Мова «Мисливських усмішок» Остапа Вишні –
мова рідної Груні
(Матеріал опублікований в інформаційному науково-методичному
журналі "Освіта Сумщини", №4 (24), 2014)
У старшій школі під час вивчення творчості Остапа Вишні звертається увага на таку індивідуальну рису його почерку, як м’який гумор.
Саме наш славний земляк зумів передати красу рідної мови, її ніжність, колискову душу і чебрецеві пахощі, майстерно використовуючи багатство і невичерпне джерело народної мови. Як герої його «Мисливських усмішок», і нині просто, образно, емоційно та з гумором говорять грунські рибалки та мисливці, трактористи в полі, молодиці біля колодязя, діди на колодках із люлькою та газетою, молодь вихідного дня біля місцевого кафе, нею гуде ярмарок у центрі села… У мові вишнівських усмішок - народнорозмовна стихія з пісенними мотивами, афоризмами, приказками, прислів’ями і каламбурами.
Гумористичні риси українського слова під пером Остапа Вишні ставали виразнішими, збагачувалися новими відтінками. Багато виразів стали крилатими: епікіровка мисливця, солов’яча яєшня, дідів прогноз, доісторичний струмент, зачухувати аварію, п‘ятдесятилітня юність тощо.
Остап Вишня часто звертається до невичерпного джерела фольклору. Письменник використовував для створення гумористичних ефектів стиль української думи, казки, заклинання, замовляння, голосіння, бурлеску, простонародної оповіді. Він дійсно національний гуморист. В Остапа Вишні було вроджене чуття мовного комізму.
Саме невичерпні джерела народної мови й гумору напоїли його творчість життєдайними соками, дали довговічність і невмирущість. У народу вчився митець простоти і ясності, правдивості. «Творчість – народ!» - так сформулював свої літературно-мистецькі погляди Остап Вишня.
Гуморист розумів і вчив інших, що витоки смішного – у життєвих контрастах, які треба помітити і передати: «Ловіть, спостерігайте контрасти – і буде сміх!»
Літературний жанр гуморески-оповідання давав авторові широкий простір для фантазії, використання жартівливих переказів про мисливців та полювання, для застосування найрізноманітніших засобів гумору.
Специфічна риса мови і стилю «Мисливських усмішок» - поєднання глибокого ліризму з іскрометним сміхом.
Чистий струмінь ліризму йде в Остапа Вишні від закоханості в природу, від любові до народної пісні. Не випадково описи пейзажів часто завершуються пісенними рядками. Вона звучить лейтмотивом у цілому ряді гуморесок, наприклад, «Заєць»: «Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло…» Часто автор вдається до прийому нагромадження назв пісень і розповідей про обставини їх виконання: «Сіли на узліссі – трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми все трапезуємо. Уже Трохим Свиридович «Зібралися всі бурлаки» двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович, було, як потрапезує, то співає, співає, аж заливається. Проспівали вже й «Зібралися», і «Реве та стогне», і «Гиля-гиля». Під «Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю» Трохим Свиридович навприсядки пішов. Уже й потанцювали, а проте ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотів під «Кучерява Катерина чіплялася до Мартина» вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив – упав!» (V, 250).
Знаходимо й гумористичне коментування того, як сп’янілі мисливці недоладно виконують пісню: «А дядьки лежать горілиць на вербі й намагаються співати:
Вилітали орли з-за крутої гори…
Але дотягли вони тільки до «Крутої», а на «круту гору» видертись ніяк їм не щастило, вони з «крутої» зсовувались на початок, звідки знову « вилітали орли».
Так усю дорогу тільки те й робилось, що «вилітали орли», а що з тими орлами далі було, куди вони вилітали й чого вони вилітали,- для мене й
залишилося тоді таємницею» (V, 376-377).
Ще Остап Вишня вдавався до жартівливої трансформації відомої пісні. Так, у гуморесці «Дика гуска» один із мисливців радить своєму приятелеві, який під час хмільного сну необачно задавив казарку, співати не «Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину», а «чом вас лихо не приспало, Як я дику гуску?» (V, 348-349).
