П. Гулак-Артемовський

ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПЕТРА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року у містечку Городищі на Київщині в родині священика. Одинадцятилітнім хлопцем він вступає до бурси, а згодом — до Київської академії. Не закінчивши повного курсу навчання, у 1814 році залишає академію і протягом кількох років учителює в приватних пансіонах, у родинах польських поміщиків на Волині. Тут майбутній поет мав можливість глибше пізнати гірке підневільне життя трударів-кріпаків, ознайомитися з народною творчістю. Ймовірно, що саме тут, на Волині, у Петра Гулака-Артемовського виник задум написати байку «Пан та Собака», що принесла письменникові славу і стала справжньою подією в тогочасному українському літературному житті.

З 1817 року Петро Гулак-Артемовський — вільний слухач словесного факультету Харківського університету. Наступного року він уже викладає тут же польську мову,

а в Інституті шляхетних дівчат — французьку. В цей період розпочинається й активна літературна діяльність Петра Гулака-Артемовського. Він систематично виступає з перекладними й оригінальними творами в журналах: харківському «Украинском вестнике», а згодом — в московському «Вестнике Европы».

У 1821 році після закінчення університету й захисту магістерської дисертації Петро Гулак-Артемовський викладає в університеті курс російської історії та польську мову, пише художні твори, бере участь у літературному житті, підтримуючи контакти з Григорієм Квіткою-Основ'яненком, Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим, Амвросієм Метлинським та іншими письменниками.

З 1829 pоку Петро Гулак-Артемовський працює ординарним професором, деканом факультету, а в 1841 – 1849 pоках — ректором університету; водночас він займає посади інспектора і завідуючого навчальною частиною Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівчат. У 30-х роках Петро Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідно, здебільшого у зв'язку з «визначними» подіями в його службовому й родинному житті (одержання чергового ордена, зустріч високочиновної особи, «благодійника» тощо). У творах поета 30 – 50-х років усе виразніше проявляються реакційні тенденції.

Після виходу у відставку з університетських посад поет деякий час працює іще в Харківському та Полтавському інститутах шляхетних дівчат. Помер Петро Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 року в Харкові.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ ПЕТРА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

Перші поетичні спроби Петра Гулака-Артемовського припадають на час навчання його в Київській академії. Відомо, що 1813 року він написав поетичний твір за поемою Нікола Буало «Налой», який пізніше був знищений самим автором. Пізніше у такій же манері Петро Гулак-Артемовський вже перекладатиме релігійно-моралізаторські твори та писатиме оригінальні поезії.

Перший друкований твір Петра Гулака-Артемовського — російський переклад з Жана-Батісто Руссо «Ослепление смертних» — з'явився у жовтневому номері «Украинского вестника» за 1817 pік, одразу ж після переїзду письменника до Харкова. Відтепер на сторінках цього журналу один за одним друкуються його вільні переклади і переспіви російською мовою з Д. Мільтона, Ж. Расіна, Ж. Деліля, Горація, П.Ж. Кребійона, а також перші оригінальні поезії «Мудрость (Отрывок из первой песни поэмы «Счастие на земле»)» та «Ее с-ву графине А. А. Г-вой». Написані «високим» поетичним стилем, у піднесено-патетичному дусі, ці твори перекопливо свідчили про тяжіння молодого автора до класицистичних традицій. Наснажені релігійно-містичним пафосом вони торкалися також, хоча й досить обережно, актуальної суспільної тематики — розвінчування тиранії, обстоювання жертв деспотизму тощо.

