2007

У Груні, де вишневий сад сміється

Цьогоріч організатори свята – обласне управління культури і туризму та відділ культури і туризму Охтирської райдержадміністрації зібрали конкурсантів з Великої Писарівки, Лебедина, Бурині, Тростянця, Недригайлова, Ромен, Липової Долини, Чернеччини, Охтирського району, а також з Комсомольська Полтавської області та Краснокутська Харківської області. В приміщенні Охтирського районного Будинку культури учасників фестивалю привітав заступник голови обласної державної адміністрації Зіновій Гузар.

За словами члена журі, директора обласного центру народної творчості Миколи Юдіна цього року саме діти «втерли носа дорослим». Адже в номінації до 18 років журі присудило перше місце, тут переможцем був представник Липової Долини Євген Самілик. Щодо решти номінацій, то кожен конкурсант поїхав з Охтирки з дипломом лауреата другої або третьої премії. Глядацькі симпатії завоював колектив з Комсомольська.

Вручення нагород відбулося під час гала-концерту.

Крім конкурсантів були відзначені і члени журі. За популяризацію жанру сатири і гумору, збереження творчого надбання Остапа Вишні, активне сприяння у проведенні обласного конкурсу «Вишневі усмішки» Григорій Єлишевич отримав від оргкомітету Почесну грамоту. Потішив присутніх відомий гуморист і своїми останніми гуморесками.

А наступного дня святкові заходи пройшли в с. Грунь Охтирського району.

Сумщина, 2007 р., 17 листопада.

2008 рік

Сміх не гріх. Особливо на «Вишневих усмішках»

Ось і знову завітала мало не вся гумористична Сумщина до Охтирки, де в районному Будинку культури відбувся обласний фестиваль сатири і гумору «Вишневі усмішки», присвячений 119-й річниці від дня народження славного нашого земляка Остапа Вишні. Аматори сцени з Лебединського, Буринського, Недригайлівського, Роменського, Охтирського та інших районів області, доводили, що сміх – не гріх, особливо, коли йде від душі, що вірні вони заповіту великого українського гумориста, який і сам готовий був, що-небудь робити, аби народ усміхався.

Головне, з гумором подружитися, як зробили це найменші учасники фестивалю: Маргарита Сучак з Чупахівки Охтирського району здобула гран-прі фестивалю у номінації серед дітей і підлітків. Не залишились без нагород Павло Лебідь з Малої Павлівки та Юрій Римар з Лантратівки, що також на Охтирщині, Олександр Кір’ян з Ромен, Владислав Загребельний з Тростянця.

Звучали на фестивалі твори як самого Остапа Вишні, так і відомих українських письменників-гумористів Павла Глазового, Григорія Єлишевича, котрий також брав участь у «Вишневих усмішках» у складі журі, не обійшлося й без авторських творів учасників. Кілька віршів із власної збірки принесли перемогу Віктору Осадчому з Бурині. Аматори сцени з Липоводолинщини показали в Охтирці справжній високий гумористичний і творчий клас, адже отримали грамоту за оригінальність програми, здобули не одну нагороду.

Відзначено творчий дует у складі Ольги Хом’як та Миколи Тютюнника з Недригайлівщини, і свої авторські твори Світлани Борисенко з Малої Павлівки, показали інсценовану усмішку Остапа Вишні учасники театру «Орфей» з Лебединського району.

Дехто з учасників під час свого виступу намагався переконати зал, що наша Україна найбільше славиться салом, самогоном та піснями, а ми додамо – гумором і веселими людьми також. Інакше б Вишня не народився б і «Вишневі усмішки» не відбувалися б щороку

Наталія Заїкіна

Сумщина, 2008 р., 5 грудня.

Невмирущі зустрічі у Груні

(Хронологія публікацій про проведення

«Вишневих усмішок» в засобах масової інформації)

Думенко, Л. Пам’яті Остапа Вишні [Текст] / Л. Думенко // Ленінським шляхом. – 1974. – 16 листопада.

Рябенко, І. Зустрічі з Остапом Вишнею [Текст] / І. Рябенко // Радянський прапор. – 1974. – 16 листопада.

Царик, Ю. Розцвітайте «Вишневі усмішки» [Текст] / Ю. Царик // Радянський прапор. – 1974. – 16 листопада.

Скакун, В. Вишнівські читання [Текст] / В. Скакун // Літературна Україна. – 1975. – 3 жовтня.

Невмирущий сміх земляка [Текст] // Прапор перемоги. – 1978. – 23 грудня.

Глива, М. Невмирущі зустрічі у Груні [Текст] / М. Глива // Прапор перемоги. – 1979. – 24 листопада.

Велет українського гумору [Текст] // Прапор перемоги. – 1992. – 1 грудня.

Щорічні Вишнівські [Текст] // Літературна Україна. – 1984. – 12 січня.

Лавриненко, Ю. «Вишневі усмішки» [Текст] / Ю. Лавриненко // Ленінська правда. – 1985. – 29 грудня.

Скакун, В. «Вишневі усмішки»[Текст] / В. Скакун // Літературна Україна. – 1996. – 1 січня.

Геренко, С. Життєва сила сміху [Текст] / С. Геренко // Ленінська правда. – 1987. – 11 грудня.

Єлишевич, Г. Пам’яті земляка-гумориста [Текст] / Г. Єлишевич // Ленінська правда. – 1989. – 12 квітня.

Геренко, С. Ніколи не сміявся без любові [Текст] / С. Геренко // Ленінська правда. – 1989. – 15 листопада.

Неборак, А. Привітний і щирий [Текст] / А. Неборак // Прапор перемоги. – 1991. – 12 листопада.

Геренко, С. Заряджайтеся сміхом [Текст] / С. Геренко // Сумщина. – 1993. – 20 листопада.

