Побут І.Я. Франка

Про дитячі смаки Іван Франка відомо мало. Гімназійним товаришам Іванові Погорецькому та Михайлові Коріневичу запам'яталися вареники із сметаною, якими пригощала їх Франкова мати. У студентські роки харчів бракувало – часто їв і сухий хліб. Після першого арешту 1877 року провізію постачали родичі його нареченої Ольги Рошкевич. Так, її брат Ярослав на сніданок заносив письменникові каву й булки, а сестра Михайлина на обід "насмажила курят і приготувала те, що він любить". А після другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість "На дні" й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам'яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Але загалом у харчах був невибагливий. Більше від їжі цінував розмову.

У травні 1886-го галичанин Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською, родом із Харківщини.

Ольга Франко добре готувала страви, притаманні для її малої батьківщини. Наприклад, смажила баклажани, коли галичанки з недовірою поглядали на цей продукт. Імовірно, перейняла цей рецепт від старших сестер. Донька Анна згадує, як у київському домі її тітки Олександри Ігнатович робили надзвичайно смачну "фальшиву ікру" із синіх баклажанів. Тітка, хоч і мала "служницю кацапку", ретельно стежила за процесом, накинувши на парадну сукню великий фартух. "Що "ікра" була знаменита, я переконалася за столом, коли гості зчаста собі її накладали на тарілку, як додаток до пирога чи пиріжків попри справжню чорну ікру", – згадувала Анна.

Ольга Хоружинська:доля дружини Франка

Коли в подружжя з'явилися діти, Ольга пильнувала, щоб вони споживали просту, здорову і свіжу їжу. У листі до сина Андрія 1901 року просила: "Скажи Марині, аби вам їсти давала добре й багато та аби купувала свіже масло і м'ясо". Анна згадує: "Мама вміла варити смачні українські страви. У нас вдома було все поддостатком: молока, масла, сиру, сметани, яєць і разового хліба. Ці здорові й поживні страви нам, дітям, слабим і блідим – по перебуттю майже всіх діточих хворіб, – повернули з часом сили, визвали здорові рум'янці на щоках і додали охоту до життя і праці".

Галицька кухня Ольги Франко

За галицькими стандартами Ольга не була гарною господинею. Пробувала поєднувати галицьку, бойківську і східноукраїнську кухні – зазвичай невдало. Постійно радилася з чоловіком. В одному листі – через три роки після одруження – запитує: "Замовила муки овсяної, а забула, як варится. При случаю, будь ласкав, напиши".

За два роки скаржиться: "Морачевска привезла мині овсяної муки з чвертку. Пробували ми варити киселицю. Вийшла якась коричнева кваша, котру в рот не можно було взяти. Робили пробу пекти коржи, але ні їдної, ні другої проби їсти не можна було, а до того я, коштуючи твердого коржа, зломила собі зуб. Будь ласка, напиши ще раз, як варити кісиль, першу рецепту я десь загубила. І який він повинен бути: чи білий, чи коричневий".

А ще за місяць описує: "Робили ми проби з мукою, нічого не виходило, а далі Мариня рішила, що то мука кепска, і що з такої муки ніколи кісиль не буде білий. І радить муку продати жидови. А мені здаєся, що з того ще вийде. А потому посилаю тобі одрабинку муки, як ти її знайдеш по цвету і по вкусу? Я ж на тім не розуміюсь".

Де брали продукти?

Родичі часом передавали свіжий сир, масло, гірський мед. Ольга згадує: "Все це було дуже свіже, не таке, як у перекупок у місті на ринку". Коли влітку Франки відпочивали на селі – у Нагуєвичах, Підгірках, Буркуті, та найчастіше – у Криворівні на Гуцульщині, вони ловили рибу, збирали лісові ягоди, горіхи, гриби. Дітям найбільше смакувало щойно видоєне молоко – Анна називає його "райським напитком".

Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: "Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата". Парох із Криворівні Олекса Волянський описує, як Франко назбирав у Карпатах величезну купу грибів, "досі незнаних як добрі до їди". Священик заборонив своїй дружині їх варити. Письменник наполіг: "Ви, добродійко, зваріть, а я прийду та буду їсти". Коли Волянський побачив, що гостеві нічого не трапилося, пізніше і сам збирав ці гриби.

Доля нащадків Франка

1902 року Франки нарешті вселилися у власний будинок на вулиці Понінського у Львові.

Н господарстві тримали собак, кролів, курей. Уже після смерті чоловіка 1916-го Ольга Франко пише до сина Тараса: "К твоїм іменинам зложимо тобі копу яєчок. Не їж отруйної ковбаси, а кушай яєчка ті, що я тобі вручила".

Біля хати виростили сад. Тут були яблуні, сливи, горіх, кількадесят корчиків аґрусу, чорних, білих та червоних порічок, малини. Іван Лизанівський згадує, як поет приніс йому з друзями "кошик груш із своєї любимої груші". Марка Черемшину почастував яблуками, "яких мав повну вовняну торбу". А Левко Чикаленко запам'ятав письменника у вишиваній сорочці, що "босий лазив на черешню, щоб нарвати нам черешень, що саме тоді дозріли" в його саду. Михайло Мочульський пише: коли він тяжко захворів, то Франко приніс велику коробку свіжих черешень. ­Поставив на стіл і каже: "Колись ви відвідували мене, а тепер я прийшов відвідати вас. А черешні їжте, вони вам не пошкодять, тільки поможуть".

Десерти Ольги Франко

Ольга Франко дуже любила варення та джеми. Заготовляла їх із першого року подружнього життя. 1887-го звітує чоловікові: "Покуда еще ни одного варенья не варили. По случаю приезда архикнязя все ужасно подорожало". У листі з Нагуєвич 1890 року просить чоловіка прислати якнайбільше цукру: "Буду смажить сок малиновий". Працівник музею Івана Франка у 1940-х Володимир Дутко, який був знайомий з Ольгою, згадує, що в неї завжди було достатньо різноманітних варив: "Вона їх тримала на горищі, оскільки в кімнаті не було вже місця на них. Окрім цього, робила з ягід та фруктів різні настойки, якими також любила пригощати своїх гостей. Ті настойки стояли у великих бутлях, і їх було десь до двадцяти".

Свята у родині

Днів народжень Франки не святкували. Зате відзначали іменини – усіх дітей хрестили відповідно до церковного календаря. З цієї нагоди Ольга пекла "Іменний пиріг". Рецепт перейняла від бабусі. Пиріг був дріжджовий, із м'ясом. Зверху з тіста викладала ім'я винуватця свята. Коли були іменини Івана Франка, викладала "ТАТО".

Щедрий вечір 1916-го в притулку Українських січових стрільців у Львові. У центрі сидить Іван Франко. Письменник помре 28 травня того ж року

Ритуал приготування цього пирога описує Анна Франко в есе "Іменний пиріг": "Скільки таких пирогів пекла моя матуся і скільки то імен вона виписувала на них! І тепер, коли засідаємо цілою родиною при столі святкувати день народження кожного з нас, а по середині стола він пишається, тоді мені здається, немов сама матуся є присутня між нами. Немов вона невидима, але колись сповнена великою любов'ю до нас, дітей, наклоняється над нашими головами і шепче тихо, мов подих: "Вітаю іменинника".

Вражаючі факти про Івана Франка

Піст Івана Франка

Ніколи не харчувався у великодню суботу. Згадує: "Як у п'ятницю ввечері їв, то аж на Великдень". Пов'язано це було не тільки з релігійними переконаннями. За день до Пасхи 1867 року помер його батько Яків.

Ставлення до алкоголю

– "Чарки за комір не виливав, але і зайвої не випив", – так пише про нього поет Василь Пачовський. Петро Франко згадує, що батько міг зрідка випити вино "Злата Ріца" або інше далматинське. А Тарас додає: "Алкогольні напитки у нас не були вживані. Зате батько не цурався мінеральних вод і залюбки попивав гірку мадярську воду "гиніяді", яка нам, навіть мамі, нітрохи не смакувала".

