Доля діда Т. Шевченка

Про Тарасового рідного діда Івана, селянина Кирилівка, кріпака пана Василя Енгельгардта достовірної інформації немає, окремі матеріали збереглися лише у споминах та «оповідній книзі» села. В основному його життя оповите легендами, домислами, здогадками. Скажімо, в одних публікаціях стверджується, що народився Іван Андрійович 1742 року, в інших – 1751 та 1756, а ще є й інші дані. Немає одностайності й в році смерті: є публікації, де написано, що він пішов у далекі світи «десь між 1841 і 1856 роками, доживши мало не до ста років». Інші матеріали заперечують, мовляв – «у сповідному розпису 1841 Іванові Грушівському — Шевцю було 98 років, видима річ, на око, бо навсправжки було тоді йому близько 85. У сповідному розпису за 1856 вже його не позначено». Ймовірно, будемо дотримуватися інформації про роки народження і смерті Івана Андрійовича Шевченка (по-вуличному Грушівського, Швеця), яка подана в другому томі Шевченківського словника (с.358) – народився 1761 року, а залишив цей світ в 1849, у 88 років.

То ж що нам відомо насправді про родовід діда Івана, про його життя-буття? У оповідних книгах села Кирилівки з першої половини XIX століття дідове ймення позначено так: «Иванъ Грушивскій Швецъ», — певне, щоб одрізнити від другого Івана, теж шевця — Івана (Гнатовича) Загряничного Шевця, що помер у Кирилівці 1810 року. За «ревизскою сказкою» 1795 року (найраніші архівні відомості) Іван Шевченко мав 39 років, тобто — народився 1756 року; «ревизская сказка» зазначає, що він «упражнялся в хлебопашестве», тому треба думати, що шевство в Івана Андрійовича було, мабуть, за підпомічне ремество, особливо, коли підросли сини (наймолодший, Павло, народився 1796 року). Мати Іванова — Єфросинія Іванівна Шевчиха, була в 1795 році вже вдовою. За «ревизскою сказкою» 1795 року їй було 50 років і жила при двох молодших синах, Кіндраті та Олексі, що вже були жонаті, мали кожен одного сина і, живучи в одному дворі, теж «упражнялись в хлебопашестве».

За згадками родичів Тараса Шевченка, прадідом діда Івана був Андрій Безрідний — виходець з козацького Низу, який з невідомих причин прийшов до Кирилівки (нині — село Шевченкове Звенигородського району на Черкащині) із Запорізької Січі. Пристав, як кажуть в цих краях, до Єфросинії Іванівни Шевчихи, батько якої шив чоботи. За тодішнім звичаєм він взяв прізвище дружини. Так у Кирилівці й з’явилася сім’я Шевченків. Жила вона у мирі й злагоді. Народили та виховали трьох синів: Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був найменшим у родині і йому залишилося батьківське обійстя. Це саме той дід Іван, який мав чи не найбільший вплив на юну душу Тараса.

Іван Андрійович Шевченко був одружений тричі. Перша дружина Горпина Сергіївна народила йому семеро дітей: Григорія (батька Тараса), Омелька, Олену, Саву, Явдоху, Павла та ще одну Явдоху. Від другої дружини, яку звали Марфою, побачила світ ще одна дочка — Домаха. У третьої Іванової дружини Марії дітей не було. Це були рідні тітки та дядьки Тараса за батьком. Принагідно зазначимо, що його хаті 1802 – 1810 та після 1816 роках мешкала Тарасові батьки.

Отже, Тарас дуже любив ходити до діда «на вечірні гульки». У Івана Шевченка на свята в хаті завжди збиралося, як клубі, повно сельчан, особливо молоді та дітлахів. Дід Іван грамотний, повагом читав «Житія святих» і про те, як руйнувала цариця Катерина Запорозьку Січ, як гайдамаки «наводили порядок на захопленій панами українській землі».

Уже після Гайдамаччини Іван Андрійович Шевченко, який, за власним зізнанням, ще «півпарубком був серед коліїв», розповідав своєму внукові про Коліївщину на правому березі Дніпра. Відтоді, мабуть, Шевченків, які не встигли втекти, власники сіл записали кріпацькими душами князя Потьомкіна – Григорія Нечеса, а потім уже і його наступників – панів Енгельгардтів.

Тарасик слухає розповіді діда Івана про Коліївщину

Можемо здогадуватися, що Шевченків дід не був чужий запорізькому духові, не стояв осторонь від волелюбних козацьких змагань. І козацьке бачення світу, козацьку любов до волі й козацьке мовне багатство він передав Тарасові. Ті розповіді про лихі та буремні часи назавжди запам’яталися Тарасові й стали за одно з джерел для змалювання цього повстання в поемі «Гайдамаки». Про це Шевченко сам зазначив у примітках до «Гайдамаків» («Дід розказував»…), чи в епілозі, в його знаменитому ліричному спомині:

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Столітнії очі, як зорі сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось:

Як ляхи конали, як Сміла горіла…

Сусіди од страху, од жалю німіли,

І мені, малому, не раз довелось

За титаря плакать. І ніхто не бачив,

Що мала дитина у куточку плаче.

Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав!

Цей уривок яскраво показує, ким був для Шевченка дід Іван. Своїми цікавими, запальними оповіданнями старий може перший торкнув творчу струну в онука в душі, викликав перші сльози не тільки людяного спочуття до страдників, а й естетичної втіхи від образів і подій, що оживали в майстерному оповіданні: «Так дід колись розказував, — нехай здоров буде!» Багато дали поетові дідові оповідання, і цілком зрозумілий той теплий тон, яким перейнято згадки про діда в Шевченкових листах. Зокрема до брата Микити Тарас пише із Санкт-Петербургу: «Микито, рідний брате!…Поклонися усім родинам од мене, а надто дідові, коли живий і здоровий. Скажи, нехай невмира швидко, побачимось». Чи, скажімо, в листі 2 березня 1840 року: «Поцілуй старого діда Івана за мене…».

Відоме та невідоме кохання Шевченка

Є припущення, що Тарас Шевченко змалював портрет діда Івана в профіль з довгою бородою до альбому № 143 за 1839 — 1843 роки, що перебував у Чернігівському музеї. Портрет цей спершу вважали за поетового батька, Григорія Івановича — так навіть і було позначено на рисунку невідомою рукою, ніби «зі слів самого Т.Шевченка». Але низка переконливих аргументів (Ол. Новицького, О. Боцяна) засвідчує про те, що це швидше портрет Тарасового діда — Івана Андрійовича Шевченка. Батько поетів помер не в такому віці, коли селяни починали запускати бороду, до того ж, нарешті знайдено портрет (перебував у Національному музеї Львова), який з більшим правом можна вважати за образ поетового батька, Григорія Івановича Шевченка.

…До глибокої старості зберіг Іван Андрійович ясний розум і пам’ять. Саме дід Іван «заховав у голові столітній ту славу козачу», яку передав малому Тарасові, розбудивши в майбутнього поета ще в дитячому віці зернятко власної гідності й непокірливості, що проросло пристрасним волелюбством.

Викуп Шевченка:таємниця лотереї

Помер Іван Андрійович Шевченко і похований у Кирилівці, могила не збереглася…

Віктор Жадько