РІЗДВО В ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ХУДОЖНИКІВ
«Минувся останній день перед Різдвом. Прийшла зимова ясна ніч. Зазорилося. Місяць пишно виплив на небо посвітити добрим людям та всьому мирові, щоб весело було всім колядувати та Христа прославляти. Мороз брався дужче, як ізрання; зате кругом було так тихо, що за півверстви чулося, як рипить мороз під чобітьми. Ще жоден гурт парубоцький не проявлявся попід вікнами; тільки місяць зазирав крадькома до хат, мовби виманював дівчат, які прибиралися та чепурилися, щоб хутчій повибігати на рипучий сніг».
(Микола Гоголь, «Ніч проти Різдва»)
*************
Новорічні, Різдвяні свята посідають особливе місце у душі кожного українця. Вступаючи у новий рік, розпочинаючи новий відлік часу, маємо потребу освятитися найкращими почуттями, щиро побажати одне одному щастя та здоров’я, миру та злагоди в родині та в країні. Таке послання вкладаємо в українські традиції святкування зимових свят – кутю на покуті, щедре засівання сусідської домівки, величальну щедрувальницьку пісню на честь господаря й господині та їх діточок. Коли повертаємось до духовних джерел, вшановуємо традиції пращурів, яскравіше сяє новорічна ялинка, створюючи справжнє свято.
****************
Прекрасно змальовує традиційно українське свято Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір»:
«Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечiр i вона покращала, побагатшала. Її бiднiсть скрасили i вишитi рушники, i кетяги калини, i запашне сiно на покутi, й свят-вечiрнiй стiл. На ньому зараз лежать три хлiбини, грудка солi, височiє стос гречаних млинцiв i стоять з рiзними пiсними стравами тi святешнi мальованi полумиски, що бажають добрим людям i здоров'я, i щастя, i червоного цвiту.
Різдвяні колядки. Тетяна Филь
Батько перший заходить за стiл, оглядає всi страви, вiд кутi з маком до миски з бобом, i поглядом дякує матерi за її старання... А який вiн поважний стає, навiть не посмiхнеться, коли виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Ось вiн i бобу взяв у жменю та й з подивом сказав:
— Прямо не бiб, а срiбнi карбованцi.
Глянув я на миску, — i справдi лежав у нiй бiб срiбними монетами.
Та найбiльш урочиста хвилина прийшла тодi, як тато з бичем вiд цiпа став на порозi пiд гiллям ясенiв, на якi позлiталися зорi. Ось вiн поглянув у заснiжену далечiнь, що горбилась за селом, i тихо покликав мороза:
— Морозе, морозе, iди до нас кутю їсти!
Я застигаю бiля тата i не вiрю, але трохи й вiрю, що на дорозi, висвiчуючи туманом бороди, може об'явитися з мiшком за плечима Дiд Мороз i пiдiйти до нас…
********************
Зворушливу історію про хлопчика, що заблукав в морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався, розповідає Михайло Коцюбинській в оповіданні «Ялинка». Чудове оповідання, щоб почитати діточкам напередодні Різдва.
«Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу, схиливши голову»....
Аж ось на вулицi обiзвалися колядники. Я перший вибiгаю надвiр. Колядники вже пiдiйшли до хати тiтки Дарки — звiздоноша, "береза" й мiхоноша попереду, а "коза" й "дiд" у страшнiй машкарi позаду. I чого тiльки не виробляють ота "коза" й вертлявий "дiд", лякаючи дорослих i дiтей. Та ось задзвонив дзвонар — i всi притихли, з'юрмилися бiля вiкон, а зеленкуватими й синiми снiгами, скiльки свiту видно, покотилися, задзвенiли молодi голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселi:
«Минувся останній день перед Різдвом. Прийшла зимова ясна ніч. Зазорилося. Місяць пишно виплив на небо посвітити добрим людям та всьому мирові, щоб весело було всім колядувати та Христа прославляти. Мороз брався дужче, як ізрання; зате кругом було так тихо, що за півверстви чулося, як рипить мороз під чобітьми. Ще жоден гурт парубоцький не проявлявся попід вікнами; тільки місяць зазирав крадькома до хат, мовби виманював дівчат, які прибиралися та чепурилися, щоб хутчій повибігати на рипучий сніг».
(Микола Гоголь, «Ніч проти Різдва"
Святки. Юрій Журка
Новорічні, Різдвяні свята посідають особливе місце у душі кожного українця. Вступаючи у новий рік, розпочинаючи новий відлік часу, маємо потребу освятитися найкращими почуттями, щиро побажати одне одному щастя та здоров’я, миру та злагоди в родині та в країні. Таке послання вкладаємо в українські традиції святкування зимових свят – кутю на покуті, щедре засівання сусідської домівки, величальну щедрувальницьку пісню на честь господаря й господині та їх діточок. Коли повертаємось до духовних джерел, вшановуємо традиції пращурів, яскравіше сяє новорічна ялинка, створюючи справжнє свято.
Різдво. Ірина Фартух
Прекрасно змальовує традиційно українське свято Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір»:
«Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечiр i вона покращала, побагатшала. Її бiднiсть скрасили i вишитi рушники, i кетяги калини, i запашне сiно на покутi, й свят-вечiрнiй стiл. На ньому зараз лежать три хлiбини, грудка солi, височiє стос гречаних млинцiв i стоять з рiзними пiсними стравами тi святешнi мальованi полумиски, що бажають добрим людям i здоров'я, i щастя, i червоного цвiту.