Василь Стефаник після якоїсь прогулянки удвох із Франком по Високому Замку занотував: "Я мав таке враження, що для Франка потреба "їсти" взагалі не існувала. Після цього я вже боявся спитати його, чи він знає смак горілки. Спочатку я вважав його аскетом. Чорнило заміняло йому, здається, воду".

Останні роки життя та хвороба

Зліва направо: Ірина Домбчевська, д-р Володимир Щуровський, д-р Іван Франко, д-р Бронислав Овчарський

Лікар заборонив пити вино та їсти солодке.

Із спогадів лікаря Броніслава Овчарського«До того часу я не був близько знайомий з Франком, хоч його діяльність мені була добре відома.Іван Франко жив тоді у своїй хаті по вул. Понінського. Я застав його тоді в безнадійному становищі, ствердивши сильний склероз та ослаблення цілого організму, і, передусім, ослаблення серця. Серце хвилинами переставало діяти, тільки палкі його очі горіли якимсь неначе неземним світлом.

Я пояснив ціль мого прибуття, передав поздоровлення доктора Озаркевича, поговорив, підбадьорив і домовився про наступні відвідини.

Іван Франко, відчувши мою ввічливість і увагу, дуже часто і подовгу вів зі мною розмови на різні теми. Найбільше, однак, говорив про життя нашого бідного поневоленого народу.

Під час світової війни до Львова надходили вісті про звірства мадьяр, про масове вішання не тільки чоловіків, але й жінок і дітей; про пожежі на селах та всякі інші знущання з людей. Це все глибоко хвилювало Франка, завдавало багато скорботи, і часто з його очей спливали гіркі сльози болю і суму.

Минув рік 1914 і 1915, наступив 1916. Стан Франка гіршав, йому відняло мову. Видимо, наближався кінець, хоч ще й не такий близький. При допомозі людей, які не хотіли, щоб хтонебудь довідався про їх добре ставлення до Франка, — на початку січня 1916 року мені пощастило перевезти хворого до богадільні, яка існувала тоді при Народній лікарні по вулиці Петра Скарги. Будучи керівником цієї лікарні і маючи обов’язок доглядати також богадільню, я щодня навідувався до письменника.

Тут Франко почував себе не самотнім. Він був серед найбідніших поневолених людей — інвалідів війни і сиріт. Всі, що там були тоді, зрозуміли хто серед них. Знали, що це — могутній покровитель бідних словом і працею. Знали, що він тут, серед найбідніших братів по крові, доживає останні дні свого трудолюбного життя. Тож вони всі намагались на кожному кроці виявити йому пошану, відданість і глибоку любов.»

1916-го письменника помістили до притулку для Січових стрільців. Тут він їв вівсяну кашу, морковицю, тісто на молоці. Сестра милосердя Зоня Монджейовська-Гончарова згадувала, що Франко вимагав варити для нього страви, які готувала його мати: "макарони з вареними яблуками, фасолю зі сливками, росіл із качки з макаронами". А управителька притулку Ірина Домбчевська пише, що до улюблених страв Івана Яковича належали "кутя, малиновий сік та особливі палички з цитриновою масою, що їх привозили під час війни з Кавказу".

Щедрий вечір 1916-го в притулку Українських січових стрільців у Львові. У центрі сидить Іван Франко. Письменник помре 28 травня того ж року

Свій останній поетичний цикл, написаний у притулку, Франко назвав "Пісна вечеря". Розписав, що символізує кожна страва Святої вечері. Подав їх 10: мед, горілка, борщ, капуста, горох, пироги, голубці, вино, узвар із сушених фруктів, кутя. Можна собі уявити, що він відчував. Дружина – у психлікарні на Кульпаркові, двоє синів – Тарас і Петро – на війні, донька Анна – в Києві, найстарший син Андрій помер 1913 року. І в такий Святий вечір він навіть скуштувати нічого не міг. Тому й скомпонував "духовну вечерю" зі спогадів про це свято в батьковому домі. Мав паралізовані руки, тож текст надиктував секретареві.