У ці ж роки Петро Гулак-Артемовський виявляє глибокий інтерес до польського просвітительства, зокрема до визначного польського письменника Ігнація Красіцького, якого порівнював з «бессмертним Ломоносовым и Державиным». Водночас з російськими творами Петро Гулак-Артемовський пише й оригінальні українські поезії. Свій перший український вірш «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Прокази)» він створив у 1817 році. Це своєрідне послання Григорію Квітці-Основ'яненку як одному з керівників товариства благодіяння. Петро Петрович гаряче підтримує його і закликає активізувати громадські починання на користь суспільства. У своєму посланні, не позбавленому, щоправда, помітних релігійних нашарувань, автор, звеличуючи Добрість, намагається утверджувати громадянську мужність і чесність, справедливість, корисну працю на благо людини, ненависть до зла, підлості. Наводячи приклади високих моральних якостей, поет показує філософа Сократа, який безстрашно прийняв смерть, обстоюючи свої переконання, князя Якова Долгорукого, що рішуче рве «писульку царську», бо впевнений у несправедливості дій Петра І.

У «Справжній Добрості» виразно виявилися, з одного боку, схильність автора до традицій класицизму, а з другого — орієнтація на «Енеїду» Івана Котляревського (часом жартівливий, бурлескний стиль, широке використання живих фольклорних джерел).

На повну силу талант Петра Гулака-Артемовського розкрився в його байках, що, у своїх кращих зразках, стали справжнім надбанням української літератури. Найвизначніша серед них, як і взагалі у творчому доробку поета, заслужено вважається байка, чи, за визначенням самого автора, «казка», «Пан та Собака». Одразу ж після опублікування в «Украинском вестнике» 1818 року вона здобула таку широку популярність, що ходила в списках. Байка «Пан та Собака» перейнята протипанськими настроями і має антикріпосницьке спрямування. Зачіпаючи тут такі актуальні питання того часу як становище кріпаків, їх стосунки з поміщиками, Петро Гулак-Артемовський викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян.

Не виступаючи проти основ самодержавного ладу, Петро Гулак-Артемовський під впливом тогочасних антикріпосницьких громадських настроїв і ліберальних обіцянок царя щодо можливих реформ у селянському питанні лише картав надмірне свавілля й самодурство поміщиків — «навісних», «ледачих» і «дурних». До того ж така критика послаблювалася й загальним жартівливим тоном творів. Поет мав намір тільки присоромити окремих жорстоких кріпосників, апелюючи до їхнього сумління.

У цій байці, як і в деяких наступних творах, Петро Гулак-Артемовський, йдучи від безпосередніх життєвих спостережень, прагне до художньо-конкретного зображення дійсності, до показу її в соціально-побутовому плані. Поет постійно звертається до народної творчості, широко користується різноманітними ідіоматичними зворотами, яскравими порівняннями, приказками й прислів'ями, часом підпорядковуючи їх увиразненню провідної ідеї твору, соціальної характеристики персонажів. Народнопоетичні вислови і прислів'я автор іноді вдало перефразовує відповідно до віршованого ритму, при цьому підсилюючи їх іронічно-гумористичне забарвлення. В усьому цьому виявився благотворний вплив традицій Івана Котляревського.

Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.

Петру Гулаку-Артемовському належить також невеличкий цикл байок-мініатюр: «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров'я», написаних у 1820 році. Ці, за визначенням автора, «приказки» на відміну від попередніх байок поета, не виходять за межі вузькопобутових тем, алегоричних повчань; написані вони у формі стислих поетичних гуморесок або розгорнутих прислів'їв, де ті чи інші життєві ситуації передаються у гранично лаконічній розповіді. За життя автора «приказки» не були опубліковані і, природно, не могли відіграти якоїсь ролі в розвитку української байки. Однак вони засвідчують творчі пошуки поета, який виступив у них попередником Левка Боровиковського, котрий згодом утвердив в українській літературі новий тип байки — байку-приказку, так звану прибаютку.

Згодом письменник ще раз повертається до жанру байки. У 1827 році він пише байки: «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Рибка» (перша й остання були надруковані того ж року на сторінках «Вестника Европы»). У байці «Дві пташки в клітці» поет висловлює думку про те, що свобода краще неволі, навіть «ласої». Ідея твору, прогресивна за своєю суттю, не раз знаходила поетичне втілення в інших байкарів (згадаймо, наприклад, байку Григорія Сковороди «Чиж і Щиглик»). Цілком життєву основу має байка «Батько та Син», де висміяно стару дяківську школу.

