Чому Заньковецька та її доля
Марія Костянтинівна Адасовська (а таке справжнє прізвище Заньковецької) з’явилася на світ у с. Заньки Ніжинського повіту Чернігівської області. Вона стала 5-тою дитиною у родині збіднілих дворян. Навчалася дівчинка у Чернігівському пансіоні Осовської. Разом з батьком Марія виступала на сімейних вечорах – вони чудово співали дуетом.
Коли дівчині було 17 років, вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова і опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. Саме там її вперше побачив чоловік, який став коханням усього життя майбутньої королеви українського театру – Микола Садовський. Він почув, як співає Марія, і закохався у неї. Разом вони співали на концертах.
У 1882 році Марія отримала запрошення до української трупи. Чоловік був проти, але рідний брат акторки його переконав. Тоді вона назвалася Заньковецькою, в пам’ять про рідне село Заньки. 27 жовтня у Єлизаветграді, де тоді жив Садовський, відбувся дебют Марії у «Наталці Полтавці» під орудою Кропивницького. Останній був настільки зворушений її грою, що після вистави зняв свій перстень та віддав зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!» Цю обручку Заньковецька носила все життя.
Вона знайшла себе у житті. Ось – улюблена справа, коханий чоловік Микола Садовський – поряд. Її запрошують працювати у найпопулярніші й найпрофесійніші українські трупи Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Її гра вражала всіх. Антон Чехов казав про неї: «Заньковецька – страшна сила. Це королева, яку Україна не забуде!». Вона давала кожному образу, який грала, щось від себе, наповнювала його атмосферою та національним колоритом. Вона незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.
Здавалося, ось воно, щастя. Але Марія Заньковецька була однолюбом, а ось Садовський – ні. І попри те, що перший чоловік Хлистов дав жінці розлучення після семи років її роману з Садовським, бути «разом та назавжди» вони не могли. Стосунки акторів були схожими на поєдинки, де хтось один залишається у програші. У 1905 році на зло акторці Садовський одружився з Євгенією Базилевською. Жінка народила йому двох синів, а він заснував у Львові театр, став його директором і режисером. Та невдовзі чоловік повернувся до Заньковецької і разом вони заснували перший стаціонарний театр.
Заньковецька багато зробила для українського театру не лише як акторка, а й як активістка. Вона домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру, у 1918-му організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької».
Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Саме туди, до дверей її квартири часто повертався Садовський, прохаючи: «Маню, впусти!». Але вона не могла пробачити чергову зраду.
Коли Садовський помер, його труну спеціально пронесли повз будинок Заньковецької, щоб вона могла попрощатися. Вона плакала та пробачила. Через кілька місяців, 4 жовтня 1934 року не стало і самої акторки – вона померла у Ніжині. Поховали Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі.
Друзі! Марія Заньковецька була надзвичайно талановитою акторкою, яка залишила значний слід в історії українського театру. Шануймо її пам’ять!