Сьогодні в центрі нашої уваги зразок філософської лірики – поезія “Українське альфреско” Ліни Костенко. З’ясуйте провідні мотиви та проблематику твору, проаналізуйте художні засоби поезії разом з нами!
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Автор тексту далі Дмитро Заєць
***
Вид лірики поезії «Українське альфреско»
Вірш належить до філософської лірики.
Рік написання поезії “Українське альфреско”
Написано 1989 р.
Пояснення назви твору “Українське альфреско”
Альфреско – це настінний живопис водяними фарбами по сирій, підготовленій для нього штукатурці. Цією технікою виконано фрески багатьох старовинних храмів Італії. Однак, оскільки в назві вжито слово «українське», можна припустити, що йдеться про образи й духовні цінності, важливі саме для українців.
Провідні мотиви й проблематика поезії “Українське альфреско”
Щоб з’ясувати провідні мотиви й проблематику поезії, проаналізуємо її зміст детально.
Твір починається детальним описом місця, де розташована сільська хата:
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті…
Там живе пара старих – дід та баба:
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Автор Іван Горобчук
Зауважмо кілька нюансів. Початок поезії нагадує казку: згадується «курочка ряба», яка несе золоті яйця, що на перший погляд створює ідилічний образ села, але слова «на самоті» наштовхують на думку, що щось затьмарює життя старих.
Далі авторка змальовує чудовий сільський пейзаж:
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Здається, настрій у цій строфі світлий, проте варто звернути увагу на словосполучення «стомлений лелека». За народним повір’ям, лелеки приносять дітей, тож, напевне, це натяк на відсутність дітей.
Центральною для розуміння поезії є третя строфа:
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Автор Іван Горобчук
Виявляється, що старенькі нещасливі, їх гнітить самотність. Постає постання: куди ж поділися їхні діти та онуки? У творі немає прямої відповіді, тому можливі лише здогадки. Можна припустити, що в них узагалі не було дітей або що їхні діти та онуки померли. Ще логічнішим видається припущення, що в старих є і діти, і онуки, але вони не відвідують діда з бабою, забули про них.
Вірогідно, Ліна Костенко хоче показати трагедію втрати зв’язку між поколіннями (її можна вважати провідним мотивом поезії). Можливо, вона також натякає на те, як часто міські жителі забувають про своє сільське коріння або починають його цуратися.
Поезія, напевне, має й глибший вимір: село може символізувати й духовні цінності українства загалом, його витоки, а зневага до нього – відхід від них.
Мінорний настрій поглиблюється в завершальній строфі:
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Тут варто виділити пов’язані між собою образи-символи дороги та «золотого шляху». Мабуть, вони означають життєвий шлях людини, її долю, а також зв’язок між близькими людьми. Глибоким сумом пройняті слова «остання в світі казка». Вони навіюють думку про те, що ми втрачаємо щось дуже важливе й цінне в житті, коли забуваємо про рідних людей, про традиції свого роду.
Художні засоби поезії “Українське альфреско”
У творі використано:
епітети («біла-біла хатка», «чорноокі вишні», «золотий шлях»);
метафори («… хатка стоїть на самоті…»);
уособлення («Остання в світі казка сидить під образами»; «Навшпиньки виглядають жоржини через тин…»).
зорові образи: любисток, жоржина, вишні тощо;
образи-символи: лелека, дорога, золотий шлях.
***