Т. Шевченко - археолог та краєзнавець

Знайомий і незбагненний Тарас Шевченко

Зовнішній вигляд Переп’ятихи до початку розкопок. Малюнок Т.Г.Шевченка, 1846 р.

Розповідь самого Т. Г. Шевченка про його участь у розкопках збереглась у спогадах мало відомого польського письменника Юліана Кенджицького, що жив у 1846 р. у Києві проти будинку, де мешкав поет, на Козиному болоті. На запитання Кенджицького, куди їздив Тарас Григорович, останній відповів: «З Іванишевим копали могилу Переп'ята й Переп'ятихи». На дальше розпитування сусіда про те, що на розкопках робили й що знайшли, Тарас Григорович відповів, що те, що відкопали і що бачили «зрисували гарно» й описали. Знайшли «людські і кінські костомахи, трохи попелу, трохи зогнилих дубових палів — і тільки. Але чиї то кості, нащо їх разом з кінськими в один ряд покладено — не відгадаєш».

Своє ставлення до археологічної науки Т. Г. Шевченко дуже яскраво сформулював більш як через 10 років у своєму «Щоденнику», який він писав на засланні та по дорозі із заслання. У ньому ми знаходимо такі рядки: «Я люблю археологію, я поважаю людей, які присвятили себе цій таємничій матері історії…. Дивна і незбагненна прихильність до безмовних курганів…».

На жаль, не всі записи, зроблені Т. Г. Шевченком під час роботи в Археографічній комісії, дійшли до нас. У частині слідчої справи про Кирило-Мефодіївське товариство серед документів збереглися його власноручні археологічні нотатки. Ось приклади археологічних записів Т. Г. Шевченка про окремі пам'ятки, що містять детальні історичні відомості:

«Могили і вали. По Київській дорозі в п'яти верстах від Переяслава над самою дорогою три високі могили, звані трибратні могили. За Золотоніською дорогою в семи верстах від міста високий курган, званий Богданова могила. І тут же недалеко впадає в древнє русло Дніпра нескінченний вал, невідомо коли і для чого побудований».

Ці археологічні записи були згодом використані поетом в його поезіях, наприклад, у поемі «Сон». («Сон» кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця):

«Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє,

Київським шляхом верби похилі

Требратні давні могили вкрили.»

(Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861, стор. 39 - 43; 575 - 577)

І досі, їдучи Лівобережжям з Черкас до Києва, обабіч траси можна побачити згадувані поетом кургани-могили та вали, які тепер не просто пам'ятки давнини, а й меморіальні пам’ятки творчості та археологічних розвідок Великого Кобзаря.

У зв'язку із викриттям таємного Кирило-Мефодіївського товариства, до якого поет вступив взимку 1846—1847 pp., і арештом його членів Т. Г. Шевченко навесні 1847 р. був виключений зі складу Археографічної комісії. Більшість зібраних Шевченком під час його праці в Археографічній комісії матеріалів — записів, малюнків, архівних документів, загинула і до нас не дійшла, хоча ходили чутки, що якась їх частина згодом потрапила до архіву Івана Фундуклея і була використана ним (звісно, без посилання на Т.Г.Шевченка) у масштабному дослідженні губернатора-краєзнавця «Обозрение Киева и Киевской губернии по отношению к древностям», виданому у 1847 році.

Вже на засланні, у 1848-49 рр. Т.Г.Шевченко працює в «Описовій експедиції Аральського моря», у 1851 р – в експедиції в гори Кара-Тау. Тут він змальовує ряд середньоазіатських укріплень, окремі давні пам’ятки. І досі ці малюнки є цінним матеріалом для реконструкції минувшини Казахстану.

Т.Г. Шевченко серед учасників експедиції на березі Аральського моря. Малюнок Т. Г. Шевченка, 1849 р.

Про інтерес до археології в період заслання свідчить лист Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної: «Якщо можна, то надішліть мені, ви зробите добре діло, Читання Московського археологічного товариства, що видається Бодянським».

