Василь Симоненко

КОЛИ Б ТОБІ БАЖАВ Я СЛІЗ І МУКИ

Коли б тобі бажав я сліз і муки,

І кари найстрашнішої бажав,

Я б не викручував твої тендітні руки

І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,

З тобою б розквитався без жалю:

Я б побажав тобі когось отак любити,

Як я тебе люблю.

15.01.1957

Василь Симоненко

Я ЧЕКАВ ТЕБЕ З ХМАПИ РОЖЕВО-НІЖНОЇ

Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,

Із ранкових туманів, з небесних октав,

Коли думи збігалися з мли бездоріжної

І незвіданий смуток за душу смоктав.

Я від тебе жадав незвичайного й дивного,

Щоб з’явилася маревом, видивом, сном,

Щоби я знемагав од дихання нерівного,

Од заклятої радості під вікном.

І не міг я спекаться словесної пишності,

Одсахнутись ураз од кокетливих мрій —

Волочив я тебе в ореолі безгрішності

Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій.

Припливла ти до мене з прибоєм уяви,

Несподівано встала над смутком чекань —

Розцяцькованих мрій павіани і пави

Повтікали лякливо під купол світань.

Розгубили вони свої зваби і почесті,

І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,

Що красою життя — материнством — стає.

Василь Симоненко

ЩОСЬ НОВЕ У СЕРЦІ ЗАБРИНІЛО

Щось нове у серці забриніло,

Мов сп’янило запахом суцвіть,

Будить думку і бадьорить тіло,

Але що — не можу зрозуміть…

26.11.1956

***

ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙШЛА НЕ ІЗ КАЗКИ ЧИ СНУ

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,

І здалося мені, що стрічаю весну.

Ти явилась мені — і здалося, що світ

Помолодшав навколо на тисячу літ.

Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.

Але ти, як весна, стороною пройшла.

08.05.1956

***

НЕ БАЖАЮ Я НІЧОГО, ХОЧУ ТІЛЬКИ ОДНОГО

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:

Стуку серця дорогого біля серденька мого.

Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,

Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі.

І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,

І лице твоє кохане буде сяяти мені.

09.11.1956

***

ЛЮБОВ

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає

Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається,— може, я не знаю,

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

04.12.1956

***

МОЯ ВИНА

За лісом дим підвівся по спіралі,

І ти, ображена, застигла у вікні -

На віях сльози… І осінні далі

Сумну мелодію навіяли мені.

Про те, як двоє молодих, гарячих

Палку любов зустріли у маю

І через гордість та уперті вдачі

Згубили щастя й молодість свою.

У мене в серці злиток горя й муки,

Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.

І я кладу тобі на плечі руки

І говорю: “Пробач… Моя вина…”

25.08.1955

***

МАЛЮСІ

Нехай слова ці скучні і бездарні,

Та як мені не написати їх —

Я з ними знов прийду до скромної друкарні

І буду знову втоптувати сніг.

І буду знов у вікна заглядати,

Брехати, що не холодно мені,

Твої нечутні кроки впізнавати

В морозній монотонній тишині.

І цілуватися в провулку до безтями…

Чого б тепер я тільки не віддав,

Щоб тільки знову все було так само,

Як я у вірші цьому пригадав.

Щоб знов були ті суперечки марні,

Щоб від кохання знову я дурів…

Нехай слова ці скучні і бездарні,

Та я їх кров’ю власною зігрів!

13.02.1957

***

КОМПАНЬЙОНКА

Повільно йшли мовчазні до перону,

Пожитки бідні склавши до валіз.

Ти одягла вінок, немов корону,

Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,

Десь виповзали з лісу чи ярів,

І все навкруг — в осінньому полоні,

Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,

Бідовий хлопець пиво розливав…

Тепер я знаю: ти тоді чекала,

Щоб я нарешті всеетаки сказав…

Але мене фантазія проворна

Несла галопом у ясні світи.

А ти була, як мрія, неповторна,

Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,

Ти аж тремтіла, щоб мене побить

За усмішку і за пусті розмови,

Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,

Де пасажирів суєта нудна,

І знову пиво піниться в бокалі,

І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,

А ти ідеш зі мною на перон —

І зустріч ця, приємна і неждана,

Нагадує мені забутий сон.

Я знов мовчу. Бо що мені казати?

Все — як тоді. А втім, різниця є —

Бо ти тепер уже не хочеш ждати.

Бо ти спішиш до нього у фойє.

26.04.1955

***

У ВАГОНІ

Ти сидиш навпроти, кучерява,

І ззпід вій на мене — блись та блись.

