М. Хвильовий навчався в Охтирці

Відомості про родину доволі уривчасті. Як подає сам Хвильовий у "Короткій біографії" 1924 року, його батько Григорій Олексійович Фітільов — народний учитель, народник, мрійник та "у вищому ступені безалаберна людина¹. [1 - дивіться примітки наприкінці тексту]

Павло Петренко, земляк і біограф письменника, у своїй розвідці "Трагедія Миколи Хвильового", що вийшла під прибраним іменем "О. Ган", містить більш докладну інформацію.

Так, за його свідченнями, батько Хвильового походив зі збіднілого дворянського роду, через революційну діяльність змушений був кинути Харківський університет та піти вчителювати на село. У Тростянці він знайомиться з майбутньою дружиною Єлисаветою, — донькою Івана Івановича Тарасенка, котрий працював бухгалтером у місцевого мільйонера-цукрозаводчика Леопольда Кеніга².

З-поміж цікавих подробиць дізнаємося, що дід матері письменника народився в "незаконному" шлюбі француза й селянки-українки, національно свідомий материн брат, найближчий наставник і старший друг Миколи, відстоював ідеали Української Народної Республіки й "загинув смертю хоробрих на полі бою"³, а її сестра була одружена із заможним поміщиком Миколою Смаковським⁴.

Григорій Костюк, спираючись, на свідчення кузини письменника Лариси Смаковської, називає прізвище ще одного материного родича — "збіднілого поміщика, але дуже культурного, ліберального і впливого земського діяча" на прізвище Савич⁵ (прикметно, що рід Савичів мав козацько-старшинське походження та належав до найшанованіших шляхетських фамілій Слобідської України⁶).

Подружжя Савичів не мало дітей, тож уся любов віддавалась Миколі (про близькість родинних стосунків говорить і той факт, що в середині 1920-х Хвильовий забирає до себе тітку, на тоді удову⁷).

Саме Смаковські й Савичі заопікувались юним Фітільовим після розлучення батьків⁸. Стомившись від злиднів та пиятики чоловіка, Єлисавета Іванівна разом із дітьми: старшим Миколою та його трьома сестрами й братом, 1904 або 1905 року переїздить до сестри на хутір Зубівку. А коли знаходить роботу — посаду вчительки, то Смаковські умовляють її залишити Миколу в них "для опіки над його дальшою освітою"⁹.

Старання й кошти дядька Смаковського¹⁰, навчання в Колонтаївській початковій, а потім у Краснокутській вищій початковій (чотирикласній) школах та бібліотека дядька Савича, що поряд зі світовою класикою містила багато, як на той час, українських книжок¹¹, — безперечно, позначились не лише на загальному культурному рівні, а й сприяли подальшому національному вихованню підлітка, основи якого були закладені материною ріднею ще змалку, зокрема бабусею¹².

Як згадувала Лариса Смаковська, в перервах між заняттями Микола читав їй поезії Шевченка та інших українських поетів, причому — напам’ять і доброю українською мовою¹³. Українські симпатії в душі юнака підтримували також учитель Колонтаївської школи О. Сільвановський та його дружина, а велику роль у формуванні національного світогляду відіграв викладач Краснокутської школи А. Кривохатський¹⁴.

З іншого боку, в цей період до становлення майбутнього письменника долучається і батько, котрий учителював у Краснокутській ремісничій школі¹⁵.

Особливо важив його ідейний вплив, що спонукав Миколу простудіювати російську класичну літературу¹⁶, зокрема — народницьку¹⁷, познайомитися з Діккенсом, Гюґо, Флобером, Гофманом, а ще захопитися революційними ідеями.

Останнє стало на заваді продовженню навчання спершу в Охтирській гімназії — змушений був кинути через участь у "так званому українському революційному гуртку"¹⁸, а за деякий час і в Богодухівській — пишучи про причини виключення Миколи Фітільова, П. Петренко називає передусім зв’язки з соціалістами-революціонерами (есерами), але, окрім цього, говорить і про його "шалений" характер та зухвале ставлення до гімназійного начальства¹⁹.

Ростислав Мельників