«Вишневі усмішки» з Груні [Текст] // Голос Посулля. – 1994. – 17 грудня.

Ющенко, О. Грунь – це гумору столиця [Текст] / О. Ющенко // Дем. Україна. – 1996. – 29 жовтня.

Галкін, О. Народ і Вишня [Текст] / О. Галкин // Вишневий цвіт. – 1999. – 12 листопада.

Другий злет «Вишневих усмішок» [Текст] // Суми і сумчани. – 2001. – 22 листопада.

Байстрюченко, М. Остапів сміх для радості всіх [Текст] / М. Байстрюченко // Прапор перемоги. – 2001. – 30 листопада.

Геренко, С. Виграє той, хто сміється, він з удачею не розминеться [Текст] / С. Геренко // Сумщина. – 2002. – 16 листопада.

Суріна, О. Смійтесь, друзі, на здоров’я [Текст] / О. Суріна // Ярмарок.– 2002. – 31 жовтня.

Суріна, О. «Вишневі усмішки» [Текст] / О. Суріна // Ярмарок. – 2002. – 14 листопада.

Шукайло, В. А у Груні – вишня цвіте [Текст] / В. Шукайло //Літературна Україна. – 2002. – 5 грудня.

«Вишневі усмішки» молодшають [Текст] // Сумщина. – 2003. – 19 листопада.

Ковальчук, Н. Наші на конкурсі «Вишневі усмішки» [Текст] / Н. Ковальчук // Прапор перемоги. – 2003. –21 листопада.

Погоріла, Н. «Вишневі усмішки» [Текст] / Н. Погоріла // Ярмарок. – 2003. – 27 листопада.

Геренко, С. Вечорниці в «Остаповій світлиці» [Текст] / С. Геренко // Сумщина. – 2004. – 8 грудня.

Вишневі зустрічі [Текст] // Роксолана. – 2004. – 11 листопада.

Геренко, С. Велика сила щирого сміху [Текст] / С. Геренко // Сумщина. – 2005. – 30 листопада.

Журі назвало найдостойнішого [Текст] // Сумщина. – 2005. – 3 грудня.

Нестеренко, П. «Вишневі усмішки» на Сумщині [Текст] / П. Нестеренко // Урядовий кур’єр. – 2005. – 23 грудня.

«Вишневі усмішки» зібрало гумористів [Текст] // Наш Тростянець. – 2005. – 16 листопада.

Геренко, С. На «біс» з бубликами [Текст] / С. Геренко // Сумщина. – 2006. – 8 квітня.

Івахненко, І. Життєва сила сміху [Текст] / І. Івахненко // Вишневий цвіт. – 2006. – 1 грудня.

Суховій, К. Сміємося разом з Остапом Вишнею [Текст] / К. Суховій // Ярмарок. – 2006. – 30 листопада.

Щиросердечні «Вишневі усмішки» [Текст] // Сумщина. – 2006. – 1 грудня.

Тертий, В. Сміх кольору вишні [Текст] / В. Тертий // В двух словах. – 2007. – 21 листопада.

У Груні, де вишневий сад сміється [Текст] // Сумщина. – 2007. – 17 листопада.

Заїкіна, Н. Сміх не гріх. Особливо на «Вишневих усмішках» [Текст] / Н. Заїкіна // Сумщина. – 2008. – 5 грудня.

Вагомий внесок в організацію та проведення конкурсу «Вишневі усмішки» надають працівники бібліотеки-філіалу с. Грунь централізованої бібліотечної системи Охтирського району.

Її працівники є організаторами, авторами і учасниками сатиричного дуету «Сміхограй» у складі завідувачки бібліотеки-філії Т.В.Сокіл та бібліотекаря В.М.Гольченко

Цей колектив є візитною карткою району та окрасою будь-якого масового заходу.

Сатиричний дует «Сміхограй» є лауреатом всеукраїнських конкурсів «Вишневі усмішки» у 2002 році та «Боромля-2005».

„Грунщина"

Сл. Т. Сокол, муз. В. Федоренка

Повертає з Розкопів дорога

До Грунської щедрої землі.

Тут всі наші болі і тривоги,

Радощі великі і малі.

Тут гостям увага і пошана

І, якщо приїдете сюди,

Щиро привітають вас груняни,

Так було і буде так завжди.

Приспів:

Земля Грунська, усмішками багата,

Багата працьовитими людьми.

Сьогодні у твоєму домі свято,

Грунщино, ти від нас уклін прийми.

К

Переможець конкурсу «Вишневі усмішки» (2002)

Тетяна Сокіл – автор тексту пісні «Грунщина»

озаки у нас селились здавна,

Зводили свої тут курені.

Грунь, як і тоді, в часи ті славні,

Ділиться ще й досі на сотні.

А які тут виросли таланти!

Скільки б не проносилось років,

Будемо довіку пам’ятати

Наших славнозвісних земляків.

Приспів.

Зацвітають рясно в Груні вишні

Білим цвітом кожної весни,

І вбирається у шати пишні

Грунь, немов царівна, восени.

Тож нехай у далечінь полине

Чарівних пісень стрімкий розмай

І вплете в віночок України

Свої барви наш вишневий край.

Приспів.

“Живіть люди, довго, живіть, здраствуйте,

прикрашайте і звеселяйте життям своїм,

ділами великими своїми нашу Батьківщину

й весь чесний рід людський”

Остап Вишня

Список використаної літератури

• 1. Велет українського гумору // Прапор перемоги. – 1982. – 1 грудня.

  2. «Вишневі усмішки» з Груні // Голос Посулля. – 1994. – 17 грудня.

  3. Геренко, С. Життєва сила сміху // Лен. правда. – 1987. – 11 грудня.

