"Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка

До вашої уваги соціально-побутова повість “Маруся” – перший прозовий твір нової української літератури. Її автора, Григорія Квітку-Основ’яненка, Тарас Шевченко назвав «батьком української прози», схвально оцінював його творчість, і зокрема цю повість.

Що ви думаєте про цей твір? Після прочитання статті поділіться з нами своєю думкою в коментарях!

Автор тексту далі – Дмитро Заєць

***

Загальний аналіз твору

Автор

Григорій Квітка-Основ’яненко (справжнє ім’я – Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник української прози, автор перших прозових творів живою українською мовою.

«Батьком української прози» назвав Квітку-Основ’яненка Тарас Шевченко.

Літературний рід

Епос

Жанр

Соціально-побутова повість

«Маруся» – перша повість в історії української літератури.

Тема

Зображення життя українського селянства, його праці, побуту, народних обрядів та звичаїв.

Основна ідея

Ствердження думки про високу моральність вихідців із українського народу, простих людей, їхню моральну вищість над представниками панства.

Характерні особливості

– Розлогі портретні характеристики персонажів, виконані в дусі українського фольклору, народних пісень.

– Майстерні пейзажі, описи української природи

– Наявність довгих авторських відступів, що містять авторські думки про героїв, моралізаторство, повчання, роздуми автора.

– Велику увагу приділено докладному опису українських народних звичаїв, детально описано обряди сватання, весілля, поховання, наведено автентичні узвичаєні слова, які промовляли селяни під час цих обрядів, народні пісні.

Літературний напрям

Сентименталізм – літературний напрям другої половини XVIII ст., який характеризується:

– увагою до внутрішнього світу людини;

– намаганням викликати у читача співчуття до героя, сильне емоційне співпереживання, сльози;

– надмірною ідеалізацією персонажів. Герої творів позбавлені недоліків, наділені винятково привабливими рисами в характері, зовнішності тощо;

– змалюванням вихідців із народу, намаганням довести їх моральну вищість над панами;

– обов’язковим трагічним фіналом. Найчастіше у таких творах на шляху закоханих стають численні перешкоди, остання з яких стає фатальною; один із головних героїв або усі гинуть від хвороби, трагічного випадку; на нещасливу розв’язку натякає якась пророча деталь в оповіді.

Цитатна характеристика основних персонажів

Основні персонажі: сільська дівчина Маруся, її батьки – Наум Дрот та Настя, її коханий – Василь.

Маруся

Маруся – ідеалізований образ дівчини з народу, красуні, дуже скромної, богобоязної та порядної. Докладно описано зовнішність та одяг дівчини, а також її характер. Зовнішню та внутрішню красу Марусі показано в дусі українських народнопоетичних, фольклорних уявлень про ідеальну дівчину з народу.

«Аж ось за отцевські і материнські молитви дав їм бог і дочечку. Та раді ж були обоє, і Наум, і Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побіжить, чи до сусідів, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слідком за нею і ходять».

Про набожність Марусі:

Про Марусину вроду:

Про волосся:

Про звичку стримано одягатися:

Детальний опис одягу Марусі:

Про ввічливість Марусі:

Про порядність Марусі:

Загальна характеристика Марусі:

Батьки Марусі

Наум та Настя – це ідеалізовані представники українського селянства, надзвичайно роботящі, авторитетні серед односельців, товаришів, богобоязні, дуже порядні.

Наум Дрот

Настя Дрот

Наум і Настя жили у мирі та взаємоповазі: «Не було між ними не тільки бійки, та ніякої лайки. Щодень хвалили бога за його милості».

Василь

Коханий Марусі, міський парубок Василь, змальований як дуже вродливий, скромний та порядний хлопець. Закохавшись у Марусю, Василь поводиться гідно, намагається сподобатися й догодити її батькам. Зворушливою є вірність та відданість хлопця в коханні.

Скорочений переказ твору

Дія твору відбувається в селі.

Селянин Наум Дрот та його дружина Настя були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримувалися Божого й морального людського закону. За це Бог допомагав їм.

За молитви й невпинну працю дав їм Бог донечку – Марусю. Дитина теж росла слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігала, все коло хати, весь ча молилася, радо ходила з матір’ю до церкви. Батьки піклувалися про свою дитину, доглядали її.

Виросла Маруся вродливою та привітною – справжня ідеальна красуня. Вона не любила гуляти з дівчатами, допомагала вдома матері. Не ходила й на вечорниці, лише на весілля до подруг Маруся не відмовлялася йти, але трималася там поважно.

Одного разу Марусю запросили бути дружкою (подругою нареченої) на весіллі. Серед бояр вона помітила Василя, який теж тримався спокійно, хоча був дуже вродливий. Василь теж звернув увагу на Марусю. Відразу полюбилися вони одне одному. Та не стали знайомитися, тільки дивилися та зітхали.

