Я ЗАКОХАНИЙ... ЛЮБЛЮ!

Я закоханий... Люблю!

Не признаюся нікому...

Навіть місяцю ясному,

Тільки, може... солов'ю.

І сказав... А солов'ї

Вітру, хмарам розказали.

І тепер думки мої

Вся земля і небо взнали.

(1918)

*****

Олександр Олесь

КВІТКИ ЛЮБОВІ РОЗЦВІТАЮТЬ

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно в серце ранять нас.

Їх поє сонячне проміння,

Годує чиста пахощ піль.

В глибинах серця їх коріння:

Торкнеш квітки, а в серці біль.

Зламаєш їх, потопчеш в муках -

І хочеш їх навік забуть,

А кров тече і плаче в звуках,

А ніжні парості ростуть.

*****

Олександр Олесь

ОДНУ Я ЛЮБИВ ЗА ВЕСЕЛІСТЬ

Одну я любив за веселість,

Другу я за вроду кохав,

А третій за сонячний усміх

Квітками дорогу встилав.

Ти зовсім була не вродлива

І завжди, як вечір, смутна...

Чого ж ти з усіх моїх милих

У серці осталась одна?!

(1906)

*****

Олександр Олесь

НЕ ЖДИ ПІСЕНЬ І СЛІВ ПРИЗНАННЯ

Не жди пісень і слів признання.

Хоть кожний, хто співати міг,

Співав коханій про кохання

І плів вінок з пісень своїх.

Моє ж даремнеє бажання —

Сказать про все я не зумів.

Моя любов, моє кохання

Для вислову не знає слів.

Не жди пісень! Моє кохання —

Пожар душі, і кожний згук

Мого крилатого признання

В огні згорає, повний мук.

* * *

Олександр Олесь

ЛЮБЛЮ

Без пам'яті люблю…

Хай, може, більше проклинаю.

Я знаю — сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю…

Хто ти?

Ти квітка без краси,

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

І все ж люблю!

За що люблю,

І сам не бачу і не знаю…

Я знаю, сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю.

(4 листопада 1917 року)

* * *

Олександр Олесь

ЛЮБОВ

О, не дивуйсь, що ніч така блакитна...

Що вийдеш ти, то знала ніч оця, -

І через те вона така привітна,

Ясна і ніжна без кінця...

О, не дивуйсь, що пахощі навколо,

Що, мов зомлілі, дивляться квітки, -

Ця ніч твоє квітчає ними чоло

І з них тобі плете вінки.

О, не дивуйсь, що стільки зір на небі,

Що ночі так прозора срібна мла, -

Ця ніч ясна убралася для тебе,

Для тебе й срібло розлила.

І тільки ти в кімнату підеш з ганку,

Погасне тихо й журно свято скрізь,

А хмарна ніч проплаче аж до ранку

Дощем рясним невтішних сліз...

(1904)

* * *

Олександр Олесь

ЗАТРЕМТІЛИ СТРУНИ У ДУШІ МОЇЙ...

Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...

Мабуть, ти до мене думкою летиш,

Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй

І крилом черкаєш срібні струни в ній.

(1906)

За матеріалами: Олесь О. Твори в 2 томах. Київ, "Дніпро", 1990. Том 1.