  4. Геренко, С. Ніколи не сміявся без любові // Лен. правда. – 1989. – 15 листопада.

  5. Геренко, С. Заряджайтеся сміхом // Сумщина. – 1993. – 20 листопада.

  6. Глива, М. Невмирущі зустрічі в Груні // Прапор перемоги. – 1979. – 24 листопада.

  7. Другий злет «Вишневих усмішок» // Суми і сумчани. – 2001. – 22 листопада.

  8. Єлишевич, Г. «Вишневі усмішки» на Охтирщині // Земляки : альманах Сумського земляцтва в Києві. Вип. № 1. – Суми, 2004. – С. 263.

  9. Журі назвало найдостойнішого // Сумщина. – 2005. – 3 грудня.

  10. Заїкіна, Н. Сміх – не гріх. Особливо на “Вишневих усмішках” //Сумщина. – 2008. – 5 грудня.

  11. Невмирущий сміх земляка // Прапор перемоги. – 1978. – 23 грудня.

  12. Погоріла, Н. «Вишневі усмішки» // Ярмарок. – 2003. – 27 листопада.

  13. Суріна, О. Смійтесь, друзі на здоров’я // Ярмарок. – 2002. – 31 жовтня.

  14. Суховій, К. Сміємося з Остапом Вишнею // Ярмарок. – 2006.– 30 листопада.

Фото-калейдоскоп

учасників конкурсу «Вишневі усмішки» за різні роки

Авторський колектив обласної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської складеного бібліографічного покажчика «Знайомтесь! «Вишневі усмішки» висловлює щиру вдячність працівникам Охтирської районної ЦБС за представлені світлини в розділі «Фото-калейдоскоп учасників конкурсу за різні роки» з архіву ЦБС.

Зміст

Вступне слово……………………………………………………………………………2

Г. Єлишевич “Вишневі усмішки на Охтирщині”……..................................................3

Основні віхи життя і творчості Остапа Вишні…………………………………………4

Бібліографія творів Остапа Вишні………………….…………………………………...5

Дайджест “Вишневі усмішки” на Охтирщині………....................................................5

Невмирущі зустрічі у Груні (хронологія публікацій про проведення

“Вишневих усмішок” в засобах масової інформації)…………………………………13

Список використаної літератури………………………………………………………..15

Фото-калейдоскоп учасників конкурсу „Вишневі усмішки” за різні роки………...16

Матеріал підготував Мазур В. І. завідуючий відділом абонементу

ТРАМВАЙНУ КОЛІЮ ПРОКЛАДАВ І ОСТАП ВИШНЯ

Є в нас славетне місто Конотоп, відомості про яке сягають 1634 року, а за деякими повідомленнями – навіть 1462 року. Містечко це оспіване у літописах,щиро змальоване пером кількох поколінь вдячних класиків. Зокрема, історики зафіксували перемогу війська гетьмана Виговського над московською навалою, згадав його тихим словом безсмертний Квітка-Основ’яненко, який навіки надав йому статус міста відьом.

Проте, у цьому місті є ще одна родзинка. Саме у Конотопі найперше серед міськрайонних центрів колишнього Союзу з’явився власний трамвай? Мабуть, найбільше про це знають у Конотопському краєзнавчому музеї, який розташувався на площі понад 700 кв. метрів з експозиціями в 11 залах. Тут зібрано чимало цікавих документів і матеріалів з історії міста, у тому числі й про відкриття міського трамвайного руху.

Як же виникла небачена за сміливістю думка побудувати трамвайну лінію у невеликому місті в часи післявоєнної розрухи? Ще з початку XX століття мешканців Конотопа, який був розташований за три кілометри від залізничної станції та колишнього центру – фортеці XVII століття, не залишала мрія про власний зручний транспорт. Вже тоді міська Дума обговорювала проект створення конки на кшталт київської (вагони на рейках мали тягти кілька коней). Проте цей проект не було ухвалено лише через те, що власник-будівник відмовився віддати конку у власність міста.

А у повоєнні роки конотопчани знову повернулися до цієї проблеми, яка стала для всіх нагальною. Йшов 1949 рік. У Конотопі, як і в багатьох містах країни, заліковували жахливі післявоєнні рани. Залізничники і металісти, учні шкіл і технікумів, пройняті пафосом всенародного ентузіазму, за короткий час відбудували життєво необхідні об’єкти. Не було меж радості від з’яви електро- та водопостачання, поновлення виробництва хлібобулочних виробів.

Тоді ж досить гостро постало питання щодо організації надійного міського транспорту. Тож було прийняте рішення будувати, насамперед, власний трамвай. Чому саме трамвай? На той час Конотоп простягався з півдня на північ на 14 км, а зі сходу на захід – на 7 км. На двох кінцях міста розташовувалися два великих заводи, доїжджати до яких робітникам було неабиякою проблемою. Отже, цілком природно, що городяни забажали впровадити міську трамвайну лінію, яка б сполучувала окраїни міста. За свідченнями архівів, за ініціативи міської влади було проведено, як кажуть нині, розширений громадський референдум-обговорення серед працівників підприємств та населення питання про пуск трамваю. Підтримали його всі громадяни.

Підготовчі роботи та збір необхідних матеріалів тривали майже три місяці. У результаті було прийняте рішення прокладати трамвайну лінію від вокзалу до вулиці Свободи по тодішньому проспекту Сталіна, вулицях Луначарського і Ворошилова, вулицю Жовтня і до площі Конотопських дивізій. За спільною думкою міського керівництва, саме цей маршрут був найзручнішим, оскільки з’єднував не тільки два заводи, а й усі установи міста, місця відпочинку.