Особливу цінність для історії мають ті замальовки Великого Кобзаря, на яких зображені знищені у вогненному пеклі війн, революцій та так званих «перебудов» шедеври стародавньої архітектури українського та інших народів. Ці малюнки з документальною точністю відображають стародавні ландшафти та архітектуру пам’яток.

Перлина давньої української архітектури Києво-Межигірський монастир, повністю знищений навіженими «архітекторами»-руйнівниками епохи комуністичного варварства зберігся на деяких фото ХIХ - І пол. ХХ ст., тим не менш начерк Тараса Григоровича теж має свою цінність для майбутнього відновлення значущої для всієї України пам’ятки.

Києво-Межигірський монастир. Малюнок Т.Г. Шевченка, 1843 р.​

Тільки на малюнку Шевченка можна побачити, як виглядала дерев’яна Іоано-Златоустівська церква Мотронинського монастиря на Чигиринщині.

Мотрин монастир. Малюнок Т.Г. Шевченка, 1845 р.​

За спогадами місцевих жителів, під час Другої світової війни будівля була розстріляна фашистськими танками разом з людьми, які там молилися влітку 1943-го року, і згоріла. На місці знищеної церкви тепер огороджена клумба із квітами.

Обриси комплексу культових споруд виринають з небуття на малюнку Т.Г.Шевченка, що зображує Чигиринський Дівочий монастир, котрий був зруйнований у роки панування більшовизму, а його чорниці - по-звірячому закатовані.

Чигиринський Дівочий монастир. Малюнок Т. Г. Шевченка, 1845 р.

Пам’ятником Невідомій капличці хочеться назвати ще один надзвичайно виразний і емоційно яскравий твір Тараса Григоровича – «Капличка», який хронологічно, хоча і з деяким сумнівом, вписується у час його мандрівок Черкащиною. Тут і сум за минулим, і невблаганний плин часу, і роздуми про долю людей, пов’язаних із цією одинокою невеличкою, але такою милою спорудою.

Капличка. Малюнок Т.Г. Шевченка, 1845 р.

Ще один стародавній архітектурний шедевр зберіг свою первозданність на малюнку Т.Г.Шевченка «Синагога».

Синагога. Малюнок Т.Г. Шевченка, 1846 р.

Ця синагога була розташована у містечку Зінькові Віньковецького району на Хмельниччині (Ідентифікувала пам’ятку дослідник юдаїки Оксана Бойко, за що їй щира подяка). Перші згадки про найдавнішу синагогу тут датуються ще ХV ст. У перебудованому вигляді та вже напівзруйнованою збереглася на поганеньких фото 1920-х рр. та на передвоєнних. Прихожани синагоги у роки страшної фашистської окупації були частково розстріляні (непрацездатні), а частково (3500 чоловіків і жінок разом з дітками) були загнані нелюдами у фосфатну шахту, де потім фашисти вибухом завалили вхід, тобто всіх замурували живцем. Якщо колись надумають відновити цю унікальну середньовічну пам’ятку єврейської культури і моторошно-трагічної історії, то найбільш достовірно це можна буде зробити саме за малюнком Тараса Григоровича Шевченка.

І є одна пам’ятка серед намальованих художником, яку він особливо любив і згадував. На малюнку, виконаному під час розкопок «У липні-серпні на могилі Переп’ят» (1846), Шевченко зобразив самого себе, як він замріяно-щасливий відпочиває обабіч кургану.

У липні-серпні на могилі Переп’ят. Малюнок Т.Г. Шевченка, 1846 р.​

Цікаво, що власне курган добре промальований, себе ж автор зобразив буквально кількома штрихами. І коли придивитись уважніше до обрисів курганного насипу, то стає зрозумілим, що це точно той самий курган, який зображений ще на одному малюнку Т.Г.Шевченка - «Понад Россю», 1859-го року.