Сосюра Володимир Миколайович

ВОЛОДИМИР СОСЮРА - КЛАСИК, ЯКОГО НАЗИВАЮТЬ «СОЛОВ'ЄМ УКРАЇНИ»

Володимир Миколайович Сосюра народився 25 грудня 1897 (6 січня 1898) року на станції Дебальцеве (тепер - Донецька область), помер 8 січня 1965 року в Києві. Видатний український поет. За неймовірно прекрасну лірику його по праву називають «солов'єм України». Лауреат численних премій, в тому числі імені Шевченка та Сталінської премії першого ступеня.

Досягнення Володимира Сосюри.

Цінність творчості В. Сосюри в особливостях переданої ним реальності. Критики відзначають, що ні до нього, ні після ніхто в українській літературі не створив настільки прекрасного поетичного світу, наповненого дивовижною красою українського життя. При цьому поет не був орієнтований, на відміну від багатьох, на офіційну доктрину соцреалізму і пропаганди радянського способу життя, він писав так, як відчував, керуючись глибинними мотивами серця і душі.

Творчість Сосюри, ​​за словами літературознавців, максимально щира,наповнена особистими переживаннями, сонячними відблисками, що віддзеркалюють, здається, саму душу українського народу. Його поетичне слово - це чудовий світ любові, теплої, як морська хвиля, світлої, як безхмарне небо, чарівної, як казка.

Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза великого українського поета пронизані неповторними мотивами переживань любові і ненависті, радості і страждань, душевних злетів і падінь.

Йому вдалося неможливе - в своїх творах передати найдрібніші нюанси психологічних порухів душі, безліч найрізноманітніших барв і відтінків почуттів, простежити історію життя людини не за датами, а по його переживаннями, враженнями, сприйняттям світу і подій, що відбуваються в ньому.

Уже в молодому віці він став автором таких шедеврів ліричної поезії, як «Осінні зорі», «Місто», «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті поля...», «Такий я ніжний...» та ін.

Лірика Сосюри бере свої витоки з народної творчості, поезії Тараса Шевченка і поетів пізніших часів. Його рання поезія також спирається на символізм і імпресіонізм, які на той час були найбільш популярними течіями в літературі. Разом з тим чітко виражені риси його власного стилю: романтика боротьби й любов, радість і страждання в поліфонії барв і звуків, які об'єднують ліричних персонажів із зовнішнім світом.

Його вірші, написані в класичній манері, відрізнялися мелодійністю, романтичними настроями, притягуючи щирістю і відкритістю пережитих почуттів.

Естетика поезії В. Сосюри підносить цінність долі кожної окремої людини, яка зливається з народною, але не губиться в ній. Особливо яскраво це проявилося в ліро-епічних поемах «Оксана», «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня», поемі «Махно» (текст не зберігся), романі у віршах «Тарас Трясило».

Одночасно з цим в його творах знайшли відображення конфлікти радянської епохи, протиріччя, який відчував український інтелігент того часу: неможливість поєднувати більшовицьку ідеологію з національними, патріотичними почуттями (поема «Два Володьки» про внутрішнє роздвоєння людини - «комунар і націоналіст», заборонена збірка «Серце»).

Надалі Сосюра-комуніст і Сосюра-українець «дійшли до компромісу».Перший проявлявся в сфері свідомості, раціонального осмислення реальності. Другий - в області почуттів, на рівні емоційного переживання дійсності. Єдине, що об'єднувало обох - щирість самого автора як людини і як поета.

Але оскільки в творчості Сосюра-українець відчував себе набагато «затишніше», «на своєму місці», то тема любові до України, національні мотиви залишаються на провідних ролях в його творах: неопублікована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа».

На початку 1930-х років це призвело до конфлікту Сосюри з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 року. Це, втім, не завадило йому стати практично єдиним в Україні поетом, хто більшу частину творчості присвячував інтимній ліриці ( «Червоні троянди», «Нові поезії», «Люблю», «Журавлі прилетіли» і ін.

До речі, найбільша газета СРСР «Правда» влаштувала справжнє цькування В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну», звинувачуючи автора в «буржуазному націоналізмі». Але і це не стало перепоною для Поета, який продовжував дарувати світу шедеври ліричної поезії, наповненою справжніми, світлими почуттями, а не запрограмованими радянською цензурою штампами.

Сосюра перекладав на українську мову, зокрема, А. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Блока, Христо Ботева, І. Петнікова і ін.

Цікаве про Володимира Сосюру.

Сім'я Сосюр з десяти чоловік (вісім дітей, батько і мати) жила в одній кімнаті.