Досить цікавим є те, що будівництво трамвайної лінії підтримувалося тодішньою найвищою владою на чолі з самим батьком усіх часів і народів… За документами музею, саме Сталін дав розпорядження Московському міськвиконкому передати Раді Міністрів СРСР для Конотопа два перших моторних пасажирських трамвайних вагони серії «Ф».

А 24 квітня 1949 року, аби щиро попрацювати на благо свого рідного міста, на будівельні майданчики дружно вийшли 3373 конотопчани. Трудилися відчайдушно, з піснями та духовим оркестром. Протягом першого дня за 6 годин підготували місце для прокладення колії довжиною два кілометри. Також старанно й дружно працювали й під час наступних суботників, використовуючи власний інвентар: лопати, граблі, відра, ноші тощо. Цікаво, що серед будівників трамвайної колії був відомий український письменник-гуморист Остап Вишня, який приїздив на творчі зустрічі з читачами. Дізнавшись про будівництво, він власноруч допомагав носити шпали для прокладення колії.

За даними музейного архіву, робітники, інженери, техніки, службовці, учні міста за шість годин на підготовці траси для трамваю перекидали 6 тис. кубометрів грунту і підготували полотно для прокладання колії протягом довжиною два кілометри. Працювали під гаслом: «Збудуймо трамвай до 30 грудня 1949 року!», яке на той час особливо згуртувало населення міста. Зрештою, за вісім місяців мрія конотопчан здійснилася – було підготовлено 3440 метрів для трамвайної колії, підстанції, два роз’їзди та один шляхопровід. Місто вмерло в очікуванні славетної для нього події.

І ось 21 грудня о 5 годині 10 хвилин 1949 року два трамвайних вагони рушили у перший в історії міста рейс за маршрутом: «Вокзал – Будинок Рад – Військкомат – Площа Конотопських дивізій». У книзі історичної пам’яті міста з’явилася ще одна найяскравіша сторінка. Втім, за місцевою статистикою, вже протягом 26 днів з початку руху трамваю було перевезено 105 тисяч пасажирів та їхніх вантажів, а прибуток від цієї новації склав 33000 карбованців.

Про цю історичну подію у музеї розповідає картина місцевого художника М.Дешка «У перший рейс», на якій зображено урочисте відкриття лінії першого трамваю. А ще цій події присвятила свою пісню місцева поетеса О.Бездітко. – Мабуть, старше покоління міста пам’ятає її слова: «…Перестуком трамвайным начинается утро». Знаменно, що саме на ці слова згодом було створено пісню про Конотоп, яка стала нинішнім гімном міста.

На той час трудове піднесення громадян у відбудові Вітчизни було справді величезним. Задля свого улюбленого міста на будівництво трамваю виходила уся трудова громада міста. Аби перші вагони вийшли на маршрут і започаткували славну історію трамвайного містечка,трудилися колективи Конотопського паровозовагонноремонтного заводу (КПВРЗ), Швейної фабрики, паровозного депо, двох технікумів Міністерства шляхів сполучення та сільськогосподарського будівництва, заводу «Красный металлист», інших підприємств, навіть працівники так званого кондукторського резерву, а ще й – працівники дистанції шляху і зв’язку, рембудконтори та дистанції будівель і споруд, представники Держкомунгоспу, службовці усіх установ міста. Працювали відчайдушно, енергійно, з ентузіазмом у понадурочний час, за методом народної будови. За матеріально-технічної допомоги підприємств здійснювалися усі роботи з прокладення шляху, повітряної контактної лінії, монтажу підстанції.

Будівництво трамваю було підтримано іншими містами тодішнього Союзу. За словами тодішніх істориків, трудящі різних куточків країни надіслали до Конотопа 13 вагонів різного обладнання. Харків відрядив інженера повітряних ліній трамваю, Дніпропетровськ і Одеса надіслали ртутні випрямлячі, Київ – вагони, що були відремонтовані на КПВРЗ.

А 15 серпня було прийняте історичне рішення Ради Міністрів СРСР про передання Конотопові двох моторних пасажирських вагонів. До речі, перші трамваї було одержано з Москви, які дісталися СРСР за рахунок репарацій з післявоєнної Німеччини, можливо, з самого Берліна, на них навіть залишилися попередні таблички із тамтешніми маршрутами. Ці трамваї мали місця для водіїв з обох кінців вагона. Доїхавши до кінцевої зупинки по одноколійній тоді лінії (деякі такі ділянки на колії залишилися й досі), водій переходив до кабіни в іншому кінці трамваю та їхав у зворотньому напрямку.

Згодом, у 1951 році з колишніх гаражів було збудоване трамвайне депо. Тоді колектив трамвайного управління, яке нараховувало 43 особи, поповнився п’ятьма вагонами, 1957 року було отримано ще чотири вагони, у 1966-1967 роках ще кілька отриманих вагонів було реконструйовано на однокабінні з керованими дверцятами. А 1967 року розпочався маршрут №3 «Шляхопровід – селище КПВРЗ», у 1969 році здано в експлуатацію нове трамвайне депо, 1972 року введено в дію підстанцію №2, отримано ще п’ять трамвайних вагонів. У 1974 році колектив депо відзначили заслуженими нагородами та занесенням на міську Дошку пошани за досягнення найвищих показників.

Нині трамвайне управління є комунальною власністю міста і обслуговує три маршрути. Незважаючи на всілякі труднощі, пов’язані з фінансово-економічним станом підприємства, 2002 року вдалося здійснити поточний ремонт рухомого складу та забезпечити на маршрутах рух 11 трамваїв. Доброю традицією у місті стала ініціатива міської влади, згідно з якою щороку під час формування бюджету планується виділення коштів на відновлення колійного та електричного господарств і вагонного парку.

