• роман-утопія— роман про уявний, вигаданий світ, про нездійсненну мрію.

• роман-дистопія або антиутопія є близьким до утопії, але вигаданий світ у ньому має функцію перестороги, попередження (Рей Бредбері, «451 за Фаренгейтом»).

• тенденційний — різновид роману, в якому уявний світ, витворений автором, підпорядкований певний ідеологічній позиції.

• географічний — роман, близький за жанром до роману подорожей.

• мариністичний — роман на морську тематику («Червоний корсар», «Лоцман» Фенімор Купер, «Морський вовк» Джек Лондон).

• урбаністичний — роман про місто і проблеми пов’язані з міським життям.

• гротескно-сатиричний — роман, основними засобами якого є гротеск і сатира («Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Історія одного міста» Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович).

• роман про митців — роман, присвячений творчій та життєвій долі митця («Місто» Валер’яна Підмогильного, «Майстер корабля» Юрія Яновського)

• еротичний — роман, основною темою якого є еротичні переживання персонажа («Квіти сливи в золотій вазі»).

3. За часом розгортання сюжету

• історичний (зображуються минулі події)

• сучасний (зображуються теперішні події)

• роман про майбутнє (зображуються передбачені автором події, наприклад, у науково-фанастичному романі).

4. За формою

• Роман у листах — різновид роману, поширений у XVII–XIX століттях, основою якого були епістолярні наративи персонажів.

• Роман у віршах — різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам.

• Роман у новелах — різновид роману, який не має цілісної композиції, складається з декількох автономних новел.

• Роман—хроніка — літературна форма роману, містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім’ї («Сім’я Тібо» Р. М. дю Гар, «Історія одного міста» Салтиков-Щедрін).

• Роман-репортаж — синкретичний роман, в якому художній дискурс поєднується з документальним.

• Роман-памфлет — синтетичний жанр сатирично-публіцистичного спрямування часто на злободенну тему.

• Роман-притча, роман-алегорія — роман з типізованим, алегоричним сюжетом

• Роман-сага — роман, близький до роману-хроніки, в якому описується історія певної родини (Валерій Шевчук «Стежка в траві. Житомирська сага»).

• Роман-епопея — синтетичний жанр, що поєднує ознаки епопеї і роману.

• Роман-ріка — низка романів, кожен з яких, будучи самостійним твором, пов’язаний з іншими спільною долею героїв та фабули (Оноре де Бальзак «Людська комедія»)

• Роман з продовженням — роман, друкований у періодичних виданнях, публікація тексту якого продовжується у кількох числах підряд.

Отож, роман — це широке епічне полотно, що охоплює тривалий проміжок часу, ланцюг важливих життєвих подій, організованих, як правило, у кілька сюжетних ліній, через які у повноті змалювання постає система образі в-персонажів.

Для всебічного розкриття характерів героїв роману письменник використовує оповідь з описами та характеристиками, ліричними відступами і діалогами.

Широкої популярності і розквіту роман досяг порівняно недавно, проте його коріння сягає глибокої давнини. Так, в античну епоху з’являються твори розповідного характеру, в основі яких лежав авантюрно-пригодницький сюжет: здебільшого мовилося про молодих закоханих героїв, які на шляху до щастя переборюють безліч перешкод, зазнають страждань і тяжких випробувань. Це твори, написані в II—IV ст. н.е.: «Дафніс і Хлоя» Лонга, «Левкіппа і Клітофонт» Ахілла Татія та деякі інші. Вони створили передумови для появи жанру роману.

Давні греки називали згадані твори оповідями, а то й просто книгами. Сама назва «роман» виникає значно пізніше, у XII—XIII століттях. У той час у французів, італійців, іспанців, португальців з являються твори, написані однією з романських мов названих народів, поряд з прийнятою тоді в Європі латиною.

На відміну від творів, написаних літературною латинською мовою, їх називали сопtе roman, тобто романське оповідання. Згодом це словосполучення скоротилося і залишилась тільки назва «роман» на означення великих розповідних творів.

У середні віки романи оспівували ідеали лицарства з обов’язковим змалюванням незвичайних, інколи фантастичних пригод і подвигів в ім’я обраниці серця (лицарські романи про короля Артура чи Александра Македонського). Продовжує розвиватися і любовний роман, теж сповнений усіляких несподіваних пригод, наприклад, роман про Трістана та Ізольду.

Епоха Відродженнязапочаткувала реалістичний роман. Це передусім твори «Гаргантюа та Пантагрюель Ф. Рабле, «Дон-Кіхот» М. Сервантеса, спрямовані проти пут середньовічної моралі, а тому позначені сильним сатиричним струменем.

Значного розвитку набуває цей жанр у XVIII ст. Зміцнює свої позиції авантюрно-пригодницький роман, відомий у Західній Європі ще з XI—XII ст.

Для нього характерне зображення долі спритного одинака, який крутійством та авантюрами виборює собі місце в жорстокому світі злодіїв і розбишак, як, наприклад, герой однойменного роману французького письменника Лесажа Жіль Блаз. З’являється і родинний роман, створений сентименталістами: С. Річардcоном, Л. Стерном, Ж.-Ж. Руcсо, Й. В. Гете.

Вони ідеалізували сімейне життя звичайних, простих людей, їх повсякденний побут, велику увагу приділяли розкриттю психології персонажів, зображенню зовнішніх умов, оточення у становленні людської особистості. XIX ст. дало неперевершені зразки роману. Основоположником історичного роману був В. Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям англійського середньовіччя, стали відомі в усій Європі («Айвенго», «Квентін Дорвард», «Талісман» та інші).

Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), О. Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гран де»), Г. Флобера («Мадам Боварі»), Е. Золя (цикл романів «Ругон-Маккари»), Ч. Діккенса («Домбі і син > О. Пушкіна («Євгеній Онегін»), М. Гоголя («Мертві душі»), І. Тургенєва («Батьки і діти»), Л. Толстого («Війна і мир», «Воскресіння», «Анна Кареніна»), Ф. Достоевського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»).

Письменники зверталися до художнього осмислення суспільних конфліктів, широкої панорами людського життя, питань моралі, до розкриття найтонших і найскладніших порухів душі, характерів у їх формуванні, розвитку, зумовленості зовнішніми обставинами.