Мати майбутнього поета, Антоніна Дмитрівна Локотош, мала угорські, сербські, єврейські, українські корені. Вона була дуже вродливою, схожою на циганку, але характер мала «важкий».

Двоюрідний брат Антоніни Локотош - відомий український козачий командир Іван Локотош, соратник Климентія Ворошилова, про що в майбутньому класик української літератури згадує в передмові до роману «Третя Рота». Інші його родичі на прізвище Локотош воювали в складі білогвардійських формувань, зокрема поручик Михайло Локотош, який загинув у 1919 році поблизу Луганська.

Вже з 11 років Володимир працює в бондарному цеху содового заводу, телефоністом, чорноробом.

Захоплювався співом і літературою.Зачитувався Ж. Верном, Т. Майн Рідом, Ф. Купером, віршами О. Кольцова та І. Нікітіна, дуже любив твори Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, Гомера, Шиллера, Надсона і ін.

Поети представлялися Володимиру незвичайними людьми. Йому здавалося, що до поетів частіше, ніж до будь-кого іншого, проявляють прихільність дівчата, що дарують їм свою любов.

Вперше спробував написати вірш російською мовою у 1912 році.

Володимир Сосюра говорив про себе:«Я схожий на мамку, татка і на себе. Маленьким я боявся кавунів: вони здавались мені сплячими звірами».

Володимир Сосюра користувався величезною популярністю у жінок, які сходили по ньому з розуму. Його відносини з ними характеризуються в деяких джерелах як «знайомства, що доводили дівчат до еротичного безумства». У нього було безліч романів. Поет після кожної з любовних пригод говорив:

– Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

Сосюра називав себе «сивим хлопчиком», інші його іменували «Дон Жуаном», «прототипом Івана Бездомного», «душевним ексгібіціоністом».

Поет Ю. Смолич згадував, що у Володимира закохувалися сотні дівчат, та й він сам займався до них полум'яними почуттями «з космічною швидкістю». Але незабаром пристрасті холонули, і він уже не міг зрозуміти, як взагалі вони могли з'явитися. Тому в його ранніх віршах стільки бурхливих емоцій, стільки радості і страждань від любовних переживань, скільки часто не буває у іншого письменника за всю його творчість. До речі, цей період життя, включаючи вірші, відображений в автобіографічному романі письменника «Третя рота».

Досить оригінальний один з висловів самого Сосюри, що відноситься до сексуальних відносин: «Завдання статевого виховання - направити владу статевих інстинктів у ту ж сторону, куди йдуть і шляхи соціалістичного життя».

Володимир Сосюра входив до складу особистої варти Петлюри.

Вижив після розстрілу денікінцями.

Володимир Сосюра був двічі одружений, не враховуючи спільного життя протягом трьох років зі своїм першим коханням Дусею Фоменко з села Переїзне.

Перший раз вступив у шлюбний союз у 1922 році з Вірою Берзіною, колишнім політруком червоноказацького ескадрону, пізніше - студенткою в Харкові. Сосюра присвятив їй поему «Рабфаковка». А перше побачення своїй коханій призначив на цвинтарі, при цьому поблизу молодої парочки копали нову могилу. Віра народила поетові двох синів: Олега і Миколу. Причиною ж розлучення стало те, що для Сосюри було вище за всякі відносини і про що він написав так:

Ми з тобою зійшлися в маю,

ще не знав я, що значить ідея.

Ти й тоді Україну мою

не любила, сміялася з неї

Другий раз Сосюра одружився у 1931 році на Марії Даниловій, яка народила йому сина Володимира.

Зеленіють жита, і любов одцвіта,

і волошки у полі синіють.

Од дихання мого тихий мак обліта,

ніби ім'я печальне — Марія...

Спільне життя Володимира і Марії не було рівним, у них часто виникали скандали. Так, в 1940 році в нападі люті від любовних пригод свого чоловіка Марія розірвала на шматочки частину рукописів з віршами, порізала краватки, знищила листи від його друга І. Моїсеєнкова. Друзям Володимир скаржився, що «дружина - неможлива людина».

У 1949 році Марію Сосюру заарештували за розголошення державної таємниці та вислали у Казахстан. Після повернення Марії через п'ять років вони повторно розписалися.

Під час відсутності Марії у Сосюри було дві дружини - Катя Васильєва і Лариса, сина якої Аліка поет усиновив.