У твоєму погляді лукавім

Хитрість і захоплення сплелись.

Та весела посмішка дівоча

Будить в серці не любов, не спів.

Ні, твого кохання я не хочу,

Як ніколи фальші не хотів.

Я для тебе іграшка, забава,

Але й то всього лише на мить.

Я ж не хочу, я не маю права

На дрібниці серце розпилить.

Бо крізь очі видно порожнечу,

Легковажність у душі твоїй,

Та й сказати мушу я, до речі,

Що поклявсь у вірності другій.

Тій дівчині, що тобі не пара.

В неї очі ніжні та ясні,

А у тебе нині пашать жаром,

Тільки кригу видно в тім вогні.

Я ж себе не дам тобі в забаву

Ні тепер, ні завтра, ні колись…

Не дивись на мене так лукаво,

Не дивися, чуєш, не дивись.

29.08.1955

***

ТИ СПІШИЛА ОД МЕНЕ

Ти спішила од мене,

ти квапилась дуже…

Ворушилися тіні

в асфальті байдуже.

Я стояв, і дививсь,

і не бачив нічого.

Тільки чув, як співали

закохані ноги.

Тільки чув, як спішиш,

як тікаєш од мене

В надвечір’я дзвінке,

гамірливоошалене,

Тишина проковтнула

мелодію ніг,

Я не рушив із місця,

услід не побіг —

Ти ж спішила од мене,

ти квапилась дуже,

А мені так хотілося

бути байдужим.

16.12.1956

***

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла, непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

14.11.1956

***

Є В КОХАННІ І БУДНІ, І СВЯТА

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,

Обіймав би нас часто сум,

І, бувало б, тремтіла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу

У вагання і сумнів час

Дріб’язкові хмарки образи

Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила

Не образа, не гнів — любов.

В душі щедро вона б світила,

Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,

Щоб сказати в тривожну мить:

— Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!..

22.02.1961

***

Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ

Я тобі галантно не вклонюся,

Компліменту зроду не зліплю,

Тільки в очі ніжні задивлюся,

В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою

Спеленає землю довга ніч,

Довго серце тужить за тобою,

Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила

Обвивають маревом видінь,

І стоїш ти, крихітна, і мила,

І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні,

Владно підкоряючи собі,

Губи, неціловані і грішні,

Очі, божевільно голубі.

02.01.1957

***

НІБИ КРАПЛІ ЖОВТІ, В ТЕМНУ ВОДУ

Ніби краплі жовті, в темну воду

Стиглі зорі падають вночі.

Ти ідеш крізь синю прохолоду,

Підійнявши місяць на плечі.

Ти ідеш… Іди собі щаслива,

Мрій і смійся, думай і мовчи,

Посміхайся вітрові грайливо,

Травам ім’я милого шепчи.

Ти ідеш… Звичайно, не до мене,

Не мені замріяність несеш.

Ніжна й добра, щедра і шалена,

Іншому в обійми упадеш.

Іншому у душу зрониш слово,

Сумнів розпанахавши навпіл.

Вечір перли вам до ніг казкові

Буде сипать росами на діл.

І від вас між сонних незабудок,

Без злоби, досади і обмов,

По росі брестиме босий смуток

І моя нерадісна любов.

19.06.1960

***

ВСІ ОБРАЗИ Й КРИВДИ ДО ОДНОЇ

Всі образи й кривди до одної

Я тобі забуду і прощу —

Жду твоєї ласки хоч малої,

Як земля у спеку жде дощу.

О жорстока! Щастя хоч краплину

В душу мою змучену згуби —

Полюби і зрадь через хвилину,

Та хоч на хвилину полюби!

21.04.1960

***

Я І В ДУМЦІ ОБНЯТИ ТЕБЕ НЕ ПОСМІЮ

Я і в думці обняти тебе не посмію,

Я не те, щоб рукою торкнутися смів.

Я люблю тебе просто — отак, без надії,

Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,

Захмеліть, одуріти від твого тепла.

Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала.

21 – 22.04.1960

***

ЧЕКАННЯ

Мерехтять у тумані огні,

Впали роси на заспані трави…

Ти прийди, усміхнися мені,

Ластів’ятко моє кучеряве.

Тихо вечір тумани пряде,

І не чути й не видно нікого,

Лиш чекання моє молоде

Одиноко стоїть край дороги.

У весняному сумі ночей

Я чекаю тебе, моя мила,

Щоби полум’ям синіх очей

Ти тривогу мою погасила.