Конотопська трамвайна мережа нині сягає майже 30 кілометрів. Першого червня 2004 року було урочисто відкрито пам’ятник конотопському трамваю – улюбленцю кількох поколінь вдячних мешканців міста. Зроблений він, як і всі нині діючі вагони, на заводі у далекому уральському місті Усть-Катаві Челябінської області (Російська Федерація).

Віталій КОЛОМІЄЦь

А. М. Никифоров Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ЙОГО КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті розглядається вплив літературної творчості Никанора Харитоновича Онацького на формування світоглядної позиції митця, становлення його як визначної особистості, як на освітянській ниві, так і в мистецькому середовищі Слобожанщини. Автор аналізує мистецьку літературну спадщину Никанора Онацького в розвідках науковців, а також досліджує його активну участь у культурно-просвітницькій роботі свого краю, як носія та пропагандиста освітніх національних ідей українського народу. Ключові слова: Никанор Онацький, літературна творчість, поезія, драматургія, вірші, п’єси. Постановка проблеми. Постійно зростає інтерес громадськості до регіональної історії, культури. Звернення до краєзнавчого матеріалу в контексті виховання національної свідомості дітей і молоді є вкрай важливим для виховання патріотизму, любові й шани до свого краю. Цьому процесу сприяє низка законотворчих документів, упроваджених за роки незалежності України. У зв’язку з цим важливого значення для теорії та практики сучасного розвитку національної освіти, набуває дослідження життєвого та творчого шляху педагогів-просвітителів, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки й культури, але в минулі десятиліття їх здобутки несправедливо замовчувалися. У цьому році виповнюється 140 років від дня народження Никанора Харитоновича Онацького (1875–1937), педагога, художника, етнографа, мистецтвознавця, фундатора Сумського художнього музею, який нині носить його ім’я. Н. Онацького, як і багатьох педагогів-просвітників, у Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 70 бурхливі роки становлення Радянської влади, було репресовано. Як наслідок – його ім’я довгий час замовчувалося. Посмертна реабілітація митця в 1956 році хоч і призвела до зростання зацікавленості науковців його спадщиною, проте цілісного й усебічного аналізу культурно- просвітницької діяльності Никанора Онацького, його вкладу в розвиток української освіти та культури, до цього часу, на жаль, не здійснено. Діяльність митця багатогранна й різнопланова, коло його інтересів надзвичайно широке, і кожен вид його творчості потребує ретельного вивчення. Однією з таких ланок творчості є літературна спадщина Онацького-поета, яка відображає світоглядну позицію митця, формування його як педагога-просвітника та громадського діяча на Слобожанщині, що й зумовило актуальність обраної теми. Аналіз актуальних досліджень. У 1962 році в Українській Радянській Енциклопедії вперше з’являється коротенька довідка «Онацький Н. Х.», а в 1964 році – перша публікація про Никанора Харитоновича сумського краєзнавця-журналіста Г. Петрова в харківській газеті «Ленінська зміна» «Традиція без продовжувачів». Г. Петров став першим дослідником життя та творчості Н. Онацького. Незабаром до нього приєднався Б. Ткаченко з Лебедина. Їх розвідки є, власне, підвалинами в дослідженні всього спадку Никанора Харитоновича, взагалі, та поетичного доробку, зокрема. Поетичні рядки Н. Онацького розглядалися у ході вивчення життєвого шляху митця дослідниками: В. Звагельським, В. Скакун, Г. Хвостенко, тими ж Г. Петровим та Б. Ткаченко. Віршовані рядки використовували для більш об’ємного окреслення постаті митця такі науковці: Г. Ареф’єва, Н. Юрченко, А. Дужа, В. Скакун. Важливість поезії у формуванні особистості Н. Онацького відзначали Я. Кривко, К. Майченко, І. Корнюшенко, Я. Коцур, Ю. Тітаренко та інші. Найбільший внесок, на наш погляд, у дослідження літературного спадку Н. Онацького (як, до речі, і всього життєвого шляху митця) зробив Г. Петров. Ще в 1966 році вийшла у світ його публікація «Мужнє слово» в газеті «Ленінська правда», згодом стаття «Співець боротьби: з поетичного доробку Никанора Онацького» у газеті «Ленінський прапор» 1968 року; пізніше – історія створення п’єси за мотивом поезії Т. Шевченка «[Передмова] Онацький Н. У тієї Катерини: друкується вперше» в газеті «Панорама Сумщини» 1993 року тощо. Мета статті – розглянути поетичну творчість Никанора Онацького – одного з важливих чинників формування його світогляду, як носія та пропагандиста освітніх національних ідей українського народу. Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 71 У дослідженні використовувалися такі методи: теоретичний та історико-логічний аналіз архівних матеріалів і друкованих джерел; персоналістично-біографічний, що застосовувався для аналізу життєвого та творчого шляху Н. Онацького; хронологічно-системний. Виклад основного матеріалу. Життєвий шлях Никанора Онацького – це єдиний творчий процес як педагога-художника, так і поета. Ці поняття невіддільні і не можуть існувати одне без одного. Простежимо, як літературне захоплення впливало на формування світоглядної позиції митця, на становлення його як визначної особистості, як на освітянській ниві, так і в мистецькому середовищі Сумщини. Писати вірші Никанор почав рано, а розуміння справжньої ваги слова прийшло в роки революційного піднесення. Перший вірш «Погук» опублікував полтавський журнал-тижневик «Рідний край», який видавала мати Лесі Українки Олена Пчілка, у 1906 році. Поет закликає до пробудження «кривдою давньою, горем замучений, бідний, обшарпаний рідний народ» [1, 166–168]. Від цього часу ім’я Н. Онацького з’являється в українських збірках «З неволі», «Терновий вінок», «Розвага» (усі 1908 рік). У цих віршах відчувається вплив революційних подій. Вірші його, здебільшого, оптимістичні, лише зрідка вчуваються нотки суму й безнадії, викликані поразкою революції [7, 292]. Не зважаючи на поразку революції Н. Онацький продовжував протестувати: Не радійте, в літаври не бийте: не положим ми зброї своєї, ще не втратили сили своєї. Хай помрем ми по тюрмах Сибіру, Але вбити не зможете віру… А поетична антологія «Українська муза» (1908) за редакцією Олекси Коваленка, крім п’яти поезій Н. Онацького, подала і його коротеньку біографію. «Поезії Онацького перегукуються з революційною поезією Івана Франка та Лесі Українки, – читаємо на сторінках документального нарису Б. Ткаченка «Погром» – А спілкування зі Стефаном Таранушенком, Яковом Мамонтовим, Миколою Хвильовим, Олександром Олесем, Миколою Вороним викристалізувало його в несхитного борця за щастя знедоленого народу» [7, 292–293]. Цю ж думку поділяє науковець Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 72 Н. Юрченко: «За своєю спрямованістю, поезія Онацького близька до революційно-демократичної творчості I. Франка