Гумористична палітра Остапа Вишні дійсно переливається всіма кольорами веселки. Гумористичний ефект досягається фонетичними, фонологічними, лексичними, словотвірними, синтаксичними засобами тощо. Із художньо-зображальних, образних найчастіше трапляються гумористичні метафори, епітети, порівняння, гіперболи, літоти, персоніфікації. Причому вони всі суто вишнівські.
Серед фонетичних прийомів привертає увагу жартівлива алітерація.
Комічний ефект викликає відтворена письменником вимова п’яного мисливця (усмішка «Ведмідь»): Пт-та-ташечко!Люб- б-б-ая! За що ти
мерррртвая? Хіба ж ти з-в-в-вір? Хіба ж ти мед-вед-мед-мідь?; а також відповідь «приятеля» (усмішка «Дика гуска»), що змерз (його витягли з
холодної води): Ба-ба-ба-лансу не вийшло!; мова тещі, яка полюбляє натискати на шиплячо-свистячі приголосні: Шшшшикарний ссссобака в Акуліни Кузьмінішшшни! Дуже ссстойки робить! Я попрошшшу Акуліну Кузьмінішшшну! У неї шшшвидко цуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не поздихають!; (V, 263).
Гумористичного забарвлення набуває текст і тоді, коли письменник змінює його, наслідуючи звуки предметів і тварин: «Я, — каже, — веп-п-пир-сі-сі-сі-ка-ка-ка-ч…» ( ).
Викликає також сміх прийом видозміни нормативного фонемного складу слова і заміна його діалектним варіантом: «Пудель. Тепер ця порода скрізь переродилася на «пунделя» (V, 263).
У творах Остапа Вишні такі трапляється діалектне і просторічне мовлення слова, що несе гумористичний ефект. В усмішці «Ружжо» він сам пояснює читачеві, чому вживає діалектизм: «Всі, розуміється, зразу на гвалт: — Чому «ружжо», коли насправді — «рушниця»… А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо» «Рушниця» правильно. За всіма словниками — «рушниця». Згодний. І «ружье» — правильно. Згодний. Це по-російськи. А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.»
Впадає в око навмисне зіткнення в одному контексті різних за сферою вживання слів як лексико-стилістичний прийом. Саме це створює контраст, який, за Остапом Вишнею, і є джерелом сміху. Прийом контрастного вживання різнорідних лексем письменник запозичив у народній гумористиці. В усмішці «Дика коза» він просто цитує народний дотеп, побудований на поєднанні фактично не поєднуваного: «- Е! Молочка?! «не видоїли бичка!»- відповідає Максимиха…
Нема, - каже, - молочка! Коза корову з’їла!» (V, 327).
Не дивно, що в Остапа Вишні собака може пропити гроші, песці бувають не тільки білі чи голубі, а й рябенькі, заєць біжить прямо на сковороду, він нявкає, звірі говорять людськими голосами, мисливці стріляють гадюками, качки сідають прямо на мушку, є кнурці-парубки, залоскотані тигри. Одним словом, те, що називають оксюмороном.
Досить часто у творах письменника стикається ділова і побутова, термінологічна і побутова, виробничо-професійна і побутова лексика. Ось окремі з численних прикладів: «А от коли всі виміри ви зробили правильно і пересвідчилися, що по-латині вона гагара,- отоді вже можна її полювати» (V, 458). Або: «Діалог з козою має бути стенографічний, інакше втеряєте цапа» (V, 329).
Контрасні за своєю природою і порівняння: «Ну, який собака! Не собака, а Едісон!» (V, 263); «Безкурковка – це все одно, що безвуха жінка. Дивишся на неї – і жінка як жінка, а чогось нема. Так і безкуркове ружжо.» (V, 301).
Широко використовуються гіперболи. До того ж. своєрідні, оригінальні. Наприклад: «І яка в нього є сука Флейта, як вона ганяє! По два місяці вовка ганяла!.. Чотирнадцять вовків колись за нами з Флейтою гнались!» - «Ну, Петре Івановичу! Невже-таки чотирнадцять?!» - «Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі» (V, 214).