Нарешті Василь наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не зрозуміла, як так вийшло.

У цей час почалися танці. Під час розмови з парубками Василь дізнався про Марусину вдачу та її батьків.

Маруся сиділа на призьбі разом із подругою Оленою Кубраківною. Вона теж стала розпитувати про парубка та дізналася, що Василь живе й служить у місті, а у його хазяїна – дуже гарна донька (Маруся була впевнена, що Василь закоханий у ту доньку, а на неї ніколи не звернув би уваги). Олена запросила Марусю йти з нею завтра в місто, щоб дещо купити.

Сама не своя повернулася Маруся додому та все чекала ранку. Василь теж не спав, бо він почув розмову дівчат і дізнався про їхні плани.

На ранок він нібито випадково перестрів подруг та зробив вигляд, що хоче оборонити їх дорогою від собак. Маруся все хотіла його спитати про хазяйську дочку, проте не наважувалася.

На базарі дівчина від хвилювання навіть забула, що мала купувати. Василь розпитав її й сам купив, чого треба. Він знову проводжав дівчат, вигадавши якусь причину. Дорогою Олена згадала, що не все купила, та побігла назад.

Закохані лишилися сам-на-сам й поговорили, розповівши про свої почуття. Дочекались на Олену, яка весь час поглядала на подругу та дивувалась. Біля села розійшлися, потім Маруся повернулася й попросила Василя прийти сьогодні до озера. Вдома вона нічого не могла робити до ладу, але була весела.

Біля озера вони цілувалися та розмовляли про своє кохання. Маруся вже хотіла розповісти батькам про Василя, але той сказав, що ще не час. Тоді Маруся вирішила більше з ним потай не зустрічатися.

Проте Василь все одно знайшов спосіб зустрічатися з дівчиною. Сталося це так. Через деякий час Василь допоміг на дорозі чоловікові з поламаним возом та заїхав до нього додому. Виявилося, що то батько Марусі. Батькам вони не зізналися, що знайомі. Батько попросив Марусю провести хлопця до воріт, тоді закохані поговорили між собою, домовившись, що Маруся розкаже, як поставилися до хлопця її батьки. Ті його хвалили.

Наступного дня хлопець знову прийшов. Потім став приходити кожного дня, помагав у господарстві, й старі до нього звикли.

Одного дня Василь прийшов до Марусі зі сватами. Наум несподівано відмовив, хоча добре ставився до хлопця. Маруся стала плакати, мати здивувалась. Василь благав старого змилостивитися над ними, просила й Маруся. Підтримала молодих і Настя. Але Наум повернув старостам хліб та наказав прийти наступного дня.

Батько про все розпитав Марусю. Наступного дня він сказав Василеві, щоб той відступився від його дочки. Хлопець не погоджувався. Тоді Наум пояснив йому, в чому проблема: Василя скоро мали забрати на багаторічну службу в армію.

Тому Наум попросив його принести папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати. Для цього хлопець мав найняти когось, щоб він відслужив за нього у війську. Тож Василь мав відслужити в місті, щоб заробити грошей на відкуп.

Під час прощання з коханим Маруся знепритомніла. Потім вона довго журилася, не маючи звістки про Василя.

На Великдень у церкві читати «Апостола» вийшов Василь, який навчився читати під час служби. Після служби Наум запросив його до себе та почав розпитувати. Хлопець розповів, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього «найомщика». Тепер же він мусив їхати на заробітки до Одеси, а потім до Москви.

Після цього Наум таки погодився віддати дочку за Василя й запропонував засилати старостів. Цього разу Марусю засватали.

Письменник докладно описує обряд сватання, подає весільні пісні.

Коли Василеві прийшов час їхати, Маруся пішла його проводжати. Її гнітили погані передчуття. Проходячи повз кладовище, вона заплакала й сказала, що знайде її Василь тут, мертвою, коли повернеться.

По від’їзді коханого Маруся дуже тужила. Одного разу, пішовши в ліс збирати гриби, дівчина змерзла під дощем та сильно застудилася. Захворіла на запалення легень. Хворіла тяжко, а потім вирішили її причастити.

Не дочекавшись Василя, Маруся померла.

Повернувшись, хлопець побачив кохану в труні. Він аж упав, як неживий, потім кинувся до Марусі. Потім хотів накласти на себе руки. Хлопця умовляли заспокоїтися, проте він так і не зміг отямитися.

Після похорону Марусі Василь пішов у монастир, став ченцем і невдовзі помер, заморивши себе.

***

Розв’язка твору трагічна – Василь не застає своєї коханої живою, згодом сам помирає. Сумно

, але сентименталізму не притаманний щасливий кінець.

Сюжет цієї повісті (першої повісті в українській літературі!) перегукується з сюжетом іншої повісті, про яку ми вже писали. Пригадуєте трагічну історію кохання карпатських гуцулів Івана та Марічки з твору “Тіні забутих предків”?