Різдвяні колядки. Тетяна Филь
Батько перший заходить за стiл, оглядає всi страви, вiд кутi з маком до миски з бобом, i поглядом дякує матерi за її старання... А який вiн поважний стає, навiть не посмiхнеться, коли виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Ось вiн i бобу взяв у жменю та й з подивом сказав:
— Прямо не бiб, а срiбнi карбованцi.
Глянув я на миску, — i справдi лежав у нiй бiб срiбними монетами.
Та найбiльш урочиста хвилина прийшла тодi, як тато з бичем вiд цiпа став на порозi пiд гiллям ясенiв, на якi позлiталися зорi. Ось вiн поглянув у заснiжену далечiнь, що горбилась за селом, i тихо покликав мороза:
— Морозе, морозе, iди до нас кутю їсти!
Я застигаю бiля тата i не вiрю, але трохи й вiрю, що на дорозi, висвiчуючи туманом бороди, може об'явитися з мiшком за плечима Дiд Мороз i пiдiйти до нас…
…Батько ще й втретє покликав його, та вiн, мабуть, забарився на якiйсь лiсовiй чи степовiй дорозi. I тодi тато уже грiзно наказав йому:
— А не йдеш, морозе, то й не йди до нас, i не йди на жито-пшеницю, усяку пашницю: iди краще на крутi гори, на моря, на лiси, нам шкоди не роби!
Далi батько кликав сiрого вовка. Вiн теж не поспiшав, маючи свiй клопiт у лiсах. Не квапились на кутю чорнi бурi та злi вiтри. I тато заклинав їх:
— А не йдете, чорнi бурi i злi вiтри, на вечерю, то йдiть собi в безвiсть, хлiба не здувайте, полукiпкiв не валяйте, стрiх не зривайте!
Потiм тато навстiж вiдчиняє нашi скрипливi ворота: а може, приб'ється яка добра людина з дороги, то й погрiє душу теплою стравою. I тiльки пiсля цього ми йдемо вечеряти.
Свята вечеря. Вікторія Проців
Тепер за столом я й не писну, прислухаючись до мови-сподiвання батькiв. Отi великi надiї на хлiб новий, на рiй золотий, на щастя у дворi, на рогову й дрiбну худобу в оборi сходяться i сходяться в нашiй хатинi, що й справдi починаєш вiрити: настане той час, коли господар на току буде зорi вiяти, господиня в хатi золото прясти, а сивi срiбнорогi воли потягнуть за собою срiбнi плуги.
Катерина Лукащук
Аж ось на вулицi обiзвалися колядники. Я перший вибiгаю надвiр. Колядники вже пiдiйшли до хати тiтки Дарки — звiздоноша, "береза" й мiхоноша попереду, а "коза" й "дiд" у страшнiй машкарi позаду. I чого тiльки не виробляють ота "коза" й вертлявий "дiд", лякаючи дорослих i дiтей. Та ось задзвонив дзвонар — i всi притихли, з'юрмилися бiля вiкон, а зеленкуватими й синiми снiгами, скiльки свiту видно, покотилися, задзвенiли молодi голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселi:
****************
Тарас Данилич
А чи вдома, вдома та бiдна вдова?
Нема вдома — пiшла до бога,
Бога благати — щастя прохати:
— Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi — на паляницi.
А ще гречки — на варенички...
Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспiвали щастя, наспiвали, що в нашому дворi будуть стояти i мiсяць, i ясна зоря...
******************
Зворушливу історію про хлопчика, що заблукав в морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався, розповідає Михайло Коцюбинській в оповіданні «Ялинка». Чудове оповідання, щоб почитати діточкам напередодні Різдва.
«Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу, схиливши голову».
***************************
Та усе ж найяскравіше дух українського Різдва передає Микола Гоголь у казці «Ніч проти Різдва» --то як жива картина,яку хочеться перечитувать укотре...,таки ж і художник у прозі.
Зверніть увагу на стильнаписання ,опис окремих осіб і МОВУ,читайте і аналізуйте як на ЗНО. Досить повчально...
«Розвиднілось. У церкві ще до схід сонця було повно людей. Підстаркуваті жінки, в білих намітках, у білих суконних свитках, побожно хрестилися, біля самого входу стоячи. Шляхтянки в зелених та жовтих кофтах, а деякі навіть у синіх кунтушах із понашиваними ззаду золотими вусами, стояли перед них. Дівчата, що на головах мали понамотувані цілі крамниці стрічок, а на шиях намиста, хрестів та дукатів, намагалися протовпитися щоближче до іконостасу. Та попереду всіх стояли шляхтичі і звичайні собі селяни, з вусами, з чубами, з товстими потилицями, щойно попідголювані, мало не всі в кобеняках, з-під яких виставлялася біла, а в декого й синя свитка. На всіх обличчях, куди оком кинь, сяяло свято: голова облизувався, бачучи, як то він розговлятиметься ковбасою; дівчата помишляли про те, як будуть ковзатися з хлопцями на льоду; баби щиріше, ніж коли, шептали молитви».
Галина Бабицька