"Лісова пісня"

Лісова пісня” Лесі Українки: аналіз, стислий виклад, цитати, відео + тест

Леся Українка дала своєму твору жанрове визначення драми-феєрії, тим самим наголошуючи на незвичайності змальованих у ній подій. Сучасні літературознавці, втім, уважають, що це проблемно-філософська драматична поема.

Літературний рід, до якого належить “Лісова пісня”, – драма. Темою твору є взаємини людини та природи, а ідеєю – оспівування краси людських стосунків та сили кохання.

Твір написаний у стилі неоромантизму, однією з ключових рис якого є намагання подолати невідповідність між ідеалом та дійсністю, завдяки могутній силі волі зробити бажане дійсним. Саме це ми бачимо в коханні Мавки до Лукаша.

Дійові особи твору:

Мавка
Лісовик
Перелесник
Водяник
Русалка Польова
“Той, що греблі рве”
“Той, що в скалі сидить”
Злидні
Потерчата
Доля
Лукаш
мати Лукаша
дядько Лев
Килина
діти Килини
хлопчик

Композиція твору:

Наявні три дії, кожна з яких відповідає певній порі року: весні, яка символізує зародження кохання між Мавкою та Лукашем; літу, коли кохання між ними еволюціонує та поступово починає згасати; пізній осені, коли Лукаш остаточно забуває про свою кохану.

Сюжет:

Експозиція: пробудження навесні лісових мешканців.

Зав’язка: Лукаш хоче надрізати ножем березу. щоб сточити сік, Мавка зупиняє його.

Розвиток подій: Лукаш грає на сопілці; Мавка закохується в нього; зустрічі Мавки та Лукаша в лісі; починаються жнива, Лукашева мати гримає на Мавку; з’являється Килина, яка через свою працю подобається матері; Лукаш забуває про Мавку; Мавку забирає Марище — “Той, хто в скалі сидить”; Лісовик перетворює Лукаша на вовка; родину Лукаша обступають Злидні; кохання Мавки повертає Лукашеві людську подобу, він повертається до своєї родини; Мавка перетворюється на вербу; син Килини вирізає з верби сопілку, і вона промовляє голосом Мавки

Кульмінація: Килина хоче зрубати вербу, але Перелесник охоплює її вогнем. Разом із вербою згоряє й хата.

Розв’язка: Килина, її діти, матір йдуть до села. Лукаш залишається в зимовому лісі, де поступово замерзає.

Стислий виклад тексту:

ПРОЛОГ

Змальовується предковічний ліс на Волині навесні. Лісові мешканці прокидаються після зимового сну.

ДІЯ 1.

З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої

повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика

кошіль (торба) на широкому ремені.

Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

Лукаш бажає вирізати для себе сопілку. Дядько Лев шукає місце, де можна ловити рибу та будувати хату на літо. Лісовик так характеризує дядька Лева:

То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,

а він нам приятель. То він на жарт

осикою та терличем лякає.

Люблю старого. Таж якби не він,

давно б уже не стало сього дуба,

що стільки бачив наших рад, і танців,

і лісових великих таємниць.

Вже німці міряли його, навколо

втрьох постававши, обсягли руками —

і ледве що стікло. Давали гроші —

таляри биті, людям дуже милі,

та дядько Лев заклявся на життя,

що дуба він повік не дасть рубати.

Тоді ж і я на бороду заклявся,

що дядько Лев і вся його рідня

повік безпечні будуть в сьому лісі.

Лукаш починає грати на сопілці. Звуки його музики розбуджують Мавку. Вона зацікавлюється Лукашем, хоча Лісовик її остерігає:

…минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля, — там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш — і пропала воля!

Мавка не йме йому віри. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку. Так і відбувається їхнє знайомство. Лукаш починає грати на сопілці, Мавка слухає. Між ними зароджується кохання.

Мавка:

Візьму собі твою співочу душу,

а серденько словами зачарую…

Я цілуватиму вустонька гожі,

щоб загорілись,

щоб зашарілись,

наче ті квітоньки з дикої рожі!

ДІЯ 2

Пізнє літо. На галявині біля дуба вже збудовано хату. З хати виходить мати Лукаша і починає сварити його за гру на сопілці замість виконання роботи і за спілкування з Мавкою. З розмови Лукаша з матір’ю стає очевидним, що Мавка насправді дуже допомогла їм: як вона глядить корів, то більше дають набілу; носила вона нам дерева; умаїла квіткамипопідвіконню — любо подивитись.

Дядько лев заступається за Мавку, але мати продовжує її сварити. Потім дає їй завдання – жати поле. Лукаш також починає розмовляти з Мавкою, постійно обертаючись на матір: Вони вже й так тебе все називають

накидачем…

Мавка знехотя починає жати, але з пшениці вискакує русалка Польова і благає Мавку не нівечити її красу. Мавка врізає собі руку серпом. У цей час до хати підходить Килина – вдова з села. Мати починає кричати на Мавку, Килина ж бере серп і вправно починає жати. До неї приєднується Лукаш. Вони жартують, забувши про Мавку.

Мавка сумує. Лісовик каже, що вона зрадила саму себе, зауважуючи:

Покинула високе верховіття

і низько на дрібні стежки спустилась.

«Той, що в скалі сидить» хоче забрати Мавку з собою, проте вона відповідає йому:

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

У цей час до хати йде Лукаш, бачить змарнілу, втомлену Мавку, відсахується від неї і кричить до матері:

Готуйте, мамо, хліб для старостів, —

Я взавтра засилаюсь до Килини!

Вражена зрадою Лукаша, Мавка кидається до «Того, хто в скалі сидить». Він забирає її з собою.

ДІЯ 3

Ніч пізньої осені. До Лукашевої хати підходить змучена, знесилена Мавка. З Розмови між Мавкою та Лісовиком стає зрозуміло, що Лісовик перетворив Лукаша на вовкулаку, але Мавка не змогла пережити того, що її коханий страждає, – вона вирвалася на волю від Марища і врятувала Лукаша, і він знову став людиною.

Із розмови з Куцем Мавка дізнається, що дядько Лев умер, а дуб, який він заприсягся оберігати, Килина дозволила зрубати.

З вікна чується сварка Килина та матері Лукаша. Килина бачить Мавку на порозі хати, проклинає її, Мавка перетворюється на вербу. Син Килини вирізає з верби-Мавки сопілку.

З лісу повертається Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. Килина накидається на нього з докорами. Лукаш відповідає їй так само, питаючи про дуба, від якого залишився тільки пень.

Син Килини просить Лукаша заграти на сопілці. Лукаш починає грати, але з неї доноситься голос Мавки:

“Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає мені груди, серденько виймає…”

Килина хоче зрубати вербу, але Перелесник охоплює вербу вогнем, а разом з нею згоряє й хата. Мати, Килина, діти складають врятоване добро на віз та повертаються до села, везучи з собою злиднів.

Лукаш залишається в лісі. Награючи на сопілці, він бачить прозору постать Мавки і з жалем дивиться на неї.

Л у к а ш

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди).

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

бо я тебе занапастив…

М а в к а

Ні, милий,

ти душу дав мені, як гострий ніж

дає вербовій тихій гілці голос.

Л у к а ш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї).

М а в к а

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, —

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

Варто виконати тест: