Таємниця квартири Миколи Хвильового

Мені вже доводилося писати про обставини загибелі Миколи Хвильового. Дивіться нарис "Розбита шибка" ("Літературна Україна", 1 і 8 листопада 2007 року), в якому я зробив спробу проаналізувати відомі факти і які неухильно мене приводили до висновку, що письменник був вбитий а не застрелився, як вважалося багато років.

Про те, що відбувалося в квартирі Миколи Хвильового вранці 13 травня 1933 року, залишили спогади Юрій Бедзик, дружина Остапа Вишні, Варвара Губенко-Маслюченко, Юрій Смолич, дружина Миколи Куліша Антоніна та дружина Володимира Сосюри Марія.

Оце, здається, і всі, хто щось бачив і міг через багато років розповісти. Перше, на що треба звернути увагу, це те, що достеменно не відомо, хто саме був з Хвильовим у його квартирі. Крім Юрія Бедзика, ніхто не згадує, що серед присутніх був Дмитро Бедзик, його батько. Якщо проаналізувати всі прізвища, які згадуються, то тільки Миколу Куліша, Майка Йогансена та ще Досвітнього згадують усі. Досвітнього не згадує тільки Юрій Бедзик, але він міг забути. Та й дитина могла цього просто не знати.

Треба ще нагадати, що ті, хто бачив Миколу Хвильового в його квартирі за столом, згадують, що він сидів за столом, поклавши голову на нього а з правої сторони в голові була рана, права рука звисала униз а біля неї на підлозі лежав пістолет. Це згадують усі, хто був у кабінеті, крім Марії Сосюри, вона згадує, що у Хвильового звисала ліва рука і з лівого боку у скроні була рана і під лівою рукою лежав пістолет.

Юрій Бедзик згадує, що коли виносили Миколу Хвильового на подвір'я, то він бачив заклеєну рану на голові з обох боків, всі інші бачили рану тільки з правої сторони, крім Марії Сосюри, а ось ще один свідок, харківський студент Юліян Мовчан, був наступного дня на похоронах, він пише, що "...якби не та маленька цяточка з білої марлі, приклеєна до правої скроні..."

А тепер ще раз уважно проаналізуємо спогади Юрія Бедзика. Вони вперше були надруковані в газеті "Українське слово" (11 і 18 лютого 1999 року), другий раз надруковано в газеті "Література та життя" (N5-6, травень-червень 2008 рік). Вони дуже важливі для встановлення істини. Бо тільки вони розповідають про кулю, яка розбила шибку в квартирі Хвильового. Якщо всі, крім Юрія Бедзика, кажуть про одну ранку в скроні письменника, то тоді звідки взялася куля, яка розбила шибку? Тому з цього боку свідоцтво Юрія Бедзика неоціненно. Воно допомагає встановити істину. Шкода тільки, що публікації в обох газетах не тотожні, можливо, не все, що написав письменник, потрапило на шпальти газет. А це дуже важливо. Порівнюючи обидва тексти, видно деякі в них розбіжності, хоча в основному головне є в обох публікаціях.

Але розбіжності є і на них треба зупинитися. В газеті "Українське слово" Юрій Бедзик згадує, що "... Микола Хвильовий запросив до себе на ранковий чай не лише мого татуся, а й ще кількох близьких друзів: М.Куліша, Ю.Смолича, М.Йогансена, І.Ковтуна" ("Українське слово", 18 лютого 1999 року). А в публікації у газеті "Література та життя" (N5-6, травень – червень 2008 рік) Юрій Бедзик вже згадує так: "... Микола Хвильовий раптово запросив до себе своїх найближчих друзів: Миколу Куліша, Майка Йогансена, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Івана Сенченка".

Публікації в обох газетах між собою різняться, і я думаю, що ще попереду ґрунтовна, наукова публікація спогадів Юрія Бедзика "Як убивали Миколу Хвильового", бо це неоціненні спогади свідка, як дуже влучно написала газета "Література та життя".

В обох публікаціях є такі слова: "Дехто з дослідників вважає, що безпосереднім приводом до самогубства М.Хвильового (в газеті "Література та життя": "його самогубства") став арешт його вірного товариша (в газеті "Література та життя": "друга") – письменника Ялового. Дізнавшись про це (в газеті "Література та життя": "тоді про страшну подію") Микола Хвильовий (в газеті "Література та життя": "Микола Григорович") кілька днів ходив, наче (в газеті "Література і життя": "мов") очманілий, і безперестанку повторював (в газеті "Література та життя": "безперестанку повторюючи"): "Оце кінець нашому поколінню! Рятунку немає!"

Цього не може бути, бо Яловий був заарештований вночі з 12 на 13 травня і Хвильовий взнав про це вранці 13 травня а десь біля 11 годин його вже застрелили. Можливо, це його останні слова, які він говорив у своєму житті до пострілу.

В газеті "Література та життя" ще наводиться великий шмат спогадів, яких немає в "Українському слові", де йде мова про друга Миколи Хвильового Майка Йогансена. Цей уривок завершується фразою: "Через кілька місяців він був арештований і розстріляний". Це теж не так. Бо арештували Майка Йогансена лише 18 серпня 1937 року, а розстріляний він був 27 жовтня 1937 року, ніяк не через кілька місяців.

Тепер, коли дослідник може працювати в архівах, цікаво було б все ж таки віднайти кримінальну справу по якій встановили у 1933 році, що це було самогубство, бо кожна деталь цієї справи може вивести нас на істину.

Час тоді був непевний. Влада була зосереджена в руках єдиної сили, в якої під контролем було все. Що хотіла, те і друкувала, що хотіла, те і розповсюджувала. 13 травня 1933 року був нанесений удар по керівництву українських комуністів, які відстоювали інтереси України – Яловий і Шумський заарештовані, Хвильовий вбитий. Ось чого вони домагалися.

Що з Хвильовим було саме так, можна здогадатися з інших випадків, які відбувалися у ті часи – так зване "самогубство" Володимира Маяковського, деталі і там і тут майже однакові, вбивство Кірова, тільки сьогодні стало відомо, що Ніколаєв повернувся несподівано додому і застав свою дружину в ліжку разом із Кіровим, він дістав наган і застрелив полум'яного більшовика, тоді багато членів партії мали дозвіл на зброю, а все інше потім придумали і розповсюдили, "самогубство" Марини Цвєтаєвої, їй "допомогли" це зробити скромні та непомітні хлопці Дзержинського, дивіться щойно видрукувану книгу Михайла Слабошпицького про поета Олексу Влизька (Михайло Слабошпицький, Веньямін літературної сім'ї, Київ, Ярославів Вал, 2008р.), де приводяться факти з життя брата Олекси, Олександра, якого повісили енкавеесівці, та випадково врятували сусіди по шпиталю.

Мабуть, цю низку подій з часом можна буде продовжити, коли стануть відомі нові факти.

І на завершення хотів би навести симптоматичний уривок із спогадів Юрія Бедзика (цитую по газеті "Література та життя"): "... Наступного ранку я визирнув у вікно. Перше парадне було навпроти нашої квартири. Я побачив розбиту шибку у Хвильових і відчув холод у грудях. Через кілька днів хтось із рідні Хвильового заклеїв дірочку великим аркушем білого паперу. Шість років до самої війни я бачив той білий аркуш – як знак страшної перестороги, і згадував, як убивали Хвильового".

Хто міг тоді з компетентних органів знати, що непомітний хлопчик, який бавиться у дворі, запам'ятає це на все життя і з часом усе розповість нам!

Віталій Шевченко,