Народився Марко Кропивницький 10 (22) травня 1840 року в селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області) в родині управителя маєтків поміщика Фундуклія – Луки Івановича Кропивницького, — «чоловік труда, труда мозольного». Він був із збіднілих дворян. Мати Капітоліна Іванівна Дубровинська – з роду втікача кріпака-музиканта. У її родині все вирішували міцні лайки. Батьки грали на музичних інструментах, гарно співали. Коли Маркусикові було п’ять років, мати взяла меншого сина Володю, сіла в бричку – і поїхала світ заочі з молодим гусаром. Лишився батько з Марком та старшенькою Ганною. Гадав батько, що мачуха зможе дати дітям раду, одружився, а вона виявилася п’яничкою. Став і батько зазирати до чарки.

Довелося малому Маркові роками бути на побігеньках у панів, до яких віддав його батько «в науку». В дитинстві Марчик співав у церковному хорі, мав гарний слух, чудовий голос (альт). Майже до 14 років (з перервами) Марко жив у маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка (з 1962 – село Новокрасне, Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. А у «перерви» жив у Бобринці в будинку бабусі Уляни Дубровинської, де і навчився грати на музичних інструментах; у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) та Олександрівці, що в Доманівському районі.

Освіта М. Кропивницького була явно безсистемною: то у попа Нестеровського,— то у приватній школі шляхтича Рудьковського. З похвальним листом закінчив Бобринецьку повітову школу. Майже через десять років мати повернулася з мандрів, поселилася в Бобринці. Марко приходив до неї. Мати вчила сина танцювати, грати на скрипці, фортепіано, розучувала різні вокальні партії. З подачі матері М.Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, де ставили п’єси українських і російських драматургів.

У 1856 році М.Кропивницький закінчив Бобринецьке повітове училище, мріяв про університет. З липня 1861 року дрібним судовим чиновником почав державну службу. У 1862 – 1863 рр. він спробував продовжити освіту – став вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Під час навчання працював ночами над своєю першою п’єсою «Микита Старостенко». Провчився три семестри – і повернувся до Бобринця, до служби у повітовому суді. Від ґранчака Марка рятував театр аматорів і самоосвіта в бібліотеках. Частенько гурток виїздив із виставами до Єлисаветграда, там Марко познайомився з Тобілевичами (братами-розбійниками).

З 1864 до 1871 р. М.Кропивницький працював на канцелярських посадах державних установ Бобринця та Єлисаветграда. У 1867 р. у Бобринці на Різдво після вистави була вечірка. На ній Марко Кропивницький познайомився та протанцював увесь вечір із Сашою Вукотич (1852 – 1880), провів її додому. Дівчина-сирота закінчила в Одесі гімназію, жила з тіткою – Марфою Зайковською. Невеличка 17-річна красуня запала юнакові в душу. Вони одружилися, Саша одне за одним привела в світ трьох мертвих малят. Одного разу їм підкинули хлопчика. Марко Лукич усиновив Костянтина (1870 – 1919), який чомусь був дуже схожим на батька.

У 1871 р., після смерті батька, Марко Лукич подав у відставку, продав майно у Бобринці і разом із Олександрою вирушили до Одеси. Він мав намір вступити до університету, але Марка запросили у російську трупу графа Чернишова. 12 листопада 1871 р. Кропивницький дебютував у ролі Стецька. Успіх! Контракт на вигідних умовах (175 карб. на місяць). Три роки Кропивницький працював у російській театральній трупі, але лишався українцем: здійснив 37 постановок українських вистав, сам писав рідною мовою. У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване».

У 1873-1874 рр. грав у Харкові, потім його запросили до Галичини на посаду режисера товариства «Руська бесіда». Дружина в цей час була при надії, хотіла їхати до чоловіка, але лікарі відрадили. От і вирішив Марко, що дружина йому дорожча, кинув роботу й повернувся додому. А там Саша та крихітка Маша (1875 – 1910). Нарешті родина щаслива, але не надовго – через п’ять років Олександра померла. Костика та Марійку доглядала тітка Марфа, тому батько не часто їх бачив. Робота, гастролі, самотність, запопадливі кицюні.

На цей час припало знайомство Марка Лукича з актрисою полтавського театру Антоніною Маркович, сестрою видавця Андрія Марковича. Тося та Марко жваво листувалися, його збуджувала холодність дівчини. Готувалися до весілля. Він буквально розривався: гастролі, Бобринець, Полтава… Враз листування обірвалося, вінчання не відбулося.

Актор, співак, драматург створив свою трупу. Він був вимогливим, часом жорстоким, впертим, запальним, часом розпікав акторів до сліз, але сам підходив миритися. 27 жовтня 1882 р. у зимовому театрі Єлисаветграда відбулася прем’єра «Наталки Полтавки» із Заньковецькою та Садовським у головних ролях. Марко Лукич надів Марії Заньковецькій обручку – навічно повінчав її з театром, сам не міг знайти собі пару. Закохалися у красеня три дочки Михайла Старицького. Старша – гімназистка Маня закохалася як мати, раз – і на все життя. Як же Маня хвилювалася, коли Марко Лукич посваталися! Та батько відмовив: 25 років різниці у віці. Марко Кропивницький – актор дивовижний, але ж бабій шедевральний. Не міг він відмовити жодній із закоханих жінок і мав традицію всиновлювати підкинутих (чомусь схожих на нього!) дітей. Старицький хотів як краще, а присудив дочку на самоту. Княжий гонор батька дуже образив Марка Кропивницького – і спересердя він зав’язав роман із акторкою Ларисою Квіткою, народив сина Павла. Марія Старицька вирішила виїхати з України, не повертатися ні до чого українського. Вона продовжила навчання на природничому відділенні Бестужевських курсів у Петербурзі, але через рік повернулася. Училася на Київських вищих жіночих курсах.

Через рік директором українського театру став Михайло Старицький, Марко Кропивницький – головним режисером.

Якось в Одесі молоденький учитель латини Данило Крижанівський подарував актору ноти власних пісень із підписом: «Присвячую Марку Кропивницькому». Одна з них «Реве та стогне Дніпр широкий». Марко Лукич програв її, обійняв композитора та назвав пісню шедевром. Але як вивести пісню в люди? Кропивницькому довелося вдатись до хитрощів. Виступаючи в Одесі, на Пересипі, трупа М. Кропивницького дала виставу «Дай серцю волю, заведе в неволю». Там Іван Непокритий мав співати пісню «Гей шпориш, шпориш при дорозі» про сирітську долю. По ходу дії Кропивницький заспівав «Реве на стогне Дніпр широкий». Могутній голос співака підняв глядачів із місць. Люди почали підспівувати. За звичай, на виставах обов’язково був присутній поліцейський наглядач, який сидів у першому ряду. Але цього разу він на мить скам’янів, розгубився і упустив момент. Його сюрчок натовп не захотів почути. Поліцейський вибіг із театру за підмогою. Загін поліції увірвався до театру з криком: «Разойдісь!», але одесити співали українською… Поліція не змогла подолати крамольну пісню Шевченка. Згодом до дверей номера готелю, в якому мешкав митець, згодом було прикріплено мідну табличку з надписом: «Тут жив батько малоросів М. Л. Кропивницький». І це все в Одесі часів заборони української мови!

У 1886-1887 рр. трупа Кропивницького три місяці гастролювала в Петербурзі. Олександр ІІІ двічі був на його виставах, мав зустріч із акторами, запропонував Заньковецькій та Кропивницькому імператорський театр, але обоє відмовилися. І в столиці імперії самотньому мисливцю, як годиться, з «куницею» довелося зустрітися.

Надія Гладушенко (1859 – 1922) – лікар-ЛОР, знала кілька мов, писала прозу, вдова (її чоловік Петро Савченко помер в Ялті від туберкульозу). Розумна жінка взяла серце та думки Марка, йому без коханої було безнадійно. Йому 47, їй – 29, у Новочеркаську вони обвінчалися. Театральне міжсезоння Кропивницькі проводили в Єлисаветграді в будинку Марфи Зайковської. Там Надія народила доньку, їй дали ім’я першої дружини Марка. Олександра (1888 – 1969) згодом стала відомою співачкою опери й оперети. Пізніше прийшли у світ Оля та Володя. Слова татка були законом для дітей. Він їх не бив, але карав – оголошував ігнор порушникові.

Родина поселилася на хуторі Щеняче, який Кропивницький величав «Затишок». Двадцять років крім родини тут постійно жили гості-актори. Протягом двох років тут жили діти небоги Тараса Шевченка Ірини Ковтунової (Палажка Гапка й Гнат), яким господарі надали необхідну матеріальну і медичну допомогу.

Загін онуків очолила бабуся Капітоліна, вона опікувалася знаннями з музики. Пані Надія безкоштовно лікувала хворих, часто сама й оперувала.

Колись, років у 40, на сцені на голову актора впала завіса – і через роки це викликало головний біль, ослаблення слуху. Кропивницький організував на хуторі школи для дітей і дорослих, бібліотеку, дитячий театр. Для нього у 1907 році він пише п’єси “Івасик Телесик” і “По щучому велінню”.

Останніми місцями виступів М.Л.Кропивницького у театральний сезон 1910 року стали міста Аккерман і Одеса. В Одесі замість батька вийшов син Кость, наступного дня Марко Лукич був вимушений вибачитись перед глядачами за погане самопочуття і не змогу грати. 8 квітня 1910 року (21 квітня за новим стилем) Кропивницький виїхав додому на хутір “Затишок” і у дорозі помер від крововиливу у мозок. Похований М.Л.Кропивницький у місті Харкові. У 1914 році на його могилі встановлено бюст роботи скульптора Ф.Балавенського.

Всього за життя М.Кропивницький написав понад 40 п’єс, зіграв 500 ролей.

Син Марка Лукича Костянтин Вукотич-Кропивницький був актором і режисером.

Донька Ольга, дружина популярного композитора Олексія Рябова, співала на оперній сцені, жила у Києві. У травні 1965 року приїздила до Кіровограда. Син Ольги і Олексія Ігор за освітою лінгвіст, за покликанням фотограф. У Києві живе і працює його сестра Марина. Ігор і Марина – правнуки Марка Кропивницького.

Талановита співачка і викладач вокалу Олександра Кропивницька у 1913-1914 рр. була солісткою римської опери «Констанца», пізніше співала в оперних театрах Харкова, Ленінграда (Петербурга).

Володимир Кропивницький – український хормейстер, працював в операх Ташкента, Баку, Новгорода, Полтави, Ленінграда. Там помер і похований.

Ганна Черкаська