17 лютого 1917 р. у богадільні пішла у кращий світ наречена Тараса Шевченка, 77-річна Ликера Полусмак.

Кріпачка письменника Миколи Макарова, двоюрідного брата Опанаса Марковича (чоловіка Марка Вовчка), народилася в селі Липів Ріг біля Ніжина. Коли у восьмирічному віці Ликера лишилася сиротою (її батьків забрала холера), вона росла з Варварою Карташевською. Разом із панянкою вона навчилася писати-читати, шити-вишивати, інколи була подружкою, але найчастіше – живою іграшкою. Так зросла «напівінтелігентна» (вираз Костя Широцького) кріпачка.

Юну Ликеру Полусмак Макаров звільнив від кріпацтва, але куди їй дітися з голодною волею? Отримавши волю, дівчина продовжувала наймитувати у Варвари Карташевської. Її одягали в український стрій і дозволяли прислужувати панам – дівчина «до чаю». У 1859 році хазяїни привезли її в Петербург прислугувати сестрі Надії Забілі на дачі в Стрельні. У 1860 р. на літературній вечірці Варвари Карташевської Тарас Шевченко вперше побачив Ликеру. Вона сподобалася Тарасу, який скучив за рідним, українським. 19-річна свіжа симпатична білявка, україномовна, одягнена у все українське подавала їм страви; «дівчинка до чаю», сирота могла другом сіромі стати і здорове покоління дати.

27 липня 1860-го у Стрельні Шевченко посватався до Ликери, а 28-го вона відповіла «так». «Він старий і, здається, скупий, так не хочеться за нього йти… Ні! Піду! На зло дівчатам карташевським піду, щоб вони збісилися…». На Покрову вирішили вінчатися.

Закоханий поет створив прекрасні поезії «Ликері», «Л», «Барвінок цвів і зеленів», написав портрет Ликери.

Через два дні після сватання Шевченко написав листа до Ликериного пана — чернігівського поміщика з проханням благословити Ликеру на шлюб із ним. Відповідь від Макарова була з побажанням щастя та спокою, але містила застереження від нерівного шлюбу. «Що ви задумали, Тарасе Григоровичу! Хіба ви не знаєте, що таке Ликера!» — писала йому Надія Забіла (сестра Ганни Барвінок). Але Тарас Григорович образився за таку зневагу до вибору його серця: «Хоч би батько мій рідний піднявся з труни, то я б і його не послухав».

Наївно-хитрувата дівчина чинила так, як навчилася від панночок. Ходила Ликера з «квіткою» на голові та всім хвалилася нареченим і його подарунками. Майже сто днів їхнього знайомства Тарас Шевченко зваблював дівчину дорогими подарунками: накупив їй сукна, капелюшків, черевиків, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на подарунки понад 180 рублів! Тарас Шевченко передав нареченій «Граматику» і хрест. Ликера взяла хрест, спитала, що він коштує, де ж проба?

Той любить Фані Брон, той любить Беатріче,

Лауру, Ганську або Наталі.

Коштовні імена на бархаті

сторіччя!

Немеркнучі зірки на обріях землі!

О, скільки взято нот і списано паперу!

Шкода, як ореол не держиться чола.

Коли безсмертя впало на Ликеру,

Вона якраз по бублики ішла.

(Ліна Костенко)

Шевченко винайняв біля академії затишну квартиру, куди переїхала Ликера. Ликера просила наймички, а Тарас запросив красивого студента-репетитора. Коли Т. Шевченко приходив, студент закінчував уроки та йшов геть. 2 вересня Рада Академії мистецтв вирішила надати Т. Шевченку звання академіка гравірування, тому Т. Шевченко не зайшов до Ликери. Замість нього в неї залишився репетитор.

Т. Шевченко мав чудовий досвід ходока і раптом 9 вересня Т. Шевченко дізнався, що коханець залишається у Ликери. Від нервової напруги в нього стався серцевий напад, і він аж до 6 жовтня прохворів. Невже вона погодилась на шлюб із Т. Шевченком тільки через гроші? І здиміло кохання Тараса.

На сотий день знайомства Шевченка з Полусмаковою він попросив на очах невірної спалити всі його подарунки; щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, нею загублений, 1 руб.

У листі до брата Тарас зізнався: «Що мені на світі робити? Я одурію на чужині та на самоті!». Попереду були сто днів до його смерті.

Залишилась Ликера на вулиці: була вона вільною, а дітись нікуди. Тарасова квартира для неї була закрита. Забіла теж вигнала її. Хотіла повернутись служницею до Карташевських, але ті відмовили. Ликера Полусмак мусила заробляти собі на прожиток швачкою, згодом вийшла заміж за перукаря Яковлева. Від гіркого п’яниці вона народила й виховала багато дітей. Коли діти зіп’ялися на ноги, подалася до Канева. Знімала найдешевші кімнатки, заробляла шитвом. Подарувала світлиці Шевченка 4-метровий весільний рушник, вишитий півнями. В усі поминальні дні готувала коливо, йшла на могилу Шевченка поминати Тараса, а люди шепотіли їй услід: «Шевченчиха пішла! Шевченчиха пішла!».

Ликера Полусмак пережила свого коханого на 56 років, закінчила свої дні в канівській богодільні. Забута, самотня, в страшній бідності помирала наречена Тараса Шевченка. 4 (17) лютого 1917 року її не стало. Л. Полусмак, яка не стала Ликерою Шевченко, упокоїлася за три версти від вічного нареченого.