Embedded Files
Вірш «Інфанта» Вороного – чудовий зразок інтимної лірики
У ньому М. Вороний розмірковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина під такою ж назвою. Твір починається романтичною пейзажною картиною, у якій багато авторських неологізмів, створених його поетичною уявою («проміннострунними», «мрій-нотканому», «вогнелунними»).
З чуттям «побожної хвали» ліричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть, залишилася вічною й нетлінною. А світ продовжує жити, у ньому є завжди «два мечі» — добро та зло, і це слід сприймати як належне. Червоний колір полотна нагадав поетові червоні заграви революції.
Тема:
Має крилами Весна запашна,
Лине все в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Ідея:
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона – Блакитна Панна!…
Художні тропи:
епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою;
метафори: сміючись на пелюстках, на квітках;
порівняння: а вона, як мрія сна чарівна;
анафора: має крилами Весна запашна;
окличні речення: ось вона – Блакитна Панна!; Їй виспівує:«Осанна!»
Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності(весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій в’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.
Образи-символи — Революція, червона заграва, меч — повернення до реалій часу, передчуття біди.
Вірш “Інфанта” виразно виявляє вплив на Вороного тенденцій французького та російського символізму. Уже перший рядок наголошує на формі сну – переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси. Велична голуба барва – символ безмежності простору – домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали.
Сповнена цікавих неологізмів (промінострунними, мрійнотканному, вогнелунними, яснозоряно), наповнена новими лексичними значеннями (дзвінкою чорною сильветою), порівняннями (вуалею стелився), метафоричними епітетами (попелястий жаль), які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії.
Під текстом Вороний залишив напис: “Накидано 1907р. Викінчено 1922р.” Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки – образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних – образ Революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.
Віршовий розмір
Твір виявляє майстерність версифікації Вороного – поета:
чотирядкова строфа з перехресним римуванням, чергування дактилічної і чоловічої рим
розмір – 4- стопний ямб з пірихиєм, інтимна лірика.
Різьблю свій сон… От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь,—
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей,—
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла…
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
1907 — 1922
Page updated
Google Sites
Report abuse