Л. Українки, М. Коцюбинського» [8, 8]. Яскравим свідченням цього є рядки: Гей ти народ український засмучений, Кривдою давньою, горем замучений, Бідний, обшарпаний, лихом пригнічений, Наче і сонцем святим не освічений, Настала година – вставай не барися… Революційні події 1905 вразили митця та хвилювали ще довгі роки. Никанор Харитонович проводить дослідження цих подій і на їх ґрунті пише розвідку, яка була надрукована у збірці статей і спогадів до 25-річчя революції [4, 37-45]. «Книга «Селянський революційний рух на Сумщині в 1905 році», – запевняє нас Г. Хвостенко у статті «Страдницький шлях Никанора Онацького», і нині становить неабияку цінність для сьогоднішніх дослідників і краєзнавців [8, 13]. Так, його погляди до цього часу не втратили актуальності, зокрема, історик Д. Кудінов, аналізуючи збірку, відзначає розвідку Н. Онацького, «який ... встановив причини селянського руху, класифікував і хронологічно систематизував виступи селян Лебединського, Сумського й Охтирського повітів» [1, 83–84]. Разом із тим, слід зауважити, що Никанор Харитонович першим в українській літературі описав подвиг лейтенанта Шмідта в поетичній легенді «Острів мертвих», присвяченій пам’яті розстріляних на острові Березані в Чорному морі лейтенанта Шмідта та трьох його товаришів – матросів. У вірші «Осінь» звучать волелюбні рядки поета – «воля жадана, в квіти повитая, радо між людьми колись загуля» своїм духом, спрямованістю привертають небажану увагу властей. У зв’язку з виходом збірника «З неволі» Петербурзький цензурний комітет звернувся до головного управління у справах друку з вимогою порушити судове переслідування авторів книги в тому числі й Н. Онацького. У період педагогічної діяльності в Сумах (1913–1933) Никанор Онацький не полишає займатися літературною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва, пробує свої сили в драматургії. Одна за одною з’являються п’єси. «Через руїни», «Танок смерті» інсценізація поезії Т. Шевченка «У тієї Катерини»; 1930 року в Держвидаві України вийшла дитяча п’єса Н. Онацького «Новий світ» [5]. Дослідник життя та творчості Никанора Харитоновича Г. Петров у газеті «Панорама Сумщини» у 1993 році опублікував історію появи п’єси «У тієї Катерини» (за мотивами твору «Кобзаря») та уривки з тексту [6, 6]. Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 73 Никанор Харитонович надавав великого значення вихованню творчістю. Із цією метою організував студію для фахового спрямування дітей і молоді, а також для професійної підготовки учнів. Крім художніх студій образотворчого мистецтва сприяв розвитку театральних гуртків, що давало можливість розкрити творчий потенціал дітей і молоді, згуртувати їх за творчими інтересами. Саме для цього власноручно писав дитячі п’єси для школярів і виступав як драматург. Вітальня Н. Онацького швидко стала своєрідним центром українського життя в місті Cуми. Тут бував видатний український поет Олександр Олесь (чия родина жила на вулиці Петропавлівській, 83), український поет і драматург Яків Мамонтов, інші лідери національного руху у краї. Дружні стосунки з уже відомим поетом Олександром Олесем, автором кількох збірок, із Н. Х. Онацьким також визначалися спільною участю в міських заходах «Просвіти», разом друзі були на зібраннях із нагоди 50-річчя смерті Т. Шевченка. Олесь схвально відгукувався про картини й малюнки вчителя на Шевченківську тематику, підтримав Никанора Харитоновича і як поета. Свою просвітянську та педагогічну діяльність Онацький розпочав ще в Лебедині. Там же з’явилися (1906– 1913) перші публікації віршів. Г. Хвостенко надрукував спогади дочки Никанора Харитоновича Оксани Харитонівни про той час: «Тато вечорами допізна сидів за столом, писав п’єси. Наша квартира часто виповнювалася гостями. Батьки дружили із сім’єю лікаря Гребенюка. Тато влаштовував літературні вечори, читав свої твори й слухав інших. Не пам’ятаю, хто саме був на них, але письменника Якова Мамонтова пам’ятаю добре. Ще пам’ятаю, приїздив до неї із Харкова Остап Вишня із квітами. З ним дружба почалася давно, ще з маминої молодості в селі Мала Павлівка, де до тепер жила моя бабуся. Була там сім’я Доценків, сусідів наших. За Федора Доценка сестра Остапа Вишні вийшла заміж. Так подружились. Переказували, що коли ми жили до революції біля реального училища, то відвідував наш дім Олександр Олесь» [9, 13]. Інтерес Н. Онацького до української національної культури викликав підозру з боку органів ДПУ-НКВС. Його звинувачували в «ідейних збочен- нях» і за чиїмось наклепом його вперше заарештовують весною 1934 року. У в’язниці в камері № 62 написав «захалявний» цикл віршів «За гратами». Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 74 Гей розвійся, чорна хмаро, Розійдись! Не плач моя родинонько, Не журись! Ще проллється грізна хмара Та дощами. Промине наше горе Та із днями… Ці твори пройняті духом шевченківської тюремної лірики. У зв’язку з цим, слід наголосити, що все свідоме життя Н. Онацького, його багатогранна громадсько-освітня й педагогічна діяльність були пов’язані з образом вели- кого поета Т. Г. Шевченка, любов і повагу до якого проніс крізь усе життя, що безперечно, теж позначилося на формуванні свідомості митця [3, 6]. В одному зі своїх тюремних віршів Никанор Харитонович передбачав, що положить десь на чужині «свої кості», але, саме в Полтаві (а не в далеких краях) був розстріляний поет у 1937 році. І ще одні розпачливі рядки поета написані між в’язничних стін, як зазначає вдова Никанора Харитоновича На- дія Василівна (яка зберегла творчу спадщину чоловіка, у тому числі, друко- вані й рукописні вірші, фотографії, листи), не справдились: «все піде в царст- во небуття, сліду жаданого не кине…» [7, 292]. Завдяки її зусиллям поволі виходило із забуття ім’я Никанора Онацького, зазначає Г. Хвостенко [9, 13]. Таким чином, у процесі дослідження встановлено, що крім педагогічної роботи, Никанор Харитонович проявив себе й у літературному спектрі діяльності, результатом якої є публікації поезії в збірках «З неволі», «Терновий вінок», «Розвага», «Українська муза» (усі 1908), а також, публікації дитячої п’єси «Новий світ» у Держвидаві України (1930 року). Крім цього, потужним фактором формування свідомості педагога-просвітника було спілкування з визначними діячами української літератури, до якого підштовхнула Н. Онацького саме діяльність на терені поетичної творчості. Завдяки поетичним пошукам він познайомився з такими особистостями як Олена Пчілка, що цінувала його вірші й друкувала у своєму часописі, письменник Яків Мамонтов, Остап Вишня, Олександр Олесь тощо. Висновки. Відтак, висвітлення життєвого та творчого шляху педагога й громадського діяча, його внеску у становлення української культури й освіти дає підстави стверджувати, що Никанор Харитонович Онацький посідає одне з провідних місць у розвитку педагогіки, письменництва й просвітництва в першій половині XX століття на Слобожанщині. Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 75 Отже, підсумовуючи наше дослідження, можна зробити висновки, що науковці високо цінують мистецьку спадщину Никанора Онацького, талант поета, його активну участь у культурно-просвітницькій роботі свого краю. Разом із тим слід зауважити, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми, тому перспективними напрямами подальших наукових розвідок вважаємо докладне вивчення внеску Никанора Харитоновича Онацького в розвиток освіти та культури на Слобожанщині. ЛІТЕРАТУРА 1. Коцур Я. М. Творче життя визначного митця, представника українського «розстріляного відродження» (до біографії Н. Х. Онацького) / Я. М. Коцур, Ю. В. Титаренко // Актуальні питання вітчизняної та світової історії : збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, 23–24 квітня 2010 року / за заг. ред. С. І. Дегтярьова. – Суми : СумДУ, 2010. – С. 166–168. 2. Кудінов Д. Сумська селянська республіка у вітчизняній та зарубіжній історіографії / Д. Кудінов // Часопис української історії. – К. – 2011. – Вип. 21. – С. 82–90. 3. Онацький Н. За гратами: Рядки із тюремного блокнота. Поезія / Н. Онацький // Панорама Сумщини. – 1995. – 9 лютого. – С. 6. 4. Онацький Н. Селянський революційний рух на Сумщині в 1905 р. : збірник наукових статей / Н. Онацький. – Суми : Плуг і молот, 1930. – С. 37–45. 5. Онацький Н. Новий світ. Дитяча п’єса на три дії / Н. Онацький. – К. : Держвидав, 1930. 6. Петров Г. Онацький Н. У тієї Катерини: друкується вперше / Г. Петров // Панорама Сумщини. – 1993. – № 17–18 (20 травня). – С. 6. 7. Ткаченко Б. Погром. Документальний нарис / Б. Ткаченко. – Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2010. – 372 с. 8. Юрченко Н. Н. Х. Онацький (1874–1837). Каталог творів / Н. Юрченко. – Суми : Слобожанщина, 1995. – 28 с. 9. Хвостенко Г. Страдницький шлях Никанора Онацького / Г. Хвостенко // Суми й сумчани. – 2007. – № 47 (23 листопада). – С. 13. Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 76 РЕЗЮМЕ Никифоров А. М. Литературное творчество Никанора Онацкого в контексте его культурно-просветительской деятельности. В статье рассматривается влияние литературного творчества Никанора Харитоновича Онацкого на формирование мировоззренческой позиции художника, на становление его как выдающейся личности, как на педагогической стезе, так и в художественной среде Слобожанщины. Автор анализирует литературное наследие Никанора Онацкого в исследова- ниях ученых, а также исследует его активное участие в культурно- просветительской работе своего края, как носителя и пропагандиста образовательных национальных идей украинского народа. Используя такие методы исследования как теоретический и историко-логический анализ архивных материалов и печатных источников; персоналистическо- биографический, применявшийся для анализа жизненного и творческого пути Никанора Онацкого; хронологически системный автор утверждает тот факт, что кроме педагогической работы, Никанор Харитонович плодотворно проявил себя и в литературном спектре деятельности, результатом которой являются публикации поэзии в сборниках «Из неволи», «Терновый венець», «Развлечение», «Украинская муза», а также публикации детской пьесы «Новый мир» в Госиздате Украины. Кроме этого, отмечает автор, мощным фактором формирования сознания педагога-просветителя было общение с выдающимися деятелями украинской литературы. Поэтому освещение жизненного и творческого пути педагога и общественного деятеля, его вклада в становление украинской культуры и образования дает основания утверждать, что Никанор Харитонович Онацкий занимает одно из ведущих мест в развитии педагогики и просвещения в первой половине XX века на Слобожанщине. Итак, суммируя наше исследование, можно сделать выводы, что ученые высоко ценят художественное наследие Н. Онацкого, талант поэта, его активное участие в культурно-просветительской работе на Слобожанщине. Вместе с тем следует заметить, что проведенное исследование не исчерпывает всех аспектов обозначенной проблемы, поэтому перспективными направлениями дальнейших научных исследований считаем подробное изучение вклада Никанора Харитоновича Онацкого в развитие образования и культуры на Слобожанщине. Ключевые слова: Никанор Онацкий, литературное творчество, поэзия, драматургия, стихи, пьесы. Актуальні питання мистецької освіти та виховання, 2014, 1–2 (3–4) 77 SUMMARY Nikiforov A. Literary creativity of Nicanor Onatsky in the context of his cultural and educational activities. The article deals with the influence of literary creation of Nicanor Onatsky the formation of the ideological position of the artist on his becoming a prominent personality, as in the educational sphere and in the artistic environment of Slobozhanshchyna. The author analyzes the artistic literary heritage of Nicanor Onatsky in exploration of the scientists and explores of his active participation in the cultural and educational work of their land, as the carrier and promoter of the educational national ideas of the Ukrainian people. Using such methods as a theoretical, historical and logical analysis of archival materials and printed sources; a personalist-biographical, used for the analysis of the life and career of Nicanor Kharytonovych Onatsky; the chronologically-systemic author argues the fact that in addition to educational work, Nicanor Kharytonovych successfully distinguished himself in the literary spectrum of activity, which results in the publication of the collections of poetry in «Captivity», «Crown of Thorns», «Entertainment», «Ukrainian Muse» as well as the publication of children’s play, «The New World» in the State Publishing House of Ukraine. In addition, the author notes a powerful factor in shaping the minds of a teacher-educator was communicating with the outstanding figures of Ukrainian literature. Therefore, the coverage of the life and career of an educator and a social activist, his contribution to the development of the Ukrainian culture and education gives reason to believe that Nicanor Onatsky occupies a leading position in the development of pedagogy, writing and education in the first half of the XX-th century in Slobozhanshchyna. Summing up our study, we can conclude that the researchers appreciate the artistic heritage of Nicanor Onatsky, a talent of the poet, his active participation in the cultural and educational work of his land. However, it should be noted that our study does not cover all aspects of the outlined problems, a detailed study of the contribution of Nicanor Kharytonovych Onatsky in the development of education and culture in Slobozhanshchyna is considered to be a promising direction for further scientific studies. Key words: Nicanor Onatsky, creative writing, poetry, drama, poetry, the plays.