На основі традиційних фабул Петро Гулак-Артемовський створив цілком оригінальні байки. Написані вони загалом у тій же манері, що й «Пан та Собака» і «Солопій та Хівря». Але, збагачуючи свої поезії конкретними прикметами українського побуту, письменник намагається тепер уникати занадто довгих побутових описів. (Лише у байці «Батько та Син» подано низку колоритних деталей). Вмотивованішими стають вчинки героїв, жвавішає розповідь, поглиблюється зв'язок з усною народною творчістю. Так, байка «Батько та Син» цілком витримана в дусі народного гумору.

Водночас з байками Петро Гулак-Артемовський створює і перші в українській літературі зразки балад у романтичному дусі — «Твардовський» та «Рибалка», що з'явилися друком у «Вестнике Европы» у 1827 році. «Твардовський» — це переспів відомої балади Адама Міцкевича «Пані Твардовська», написаної за фольклорним сюжетом, про гульвісу-шляхтича, який запродав душу чортові. Подібні перекази про козака-гультяя існували і в українській народній творчості; окремі мотиви, побутові деталі з них Петро Гулак-Артемовський вдало використав у своїй баладі.

Порівняно з Адамом Міцкевичем український поет надає своєму твору яскравішого гумористичного колориту і досягає ще більшого комізму. Значно ширше, ніж Адам Міцкевич, користується Петро Гулак-Артемовський етнографічно-побутовим матеріалом, простонародною лексикою, фольклорними засобами образності. Весь твір написано в стилі усної народної поезії, коломийковим віршем.

Якщо «Твардовського» слід розглядати лише як першу спробу романтичної української балади (бурлескна традиція тут ще досить відчутна), то наступний твір Петра Гулака-Артемовського «Рибалка», що є переспівом балади Гете, має вже виразно романтичний характер.

Звернення Петра Гулака-Артемовського й інших українських письменників до жанру балади було зумовлене прагненням вийти за межі бурлескної стихії, розширити стильові, тематичні й жанрові можливості українського художнього слова, необхідністю утвердити в новій українській літературі серйозний тон.

Балада «Русалка», що постала, по суті, на народному грунті, була однією з перших ластівок романтичної поезії в українській літературі. Шляхом Петра Гулака-Артемовського пішли згодом у своїй творчості українські письменники Левко Боровиковський, Опанас Шпигоцький, Микола Костомаров та інші.

Своєрідними переробками Горацієвих од є віршовані послання «До Пархома», написані поетом 1827 року і тоді ж надруковані у «Вестнике Европы». В часи дебюту на літературній ниві, він іще не наважується наслідувати римського поета. Тепер же, в кінці 20-х років і пізніше, він, уже визваний поет, неодноразово звертається до од Горація, переспівуючи, а часом навіть пародіюючи їх.

Своїми кращими творами Петро Гулак-Артемовський збагатив культуру українського художнього слова. Не втратили вони естетичної цінності й сьогодні. Орієнтуючись у своїх творчих пошуках на традиції попередників, Петро Гулак-Артемовський позитивно вплинув на демократизацію і соціальне спрямування літературного процесу на Україні. Продовжуючи традиції Івана Котляревського, використовуючи багатющі скарби фольклору, поет сприяв утвердженню реалістичних тенденцій в українській літературі першої половини XIX століття, засвоєнню нею нових жанрів і тем, народної мови. Разом з іншими тогочасними письменниками він готував грунт для появи основоположника нової української літератури Тараса Шевченка.

(Борис Деркач)

За матеріалами: П. П. Гулак-Артемовський. Твори. Упорядкування, вступна стаття і примітки Б. А. Деркача. Київ, видавництво художньої літератури "Дніпро", 1978, стор. 5 - 15.