Іван Франко. У школі про це не розкажуть

Іван Франко

Це той, який на двадцятці

Той, який кричав «лупайте сю скалу!»

Той, який написав «Захар Беркут»

Відривний «нарцис» з мужицькими замашками.

Кохався до безтями.

Працював до знесилення.

Обожнював смажені гриби. І до неба любив Україну!

«Гожий Миросько» (так Франка називала мама) не робив ніякої сільської роботи. Змалечку віддали у науку, бо «якесь чудне вродилося». Плекала улюбленця й бабця. Усе «лучіньке» Мироську, бо він «особений». Отак і зростав - у світі, де

йому заносять дупку. А потім подався «витворяти» далі.

У Дрогобицькій гімназії понеслося: читає Шекспіра в оригіналі, знає на зубок «Кобзаря», перекладає Софокла.

Вступає до Львівського університету. Вдома картоплю копають, а «гожий Миросько» у місті чудить – вишиванку одягає під костюм!

У 20 зібрався женитися. На попівні Ользі Рошкевич.

Усміхався до неї, наче блаженний. Плів щось німецькою. Настрочив купу поезій.

Уже мріють як поберуться й спатимуть в одному ліжку. Та Франка виганяють з універу, кидають до буцегарні за проукраїнськість. От трясця! Їй забороняють наближатися до нього!

Ольга тікає з дому. У Львові закохані зважилися поєднатися хоча б перед богом. Розумійте це як завгодно

. Усе! Догралися!Ольгу віддають заміж. Франко занедужує.

Згодом «гожий Миросько» стає знаменитістю: ще двічі відсидів у тюрмі, написав «Каменярі», «Вічний революціонер», переклав багато.

І навчився зваблювати дівчат. Схема така: дівки пишуть до редакції «Зорі», Франко їм відповідає.

Першою повелася Уляна Кравченко. Якович запевняє, що у неї винятковий талант. Дівчина погоджується зустрітися. Чим займалися? Це на ваш розсуд

Але після Франко її відшив: «Ви мені не сподобалися. Зріст зависокий, руки закороткі, очі не блискучі». Уляна пропадає.

Франко ж зваблює Ольгу Білинську. От, чортяка! Кілька разів приїздить до неї. І ця наївна кобіта шиє весільну сукню.

А той уже «розпустив пір’я» перед шляхтянкою Юзефою Дзвонковською.

Тут отримує відкоша. У дівчини туберкульоз. І це дуже його потішило.

Вмирає, тому відмовила, а не тому, що «Миросько не гожий»

Тоді ж з’являється нова «жертва» - Климентина Попович. Вона в шоці! З редакції їй відписує «те божище недосяжне!»

Франко мечеться як бугай, бо треба якось позбутися Білинської з її весільною сукнею. Присвячує нареченій пророцтво: він у могилі, а вона з їхніми дітьми жебракує. Білинська в істериці.

А Франко на побаченні з Климою. Дівчина очікувала чорнявого Аполлона, а тут рудий Франко. Іван теж розчарований: «Я представляв вас фізично розвиненішою…» На цьому все.

Зумів спокусити й першу галицьку феміністку. Розімліла Наталя Кобринська питається чи любить Франко її?

«Люблю. І ще багатьох люблю! Мушу, аби писати поезію»

А потім Франка скрутила Целіна Зиґмунтовська. Закохався по вуха щойно побачив. Це Целіна «являлася йому у сні…» Але Зиґмунтовська приїхала до Львова не за простачком, а за вишуканим брюнетом.

Що ж!? Франко одружується, аби поєднати шлюбом Східну й Західну Україну. Ольга Хоружинська - розумна, вишукана, прогресивна у поглядах.

Страшенно закохана у нього. І переконана, що вона та жінка (мамамія!), яка врятує Франка.

Хоружинська розчинилася у ньому. Франко ж розчинився у собі. Що два дні видавав нову роботу. Частенько їздив відриватися у гори: лазня, винце, м’ясце.

Відшукує у Трускавці Уляну Кравченко. Їздить туди, бо там «їм добре».

Часто навідує й Климу Попович, щоб «відвести душу»

У Перемишлі теж має «слабкість» - Асю Шехович.

Присвячує «Зів’яле листя» Целіні Зиґмунтовській.

До Ольги йому байдуже. Дружина божеволіє.

Франки втрачають найстаршого з 4 дітей - сина Андрія.

Потім Якович приводить додому «економку» - свою Зиґмунтовську, тоді уже вдовицю. От харцизяка! Ольга потрапляє до божевільні.

Каменяр майже не творить, і зовсім не кохає. Обидві руки бездіяльні.

Геніальність дає збій. Виснажений Франко покірно чекає…

За кілька місяців до вручення йому Нобелівки помирає.

Радикальний, зухвалий, велелюбний, обожеякийрозумний, прогресивний.

Таким був справжній Франко.