Аналіз повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Іван Семенович Нечуй-Левицький

«КАЙДАШЕВА СІМ’Я»

СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ПОВІСТЬ (1879)

Тема повісті — зображення реалістичних і трагічних за своєю суттю картин побуту селянства другої шовини XIX ст.

Повість, що вийшла друком через два десятиліття після реформи 1861 р., висвітлювала злободенні для того часу проблеми:

• злиденне життя селян;

• непомірні податки;

• руйнування патріархального укладу;

• темноту і забитість людей, яких внаслідок їхньої неосвіченості і недосвідченості в громадських справах легко було обдурити, підкупити, роз’єднати.

Важливі проблеми становили також:

• пияцтво селян;

• відсутність духовності, культурного дозвілля.

Разом із тим І. С. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до одвічних питань:

• добра і зла;

• кохання;

• сімейних стосунків;

• взаємин батьків і дітей;

• людської гідності і свободи.

Хоч усіх цих проблем не розв’язало і не розв’яже, мабуть, жодне покоління, заслуга письменника в тому, що він у яскравій художній формі показав, як багато залежить від самої людини, від її характеру і життєвої позиції.

Ідея твору окреслюється незалежно від того, чи хотів цього автор. Це критика окремих вад існуючого ладу, які спотворювали людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення. Письменник засуджує егоїзм, жорстокість і дріб’язковість у стосунках між людьми, висловлює жаль з приводу самоприниження та морального занепаду людини.

За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова повість. «Кайдашева сім’я» замикає в своїх рамках картини життя однієї селянської родини — Омелька Кайдаша, зображує в хронологічній послідовності події, які відбуваються в цій сім’ї за умов пореформеної дійсності (після реформи 1861 р., ю скасувала кріпацтво).

Сюжет повісті нескладний — загострення взаємин у сім’ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють власні сім’ї, влаштовують свій побут, копирсаючись на невеличкому шматку батькового поля й городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище.

У повісті «Кайдашева сім’я» письменник досяг високої майстерності у створенні глибоко ідивідуалізованих характерів.

В образі Омелька Кайдаша втілені типові риси українського селянства другої половини XIX ст.: працьовитість, хазяйновитість і разом з тим темність, затурканість, егоїзм, байдужість до громадських прав.

Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі Кайдашихи. «Вона була вже не молода, але не стара, — оповідає автор, — висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та лідим лицем». Кайдашиха відзначалася працьовитістю, вміла майстерно куховарити, любила дітей, азом із тим вона була сварливою, егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною, гоноровитою, а через це просто нестерпною в сім’ї.

Характери синів Кайдаша формуються в інший час. Тому в них немає тієї забитості й приниженості, що була в їхнього батька. Карпо і Лаврін успадкували від батьків працьовитість, турботу про сім’ю, хазяйновитість. Вони «обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами».

На цьому їхня схожість закінчується. Уже з діалогу про сватання дівчат видно, що Карпо суворий і непривітний, а Лаврін веселий, жартівливий, має поетичну душу.

Якраз до пари Карпові підійшла Мотря. «Робоча та проворна», «трохи куслива, як муха в Спасівку», бриклива» — саме така старша Довбишева дочка, з якою одружився Карпо. І зовсім іншою — ніжною, поетичною — була молодша невістка Мелашка. Але й вона поступово втягується в сварки, стає грубішою, егоїстичнішою.

Кайдашева сім’я» — одна з найталановитіших повістей у творчому доробку письменника, де він на повну силу виявив себе як великий майстер творення людських характерів у їх соціальній типовості та ндивідуальній виразності й неповторності.