Переможці конкурсу "Соняшник-учитель-2015"

2015-11-09

ПОСМІЯЛИСЯ!

Микола ГРИГОРЕНКО

Вишневі усмішки університетські // Запорозька Січ. – 2013. – 16 листопада (№ 225). – С. 8.

У знаного й улюбленого народом сатирика Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка) свого часу народилося кілька гумористичних циклів "Вишневі усмішки мисливські", "Вишневі усмішки рибальські", "Вишневі усмішки кримські" тощо. Майже всі вони перевидавалися окремими книгами. А ось університетських усмішок не було. Вони з'явилися кілька років тому з ініціативи кошового отамана Міжнародної асоціації гумористів і сатириків "Весела Січ", лауреата літературної премії імені Остапа Вишні та багатьох інших премій і відзнак, запорізького письменника Петра Ребра.

Що ж то за університетські усмішки та ще й вишневі?

– Усе дуже просто, – пояснює сам Петро Павлович, – ми ж усі, хто працює в жанрі сатири й гумору, фактично пішли від Вишні. Це – наш духовний батько. А батька треба шанувати...

Цього року згадувані вище усмішки під логотипом "Вінок Остапу Вишні" відбувалися вже традиційно в Запорізькому національному університеті. Організатором заходу (теж традиційно) стала викладач ЗНУ, кандидат філологічних наук Ольга Стадниченко. Гостями у студентів-філологів були запорізькі письменники, професійні та самодіяльні артисти. Саме ж дійство відбувалось у вигляді веселого літературно-мистецького концерту.

У вступному слові Петро Ребро розповів присутнім про маловідомі, а місцями й не дуже веселі моменти з життя видатного українського сміхотворця. Зокрема, повідав він про свою зустріч із Остапом Вишнею тут, у Запоріжжі, під час перебування Павла Михайловича у творчому відрядженні в наших краях.

Далі відбувся концерт .У репертуарі читців були переважно твори Остапа Вишні, а також послідовників великого гумориста – Петра Ребра, Пилипа Юрика, Івана Сочивця та інших письменників. Виступили народні артисти України Юрій Бакум, Олександр Гапон, Іван Смолій, самодіяльні артисти – студенти Андрій Новиченко, Ростислав Анасійчук, Ігор Крикунов, літератори Віра Коваль та Володимир Байдуков із власними творами, наймолодший веселосічовик Артем Чиж. А веселу крапку в концерті поставила майстер художнього читання з Оріхова Таміла Дейнега.

Вів концерт лауреат премії імені Остапа Вишні, письменник-гуморист Микола Білокопитов.