Майстерно застосовано великим сміхотворцем у «Мисливських усмішках» іронічні розповіді та описи: «Завжди додержуйтеся стародавньої охотницької традиції: Говори завжди правду і тільки правду!» (V, 249). Винятковою оригінальністю виділяються стилізовані під ділові описи: «Що таке собака – ви знаєте: голова, чотири ноги, хвіст і гавкає» (V, 262). «Браконьєр – це, власне кажучи, людина тільки зверху; в неї, коли починати знизу, - дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на голові» (V, 324).
Для гумористичного зображення вводяться ряд метафоричних аналогій та метонімій: «Під кожухом тепло-тепло… І на серці тепло-тепло…» (V, 220). «Перша горжетка (у прямому значенні – хутро лисиці, а в переносному – сама лисиця) на вас іде!» (V, 196). «Покотила горжетка через яр» (V, 197).
Є в «Мисливських усмішках» багато гумористично забарвлених синонімів, багатозначних слів, евфемізмів, авторських неологізмів. Наприклад, замість очі вжито просторічне баньки, до слова рушниця дібрані синоніми: ружжо, шомполка, пукалка, лушня.
Для створення каламбурів письменником використовується багатозначність. Наприклад, заряджати рушницю і заряджатися в значенні «наїдатися», убити в значенні «знищити» і убити в значенні «З’їсти”: «Щоб довго не балакати, - убив я тоді чи не ціле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, і смачна ж дичина, хазяйка вже аж кривитися почала! А я б’ю, а я б’ю” (V, 329).
Знаходимо також спотворення звукового комплексу слова за аналогією до паронімів. Наприклад: «Тут люди ходять, свежим воздухом, можна сказать, дишуть; Не берьоть їхня; А чи ж не можна у вас обуск зробить!»
Остап Вишня був великим знавцем тонких нюансів народної вимови, що допомогло йому у створенні справді народного гумору. Наприклад:
«— Я, —розповідав дід Лука, —пустю, було, крякуху й сидю! Коли ось — хмара! Сіла біля крякухи сила-силенна крижня! Може, тисяча, може, дві, може, п ‘ять тисяч! Я задивився та як попхну з обох стволів разом! Як же ж вони знялися, ну, я вам кажу, як буря! І ні одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволів не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!» («З крякухою на озері»).
Активно вживаються вигуки. Часто письменник підсилює їх гумористичне забарвлення та експресивність за допомогою повторення: «От вгледить хтось, приміром, зайця. Хоч він малий, хоч старий, чи ж він стримається, щоб зразу не: «А-ря-ря! Тю! Тю! Тю! Фьюіть! Го! Го! Го!» Заєць з переляку вже в другій області, а він біжить за ним і арярякає: «А-ря-ря! А-ря-ря!»; «Виїздите з Байдар — і раптом: «Ах!» — 1 ваша права сусідка — «ах!», і ваш лівий сусіда — «ах!», і передні сусіди — «ах!», і задні сусіди — «ах!», і ви самі «ах!..».
Як засіб для створення гумору спостерігаються слова з невідповідною граматичною формою у мові персонажів і авторській. Наприклад: «А ведмідь — воно дуже велике й дуже буре, а снігу там багато: не втечеш!» («Ведмідь»).
Наслідуючи розмовну мову, Остап Вишня часто вживав збірні іменники. Наприклад: «Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски. Сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути. Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тільки на Яготин. От там качки…» («Відкриття охоти»); «Вовка там, як хмари! Закурить нема?.. Ох, і вовка там! Як завиють, — волосся дротом» («Вовк»).
Обігруються також прізвища людей і клички тварин: Максим Тудистрибни, Триндипляшка, лорд Сесіль-Кисіль,; Докучай, Бандит, Джек, Флейта, Джой, Стек тощо. Клички тварин мають ще й іронічний підтекст, бо окремі люди захоплювалися всім іноземним, у тому числі й іменами. Ось як це висміюється: «Придбали ви чудесне, приміром, пойнтереня. Як його назвати? Безперечно, - Джек, або Джой, або Стек! Ніколи в житті не прозивайте його Бровком, Цяцею (коли вона сука) чи Терном, боже вас борони: таке ім’я може навіки зіпсувати собаці таланти, хоча б собака був навіть богом» (V, 265).
