Гілки Шевченкового роду

Людмила Красицька

ГІЛКИ ШЕВЧЕНКОВОГО РОДУ

Перекази про рід Шевченків ведуть свій початок від прадіда Тараса - Івана на прізвисько Швець. Замолоду він козакував, і був козаком не абияким, а кошовим писарем. На жаль, ніхто ніколи не згадував звідкіля ж той Іван родом. Саме тому можна припустити, що народився він у Кирилівці, бо інакше його надовго запам’ятали б у селі як зайду.

Одружився Іван уже немолодим, та від Січі відходити не збирався. Проте не так склалося, як гадалося. Несподівано померла дружина Івана, і мусив козак сам-один ростити улюблену дочку Єфросинію. А прізвисько своє Швець одержав за те, що шив людям чоботи.

На два роки раніше від дочки Швеця Єфросинії у тій же Кирилівці народився хлопчик Андрійко. Батьки його були люди бідні, бо не мали ні землі, ні худоби. Годував їх садок та город. То ж не дивно, що під час голоду вони померли, залишивши сина сиротою. І пішов малий сирота світ за очі, сподіваючись пристати десь у найми. Бозна-якими манівцями він блукав, аж поки натрапив на козаків-молодців.

Вів козаків Придніпров’ям сотник першої сотні Чигиринського полку. Цей вже немолодий суворий вояка не мав ні дружини, ні дітей. І защеміло його серце, коли побачив обірваного, виснаженого Андрія. Сподобався йому хлопчина, який захоплено дивився на баских коней, на козацьке вбрання, на пістолі, шаблі та списи.

Розпитавши, звідкіля прямує хлопець, вирішили козаки взяти сироту з собою. По кількох роках Андрій, який тепер мав прізвисько Безрідний, вивчився від свого названого батька-сотника грамоти, і той призначив його у своїй сотні писарем.

Молодому козакові подобалось вільне життя. Щиро полюбив він своїх товаришів. А ще більше - свого названого батька. Разом вони ходили у походи на татар.

Та несподівано сталося лихо - його названий батько наклав головою в тяжкім бою. І охопив Андрія відчай, бо знову лишився самотнім, знову не мав до кого прихилитися. Не в змозі подолати тугу, від якої все падало йому з рук, подався навесні до рідної Кирилівки.

Його стара хатинка зовсім розвалилася, і Андрій почав з того, що поставив у садочку собі курінь, вирубав скрізь бур’яни та й заходився біля господарства. За роботою світу Божого не бачив, але ж таки не втерпів і якось вийшов увечері до гурту молоді. І в той же вечір припала йому до серця весела і гарна дівчина Єфросинія, дочка Швеця.

А восени Андрій з Єфросинією побралися.

Андрій оселився на садибі Івана Швеця, через що й почав перезиватися Андрієм Шевченковим, як тоді це було заведено на селі.

- То хто пішов? - хтось питає.

А йому у відповідь кажуть:

- А, Андрій ото, Шевченків приймак.

Подружжя прожило хоча й нелегке, але довге і щасливе життя. І мали вони аж четверо синів. Найстаршого з них знають тепер усі, хто цікавиться життям Тараса Шевченка. Це був Іван Андрійович Шевченко, улюблений дід малого Тараса.

Про діда Івана, так само як і про інших дідів та бабусь Тараса Шевченка, у великій Шевченковій родині збереглося багато цікавих переказів. Нині їх чують від своїх дідусів та бабусь наймолодші, вже у шостому та сьомому поколінні, нащадки великого поета. Слухають і радо прилучаються до свого роду-племені. Роду козацького, мужнього, чесного.

Цікаво зауважити, що у сучаснім Шевченковім роду, який налічує вже близько тисячі нащадків, є чимало людей, здібних до малювання, музики, літератури.

Найвідоміший із старшого покоління нащадків — онук по сестрі Катерині - Фотій Степанович Красицький, визначний український художник початку нашого століття, у співець українського села.

Людмила Красицька, праправнука Тараса Шевченка по сестрі Катерині.