Святвечір та Різдво Івана Франка

СВЯТВЕЧІР ТА РІЗДВО У ДОМІ ФРАНКІВ

З дитинства Іван Франко ходив колядувати. Щороку розучував нові коляди зі своїми шкільними та гімназійними товаришами. У Дрогобичі, мешкаючи у столярні тітки Кошицької, повивчав навіть «мелодії польських колядок» [т. 21, с. 181]. А у четвертому гімназійному класі у часі Богоявлення так наколядувався і нагостився у рідних Нагуєвичах зі своїм приятелем Михайлом Коріневичем, що «як з їди, так і через спів» обидвоє «добре похрипли»[29].

Дитяче захоплення колядками швидко переросло у серйозні наукові студії. Іван Франко ретельно записував, вивчав, упорядковував українські народні колядки і коляди[30]. Щоразу звертався до своїх друзів, до всіх «знакомих і незнакомих у справі колядок і щедрівок і взагалі всього, що тикається обрядів, звичаїв, повірок і т. і., заховуваних нашим народом під час Різдва, Йордану і Нового року» [т. 48, с. 519]. І навіть нереченій Ользі Рошкевич напередодні Різдва 1879 року нагадував: «А там під час свят не забудь вечорами дещо собі позанотовувати, – може, деякі колядки…» [т. 48, с. 141]. Наукове зацікавлення Франка різдвяною календарно-обрядовою творчістю вилилося в окремі праці «Колядка про святу Софію в Києві» (1889), «Замечательные колядки» (1889), «Наші коляди» (1889), «К объяснению одной колядки» (1891). Театральні різдвяні містерії та дійства, вертепна драма здобули собі увагу Франка-дослідника у працях «Наш театр» (1892), «Русько-український театр» (1894), «До історії українського вертепу XVIII в.» (1906), «Нові матеріали до історії українського вертепу» (1908).

Колядувати ходили і діти Івана Франка. Сімейною традицією були святочні виїзди на село. «Татові приятелі, священики й селяни запрошували тата, і ми їхали цілою родиною, – згадувала Анна Франко-Ключко. – Памʼятні й незабутні поїздки на Різдвяні та Великодні Свята. На селі, серед селянства й священиків, свята святковані за старими звичаями, ненарушеними міським новаторством, – мали для нас непереможний чар. На Різдво ми ходили разом з сільською молоддю колядувати, заходили до хат, запрошені господарями. Запах сіна, дідух у куті, хата чистенька, прибрана вишивками, кутя на столі, – все це бачу мов сьогодні. Нас запрошують до столу, гостять, співають колядки, господар кидає кутю на стелю, “щоб був урожай, щоб худібка множилася”». Так Франчата прилучалися до народних традицій і відчували предковічний дух Різдва з особливою повнотою.

Врешті, по коляді наставала тиха різдвяна ніч… Діти, щасливі, засинали під мерехтіння ялинки, що стояла у «холодній кімнаті», тобто у вітальні Франків. Вранці велично сходило сонце та тріумфально дзвонили по церквах дзвони, сповіщаючи про прихід Різдва. Тоді уже ласували запашними ковбасами, шинками, солониною, вуджениною, холодцем, заливним щупаком, печеною гускою та розмаїтими солодощами. Бо до свят готувалися усі.

Діти зодягали ялинку блискучими оздобами, яблуками, горішками, помаранчами, цукерками. Ольга Франко приготовляла все на свята, «так, як це робила її матуся і бабуня, – згідно з традиційним звичаєм»: пекла калачі, а «для дітей – пташки, медівнички, різні прикраси на деревце» обарінки (бублички).

На Різдво діти отримували невеличкі подарунки. Їх було небагато, але вони підсилювали атмосферу свята та додавали радості малечі. Адже дух Різдва – це ще й дух казки, у якій можливо все, та завжди все завершується добре.

***

Святвечір і Різдво у домі Франків були одними з найбільш шанованих свят – як і в народному календарі всіх українців. У ці казково-незвичайні зимові дні родина завжди збиралася разом. Так було з правіку… Так було у батьківській родині Якова-коваля, так стало і в родині Івана Франка…

У цих святах органічно поєдналися релігійно-християнська містерія народження Спасителя, прадавні народні звичаї й високі зразки календарно-обрядового фольклору, ідеали національної єдності й соборності та казкова віра у перемогу добра над злом. А ще – родинне тепло, без якого годі відчути й усвідомити дух і смак святовечірньо-різдвяних традицій:

Бо вечір се святий; палає світло всюди,

І огник радости у кождій тліє груди!

(Іван Франко. «Святовечірня казка», 1883

Наталя ТИХОЛОЗ (СВЯТВЕЧІР ТА РІЗДВО У ДОМІ ФРАНКІВ: дух і смак традицій)