Платон Воронько

ХОДІМО, КОХАНА, У ЛІС

— Ходімо, кохана, у ліс.

— Ще холодно в лісі, мій друже.

— Не дуже,— кажу я,— не дуже!

Там зелень березових кіс.

— Ходімо, кохана, у ліс.

— Ходімо, кохана на луг.

— Ще мокро на лузі, мій друже.

— Не дуже,— кажу я,— не дуже!

Там повінню криється Буг.

— Ходімо, кохана, на луг.

— Ходімо, кохана, в степи.

— Ще вітер студений, мій друже.

— Не дуже,— кажу я,— не дуже!

Там квіти, куди не ступи.

— Ходімо, кохана, в степи.

— Ходімо, кохана, в мій дім.

— Ходімо, назавжди ходім.

(1947)

*****

ДІВОЧА ПІСНЯ

Вийду ніччю до води —

Ой Дунай-ріка,

Ой поля мої, сади —

Юність гомінка.

Я нічого не втаю,

Все віддам — бери.

Первоцвітами в маю

Застелю двори.

Тільки, любий, щоб навік,

Тільки назавжди.

Подивись, який потік

Синьої води.

І любов моя така,

Бережи її.

Ой шумить Дунай-ріка,

Як літа мої.

(1948)

*****

ЩАСТЯ

Вона несла кохання повне серце,

Мов із криниці підняте відерце,

Все боячись у ямку не ступнуть,

Щоб і краплини щастя не схлюпнуть.

А щастя хлюпалось,

Усмішкою лилось.

В ту мить її зустріти довелось.

І я спитав красуню молоду;

— Куди ти йдеш?

— До вірного іду.

До любого, до тесляра Гордія.

Він робить хату там, коло Десни.

В правлінні кажуть: є усі надії,

Що ми у неї ввійдем восени.

Найкраща хата буде на селі.

Ростимуть наші діточки малі...

Та що це я таке наговорила! —

І, як маленька, хусткою закрила

Ясне обличчя.

Пройде ще півріччя —

І на весіллі музика загра,

І буде сонце,

Будуть зорі ніччю,

Ростиме в світлій хаті дітвора.

(1949)

* * *

І ЧОГО ТІКАТИ

Стрілася на полі, руку подала.

Чорною бровою тихо повела.

Ніжно усміхнулась, зникла у житах,—

Хусточка майнула, наче білий птах.

Я повів бригаду славних косарів,

Хвилями покосів поле перебрів.

Думав — заховалась в житі, в гущині,

А вона сміялась десь удалині.

А вона в’язала росяні снопи,

Колосок зривала з кожної копи.

Як ішла додому в житньому вінку,

Радо всі вітали дівчину швидку.

Лиш у мене серце билось гаряче:

Думав — чорноока знову утече.

Утекла б, та в полі скрізь уже стерня,

Утекла б, та серце дівчину спиня.

І чого тікати, як зійшлись путі,

Як любов єднає щастям у житті!..

(1950)

*****

ДАВНЯ ПІСНЯ

«Ой на морі хвиля грала.

У долині роса впала,

На калині

Поламала Цвіт».

Так співала На Купала

Дівчина, що в серці мала

Вісімнадцять літ.

«В лісі папороть розквітла.

Квітка, повна щастя, світла,—

Хто дістане цвіт,

Подарую серце тому.

А у ньому, молодому,

Вісімнадцять літ».

Як пішов юнак по квітку,

По широкому по світку —

Загубив і слід.

На Івана на Кунала

Сумно дівчина співала

Ще багато літ:

«Ой на морі хвиля грала,

У долині роса впала,

На калині

Поламала Цвіт».

(1952)

*****

Я НЕ ШУКАВ КОХАННЯ

Я не шукав кохання,

Бо само

Воно мене знаходило раптово.

Бувало, на завдання ідемо,

І втома давить плечі стопудово,

І твань холодна хлюпає з чобіт,

І обливає дощ тебе і піт.

Присядеш на годину в хутірці

Спочити, перевірити гранати —

І співчуття побачиш на лиці

У дівчини, що вигляне із хати.

Вона тобі віддасть останній хліб,

Води в ковші з криниці принесе.

Оце і все.

Але на скільки діб

Рівнішає розтерзане шосе

У чорному страшному передгроззі.

І, підірвавши толом вражий дот,

Ти думаєш,

Що краща з нагород —

Вертатися назад по тій дорозі,

Де жде тебе у тихім хутірці

Остання крихта хліба у руці,

Джерельний хміль в кленовому ковші

І рідне слово ніжної душі.

(1953)

*****

СТАРА МЕЛОДІЯ

Я забулася, як ходила в степ,

Я забулася.

Я забулася, як згубила серп,

Я забулася.

Я забулася, як топила піч,

Я забулася.

Я забулася, як настала ніч,

Я забулася.

Як опівночі пострічалася —

Не забулося.

Як до ранку з ним цілувалася —

Не забулося!

(1954)

*****

ВІРНІСТЬ

Колись давно, аж триста літ тому,

Вона коня з криниці напувала

І вірила в коханні одному,

Лише його з походу виглядала.

У тій криниці висохла вода,

Курні шляхи покрили вже асфальти.

Вона ж у пісні вічно молода,

Все козака з походу вигляда

Із-за Дніпра,

З-за Одеру,

З-за Альти.

(1956)

*****

В ХУРТОВИНУ

Дівчино з Полтави,

Дівчино русява,

Пожовтіли трави,

Вилягла отава.

Відшуміла осінь,

Виє хуртовина,

А на серці — просинь,

Ти, моя єдина.

Ти завжди у серці

Будеш молодою.

Як зоря в відерці

З чистою водою.

Снігові обвали

Рвуться до світання.

Дівчино з Полтави,

Розбуди кохання.

Розбуди, бо роки

Сунуться в замети.

Юна, кароока,

Де ти?

Де твій сміх?

... За вікном широким —

Сніг.

(1956)

*****

ПІСНЯ ГАЛИНИ

У гаю заламана калина,

На лугах потоптана трава.

З ким ти ходиш тут, моя Галино?

Хто дівоче серце зігріва?

— Я сама калину заламала,

На луги виходила сама.

Все кохання вірного шукала,

Бо без нього радості нема.

Коли любиш — будь завжди зі мною,

Коли ні — забудь мої слова.

Хай цвіте калина під горою,

Хай росте незаймана трава.

(1957)

*****

Є ПОЧУТЯ ТАКІ ПРОЗОРІ

Є почуття такі прозорі,

Що, коли б з них відлити зорі,

Вони б світились, як небесні,—

Прямі вони, відкриті, чесні,

Ті почуття.

А в мене ні.

Вони десь там, у глибині,

То заболять, мов давня рана,

То душу вивернуть до дна

І запитають:

— Де кохана? —

А я не знаю, де вона.

(1957)