Використовується чарівником слова ще й гра слів, яка ґрунтується на фразеологічно зв’язаному і вільному їх сполученні. Ось як описується один оригінальний спосіб полювання на ведмедя: «Ви назначаєте місце, де ведмідь полює чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктові великими літерами таку математичну формулу: 2 * 2 = 5…
Досвідчені в такім на ведмедя полюванні люди розповідають, що коли він побачить 2 * 2 = 5, з ним починає коїтись щось неймовірне.
Він то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них підступить, протирає лапою очі, дивиться, дивиться, і , пересвідчившись, що таки справді написано 2 * 2 = 5, хватається лапами за голову, й починає ту голову ламати. Ламає, ламає, ламає… Ви сидите – і нічичирк!
Аж ось голова ведмежа тріскає й ламається.
Ви злазите з дуба, підходите до ведмедя, - а він уже мертвий, упокоївся з поламки голови над невірною формулою» (V, 247-248).
Остап Вишня – неперевершений у створенні гумористичних неологізмів. Чого варте одне тільки распроп’яніссімо (піаніссімо).
У «Мисливських усмішках» багато суто мисливської фразеології: сидіти на хвості, брати на мушку, гнати голосом, йти котлом, вечірня зорька, ранкова зорька, ходити човником.
Жанрові особливості усмішок (орієнтація на читача як співрозмовника й співучасника зображуваних подій) виявляються в узагальнених звертаннях, запитаннях: «Ви на Кирмасовому були! Ви коли-небудь полювали з крякухою); в узагальнених звертально-спонукальних конструкціях: «Ну, ходімте з вами на озеро Кирмасове»; «Стелете! Не ловіть ґав!»; в узагальнених спонукально-стверджувальних конструкціях («…Раненько вдосвіта ви берете рушницю, весло, кошика, де покрякує крякуха, і йдете на глибоченьке місце, ви сідаєте і правуєте на озеро…»). Присудки часто виражені вигуками і звуконаслідувальними словами, що робить розповідь персонажів максимально безпосередньою, реалістичною: «Аж раптом повз мене заєць тільки — шух!!!; Він — бах! Заєць — беркиць!; Я — смик! А волосінь — дзінь! А я у воду з усіх ніг — лясь!!!» Звуконаслідувальні слова використовуються письменником для передачі звуків, створюваних унаслідок якоїсь дії людини, тварини або предмета: «Бабах! — нема гагари»; «Фіть-фіть- фіть!»— прорізало повітря чиря..; «Сетер [...] стрибає прожогом уперед, з-під нього — ф-р-р-р! — перепілка».
Жива розмовна українська мова має велику кількість вигуків та вигукових присудків, які надають тексту художності, комічності. Наприклад: «Раннім-рано ранесенько, ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік: — Вставайте!» («Як варити і їсти суп з дикої качки»).
У текстах творів Остапа Вишні підмет часто виражений іменником у родовому відмінку. Така особливість характерна для розмовного просторічного стилю і використана автором для надання тексту художнього забарвлення. Наприклад: «Які вовки? Та справжні, сірі вовки! Такого вовка розплодилося, що ні проїхати лісом, ні пройти.»
Широко використовуються в гуморесках, усмішках вставні конструкції, наприклад: «Перед полюванням, майте на увазі, треба вам буде вибити довкола всі кобри й всі гримучі змії, щоб, бува, котра не вкусила, перехворіти на тропічну малярію, — чи на жовту, чи на червону, — це вже яка кому до вподоби, — а потім уже й полювати».
Введення в авторський текст народнорозмовних виразів, що оформлені як пряма мова: «А серед озера-плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотаві карасі — «Ну, їй богу, як лопата», і лини — «Ох, і лини, ви зроду не повірите!», - надає тексту відтінку щирості й безпосередності звертання до слухача, намагання заволодіти його увагою. Живомовні інтонації є також однією із виразних ознак мови художніх творів Остапа Вишні: «Ви коли-небудь полювали з крякухою? І взагалі ви знаєте, що таке єсть крякуха? Не знаєте? Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке крякуха?!.»
Ось такий винятково оригінальний творчий «почерк» найталановитішого майстра сміху Остапа Вишні.
В.Я. Лавриненко