На початку 30-х років у Володимира Сосюри стався психічний розлад. Причина: постійна напруга в сім'ї, втрата двох синів, яких Віра забрала до себе, та ще оголошення Сосюри «зоологічним націоналістом». В результаті деякий час класик української літератури провів у психоневрологічній лікарні, де йому поставили діагноз: маніакально-депресивний психоз, еротичний психоз.

Навесні 1943 року намагався звести рахунки з життям.

Біографія Володимира Сосюри.

Володимир Сосюра народився 25 грудня 1897 (6 січня 1898) року на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.).

Мати майбутнього поета, Марія Локотош, маляр, була родом з Луганська, займалася домашнім господарством.

Батько, Микола Володимирович Сосюра, за фахом кресляр, працював учителем у селах, був сільським адвокатом, шахтарем, він також добре малював і співав. Він уважно стежив за успіхами Володимира при отриманні початкової освіти.

Дитинство поета минає на Донбасі в с. Третя Рота. Про це Сосюра пізніше розповів в автобіографічному романі «Третя Рота».

З одинадцяти років хлопчик починає працювати. Спочатку в бондарному цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом.

З 1911 року в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі, будучи одним з кращих учнів.

Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі.

У 1915 році після смерті батька йде працювати на шахту, потім знову повертається в школу.

У 1916-1917 рр. вперше публікуються вірші В. Сосюри в бахмутській «Народній газеті» і лисичанських газетах "Голос рабочего" і "Голос труда".

У 1918 р. бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Незабаром потрапляє в петлюрівські загони, входить до особистої варти самого Петлюри, але через кілька місяців переходить до лав Червоної армії. Пізніше попав в полон до денікінців, які навіть розстрілювали поета, але йому вдалося вижити.

У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної армії. У цьому ж році в Одесі він знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, які були вражені віршами молодого українця. Трохи пізніше вступає в комуністичну партію.

20 травня в газеті «Одеський комуніст» виходить один з перших віршів Сосюри («Відплата») під псевдонімом «Сумний». Згодом поет практично всі свої твори пише українською мовою.

У 1921 році виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії».

У 1922 році з'являється його друга збірка «Червона зима», що принесла авторові широку популярність.

У 1923 році навчався в Харківському інституті народної освіти. У цей час був учасником літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

З цього року він частіше і частіше пише великі поетичні твори. Так, після поем «Віра» і «Золотий ведмедик» він пише епопею «Залізниця», що складається з п'яти сюжетно пов'язаних поем.

У 1928-1929 рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ДПУ», збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932).

У 1937 р. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує у 1940 р.

Останні передвоєнні книги віршів («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», 1940) характеризуються переважанням інтимної та пейзажної лірики, вони сповнені живої, щирої любові до України.

У 1942 році в Уфі Сосюра пише поему «Син», яку закінчив у 1944 році, видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий».

У роки війни працював військовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», брав участь у роботі українського радіокомітету, виступав як пропагандист і агітатор, не один раз виїжджав на фронт.

У 1944 р. поет повертається до Києва.

У 1947 р. виходить збірка поезій Володимира Сосюри «Щоб сади шуміли», відзначена у 1948 році Сталінською премією 1 ступеня.

У 1950-ті роки пише великі твори: історико-публіцистичну поему «Україна» (1951), драматичну мініатюру «Дочка лісника» (1957), ліро-епічну поему «Біля старої шахти» (1957).

Лірика Володимира Сосюри кінця 50-х років буквально пронизана темами гармонії людини і природи («На струнах серця»), особливе місце в ній займає образ рідної Донеччини ( «Солов'їні далі», «Біля старої шахти»).

У 1960 році за активну участь у розвитку радянської літератури поет нагороджений орденом Леніна.

В цьому ж році Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час. Опублікована вона тільки в 1988 році. Припускають, що початкова частина твору, присвячена жертвам сталінського терору, є фрагментом втраченої поеми «Махно».

У 1963 році за збірки поезій «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» Володимир Сосюра був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Останні десять років поет страждав від гіпертонії.

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Увічнення пам'яті Володимира Сосюри.

Пам'яті В. Сосюри присвячена поштова марка, випущена в Україні.

Його зображення поміщено на конверт.

Випущена монета номіналом 2 гривні.

У рідному місті поета Лисичанську його ім'ям названо один з палаців культури, відкрито музей Сосюри, ​​неподалік від якого встановлено пам'ятник.

У Києві в будинку №2 на вул. Коцюбинського, де жив і працював Сосюра, встановлено меморіальну дошку.

У Києві одна з вулиць названа на честь Володимира Сосюри.

В Україні існує літературна премія імені Володимира Сосюри.

• 8/1012345678910