останні дні життя Шевченка Петро Соколов навідав його (5 лютого 1861 року) і отримав від нього «Кобзаря» з написом: «Петрові Соколенкові».
Старожили Охтирки розказували про маляра, який ходив містом у білій полотняній сорочці й робив замальовки.
Мабуть, саме про П. Соколенка залишив спогади Павло Грабовський: «В Охтирському … повіті стрів я в кінці 70-х років цікаву людину – старого маляра…То був колись кріпак пана Голіцина… Відвіз його в Петербург учитися малярству заради панських потреб… Він був в Академії художеств… й знався з нашим славним Шевченком».
Ще про одну ниточку, яка пов’язує Охтирку з ім’ям Великого Кобзаря. У місті існувало повітове училище, у якому учителював Василь Степанович Гнилосиров.
Педагог клопотався про відкриття в Охтирці недільної школи. Викладання предметів тут намагалися вести максимально українською мовою. Підручників катастрофічно не вистачало. За дорученням педагогічної ради В. С. Гнилосиров звернувся за порадою до Тараса Григоровича Шевченка. У листі просив надіслати українських книжок і «свої поетичні творення».
Великий Кобзар відгукнувся на прохання і надіслав харківським недільним школам 3000 примірників свого «Букваря». Тодішні охтирчани в недільних школах здобували освіту за останньою прижиттєвою книгою Тараса Шевченка.
В. С. Гнилосиров в Охтирці активно пропагував творчість Т. Г. Шевченка. Він зробив великий внесок в українську Шевченкіану. Його постать особлива в історії України, її національному розвитку. Адже В. Гнилосиров протягом багатьох років був хранителем могили безсмертного Кобзаря в Каневі, одним із зберігачів його пам’яті.
Висновки. Отже, настав час припинити дискусію був чи ні Т. Г. Шевченко в Охтирці. Ми горді з того, що геніальний поет українського народу, подорожуючи Україною, відвідав Охтирщину, мав тісні творчі зв’язки з нашим краєм, його людьми. Нехай прийдешні покоління цікавляться минулим, зберігають слід Тараса Шевченка на нашій благословенній землі.
Список використаних джерел
1. Безсмертний дух нації: до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка:
рекомендаційний покажчик / упоряд. О.В. Бондар. Суми: Сумський державний університет, 2014. 113 с.
2. Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання. Пошуки. Роздуми. Дослідження. К.:
Дніпро, 1977. 327 с.
3. Жур П. В. Третя зустріч: хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на
Україну. К.: Дніпро, 1970. 306 с.
4. Жур П. В. Труди і дні Кобзаря. К.: Дніпро, 2003. 520 с.
5. Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка: монографія. К.: Обереги, 2004. 477 с.
6. Манжела Б. Охтирський слід Великого Кобзаря. Діалог, 2012.
7. Охріменко П. П., Охріменко О. Г. Т. Г. Шевченко і Сумщина. Суми: СДПІ,
1989. 29 с.
8. Ситник Ю. Благословенний край Охтирщина. Суми: Еллада, 2007. 172 с.
9. Ступак Ю. Шевченко-художник на Сумщині. Ленінська правда, 1968.
10 березня. с. 3.
10. Тарасові шляхи Сумщиною: краєзнавча подорож (до 200-річчя від дня
народження Т. Г. Шевченка) / Сумська дитяча обласна бібліотека імені
М. Островського; упоряд.: Т. П. Головченко. Суми, 2014. 24 с.
Слухач _________Лавриненко В. Я.
Керівник ________Логвиненко Ю. В., кандидат філологічних наук, доцент.
Дата 26 березня 2021 р.