Цей цикл маловідомий навіть серед франкознавців, не увійшов до 50-томника письменника.

Зокрема у ньому є вірш "Сімейний обід":

І хто б його думав! Основа закона,

Доходів, видатків обхід і розхід,

Рільництва мета, ремесел охорона,

Купецтва принада, співжиття обнова,

Найважніша справа так звана горлова,

Життя товариського ціль і корона –

Сімейний обід!

Діти Івана Франка, 1902 рік. Зліва направо: вгорі – Тарас (1889–1971), Андрій (1887–1913), Петро (1890–1941), унизу – Анна (1892–1988)

Начинені баклажани від Анни Франко-Ключко, доньки Івана Франка

Складники:

1 великий баклажан,

3–4 ложки доброї олії,

1/2 дрібненько січеної цибулі,

1 зубчик дрібненько січеного часнику,

1/2 фунта (225 г) меленого м'яса (баранини або свинини),

2 ложки тертих сухарів або 3 ложки підвареного рижу,

1 яйце

2–3 ложки помідорової гущі, а коли хто любить, то квасної сметани замість того.

Приготування:

Розрізати вздовж баклажана, вийняти середину, залишаючи шкаралущу на півінча (13 мм.) завгрубшки і попарити її солоним окропом. М'якуш із баклажана посікти й у мисці вимішати з цибулею, рисом або тертими сухарями, часником, м'ясом і яйцем. Посолити й поперчити до смаку і злегка вимішувати, поливаючи оливою. Вложити масу в вижолоблені й попарені (можна також 5 хвилин поварити в окропі) половинки баклажана, полляти помідоровою гущею або сметаною і запекти у печі на 400° около пів години. Можна подати для чотирьох осіб.

Іменний пиріг від Ольги Хоружинської-Франко, дружини письменника

Складники:

1 пакетик сухих дріжджів,

1 ложка цукру,

1/2 ложечки соли,

1/2 горнятка молока,

2 горнятка молока,

2 фунти (900 г) муки,

2–4 яйця,

1/2 горнятка топленого масла.

Начинка:

1 фунт (450 г) свинини,

1 цибуля,

1 ложка масла,

2 твердо зварені яйця,

1 сире яйце.

Приготування:

Розчинити пакетик сухих дріжджів у півсклянці теплого молока, всипавши туди півложечки соли і ложечку цукру. Коли підійде в теплі, вилляти це в теплу миску, додати ще дві склянки молока і дві склянки муки, розмішати і накрити стирочкою, нехай сходить яку годину. Коли зійде, додати 2 до 4 яйця (коли пиріг солодкий, треба додати ще дві ложки цукру), решту муки і місити. Коли почне відставати від руки, додати півгорнятка топленого масла і знов вимісити. Поставити в тепле місце, нехай підростає з годину. Тісто повинно бути пухке, не густе, бо йнакше пиріг буде забитий.

Коли тісто підросло, поділити його на три частини (третя трохи менша, на прикрасу). Помастити бляху. Розтачати (розкачати) одну частину і вмістити її зручно у блясі. На неї наложити начинку. Потім розтачати другу частину і прикрити нею начинку. Із третьої частини розтачати тонкі валочки, із яких виплести край пирога і виписати ім'я іменинника. Пиріг у блясі лишити ще на півгодини, накривши його. Коли підросте, помастити розколоченим яйцем і поставити на 350° та пекти годину. По 3/4 год. можна підсунути на 400°, щоб пиріг гарно зарум'янився.

М'ясна начинка:

Можна приготувати день наперед. Січене м'ясо пересмажити на маслі з дрібно січеною цибулею, посолити, а хто любить, то й поперчити, часто мішаючи. Коли всмажиться, відставити. Посікти два твердо зварені яйця і вимішати з м'ясом. Нехай простигне. Перед накладанням на тісто вбити ще одне сире яйце і вимішати, щоб маса держалась купи.

Богдан і Наталя ТИХОЛОЗ ,Леся МЕЖВА