Нещодавно створена Робоча група з дебюрократизації шкільної діяльності при Міністерстві освіти і науки просто не могла обійти питання «Інструкції з обліку дітей шкільного віку».
Наразі позаду вже дві робочі зустрічі та купа часів онлайн-роботи. Вже очевидно: новій редакції Інструкції з обліку дітей шкільного віку бути!
Його практичною філософією стане пряма заборона залучення шкільних педагогів до організації та обліку дітей шкільного віку.
Школа зосередиться виключно на зарахованому до її лав учнівстві, відслідковуючи лише цих дітей, а не усіх “мікрорайонних”.
Одночасно підвищується відповідальність батьківства як за дітей, що не відвідують школу, так і за своєчасне інформування про це органів місцевої влади, “головною біллю” яких і стає власне сам облік дітей шкільного віку, що проживають на певній території.
Органи місцевої влади мають доручити одному зі своїх уповноважених органів також і створення, ведення відповідного реєстру (за умови необхідних законодавчих ініціатив та окремого фінансування у віддаленій перспективі йтиметься про створення єдиного загальнонаціонального реєстру дітей шкільного віку).
Після багатьох років вчительського “блукання лабіринтами “мікрорайонів”, така редакція документа видається оптимальною, адже начебто вирішує заявлену проблему.
Але тут знову на перший план виходить горезвісне “але”. На жаль, стовідсотково гарантувати вчительській спільноті, що її більше не примусять збирати дані про проживаючих “на районі” дітей, Міністерство поки не може.
Дійсно, така діяльність передається під юрисдикцію місцевих органів влади, що вже самі мають вирішити, який саме з підпорядкованих їм органів отримає ці повноваження.
Але, по-перше, так завжди і було: офіційно дані про дітей шкільного віку збирають не педагоги, а місцеві влади. Чи знали ви про це?
По-друге, що, скажіть, заважає місцевій владі “скинути” цю роботу на департамент освіти – і логічно, і звично, чи не так? Тим більше, що в умовах децентралізації, профільне Міністерство не може диктувати органу місцевої влади, кому саме доручати ті чи інші повноваження.
Давайте робити ставки, як вчинить Департамент освіти, отримавши цей “подарунок долі”? Ставимо усе, що в нас є, на “чорне”: примусить до “мікрорайонства” тих самих педагогів!
Коло замкнулося?
Сподіваємося, що ні! Але для цього треба ще дещо зробити.
Наприклад, унормувати вичерпний перелік посадових обов’язків вчительства, прив’язавши його до норм часу, що може бути витрачений. Це допоможе легітимно уникати “мікрорайонної експлуатації”, адже якщо певного виду роботи немає в переліку дозволеного по посаді й на нього не відводиться робочий час, то така робота виконуватися просто не може.
А створення і розвиток загальнонаціонального реєстру дітей шкільного віку – великої і справді знакової справи (адже залучити до школи усіх без виключення дітей є надважливим завданням держави, і якраз тут бюрократія є виправданою, бо вона служить людині) має взагалі зняти це питання автоматично, адже доступ до реєстру матимуть виключно підготовлені та навчені профі, а не готові на все “бюджетники”. І ми впевнені, що проблема буде вирішена обов’язково!