Аналіз поезії “Наша мова” Василя Голобородька

Поезія “Наша мова” — чудовий приклад витонченого письма Василя Голобородька. Прикметною рисою його творчості є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини.

Як йому це вдалося в поезії “Наша мова”? Читайте в нашому аналізі. Але робіть це уважно — віднедавна цей твір входить до програми ЗНО з української мови та літератури.

НАША МОВА

Кожне слово

нашої мови

проспіване у Пісні

тож пісенними словами

з побратимами

у товаристві розмовляємо

кожне слово

нашої мови записане у Літописі

тож хай знають вороги

якими словами

на самоті мовчимо

Рід: лірика (філософська, патріотична).

Тема: мотив мови як генетичного коду нації; висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка проспівана у Пісні, записана у Літописі.

Ідея: уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.

Художньо-стильові особливості

Вільний вірш, верлібр (вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів, частіше без рими, є необов’язковою однакова кількість наголосів у рядках, одноманітні повторювані строфи, але вірш має свій власний ритм. Такі ознаки наближають вірш до прози).

Він не обмежений римами та не обтяжений складними художніми засобами:

• тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;

• епітет: «пісенні слова»;

• алітерація: повтор приголосних «с», «н» — «проспіване у Пісні».

Відмовившись від розділових знаків, поет побудував строфи на анафорі й ху­дожньому перенесенні.

Вірш «Наша мова» — це своєрідний заспів до збірки «Калина об Різдві». У ньому автор звертається до мотиву мови як генетичного коду нації. На перший погляд, поезія дуже проста за бу­довою — складається лише із двох строф, не має багато художніх засобів, поет нічого не нав’язує, не повчає, не застерігає.

Автор увесь час ніби повертається до спокійної, чимсь перерваної розмови. Проте твір образний, місткий, з багатоплановим підтекстом, викликає чимало асоціацій. У першій строфі розкривається милозвучність, пісенність української мови, а також її древ­ність. Адже коли не було ще письма, українська мова побутувала в живому спілкуванні, в усній народній творчості, зокрема в піснях. А українські пісні сповнені драматизму, ліризму, душевності.

Такими словами розмовляють українці зі своїми побратимами. Мова в усіх її проявах — усна і пи­семна — уособлює красу, духовність, історію. Мова обслуговує усі сфери життя людини. Цікавою є антитеза «побратими — вороги». Здатність українського народу до побратимст­ва — шляхетна риса, потрібна і сучасним, і майбутнім поколінням.

Стародавні пам’ятки українсь­кої писемної мови — літописи. У них змальовані визначні події, оповідається історія українського народу. Саме тому, напевне, українці мовчать до ворогів словами, записаними в літописі. Вони ще зі сторінок літописів знають, хто їхні вороги і чого вони варті. Отож воліють мовчати. Мовчання іноді промовистіше за слово.

Поет вірить, що таке мовчання є, але колись народ скаже своє слово В. Голобородько виходить за рамки проблеми «мова в житті людини», розширюючи її до гло­бального узагальнення мова — людина — нація.