Пригадую, як у липні місяці 1916 року Хвильовий читав у мене в хаті перший зошит своїх творів. Кімнату він замкнув на ключ, щоб ніхто не перешкоджав. Слухачами були я і мій покійний товариш Іван Малик, що жив у мене на квартирі і вчився тоді в Богодухівській гімназії. Перші твориХвильового — це були подорожні нотатки, в яких він змалював гетьманські соснові ліси, що близько Рублівки, та шведські могили. Це були прозові високохудожні твори. Пам’ятаю, на мене й Малика вони справили надзвичайне враження. Ці перші твори Хвильвого були писані українською мовою. Це я наголошую для того, щоб заперечити існуючу невірну думку, що Хвильовий починав писати по-російськи.
Так, Андрій Річицький, полемізуючи проти Хвильового й Волобуєва в 1928 році, написав у брошурі «До проблеми ліквідації пережитків колоніяльности та націоналізму», що Хвильовий нібито «українізувався щось біля 1921 року і навіть у літературі виступив спочатку як російський поет, а
потім перейшов в українську літературу». Я свідчу, що в той період, коли я знав Хвильового і коли йому було трохи більше ніж 20 років, він писав тільки українською мовою і володів нею чудово.
Одним з найважливіших питань, що торкаються особи Хвильового в цьому періоді і які викликали стільки пристрастей в еміграційній полеміці, є питання, чи розстріляв Хвильовий, будучи чекістом, свою матір разом з монашками Богодухівського монастиря. Дехто з захоплених учасників полеміки заявив у пресі, що фантастичний сюжет романтичних творів Хвильового «Мати» і «Я» є правдивим переживанням самого автора, тобто, що це автобіографічні твори. Хтось також прочув, що в Богодухові був у той час жіночий монастир і що більшовики монашок тих порозстрілювали. Я свідчу, що все це є суцільна вигадка. В Богодухові справді існував жіночий монастир. Про розстріл монашок за все моє сорокалітнє життя в Богодухові я ніколи нічого не чув. Знаю, що більшовики справді монастир той закрили, монашки ж розійшлися по людях. Ігуменія монастиря Біленкова була моєю сусідкою і жила весь час удома; решта монашок жила по квартирах і займалася шитвом та гаптуванням, і ніхто їх не чіпав. Мати ж Хвильового ні
коли нічого спільного з монастирем не мала і протягом усієї революції жила собі й вчителювала мирно й спокійно на селі за 70 км від Богодухова.
Учасники еміграційної полеміки говорили, що Хвильовий був членом богодухівської чека і т. зв. «совєта п’яти», яких він виводить у своїх творах «Мати» і «Я», як убивців монашок. Свідчу знову ж таки, що в 1919 році, коли в Богодухові постала вперше че-ка, вона складалася з таких п’яти осібголова — Абраменко, секретар — Березовський, члени — Цифринович, Матюхин і Скорик. Хвильовий ніколи й ніде чекістом не був.