Прокоментуй! Дмитро Заєць
Сьогодні перед вами зразок інтимної лірики Павла Тичини – “О панно Інно”. У нашій статті з’ясуйте провідні мотиви та історію написання поезії, особливу увагу зверніть на художні засоби, на які короткий твір надзвичайно багатий.
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915
Завантажуйте безкоштовно: усі вірші з програми ЗНО в одному документі!
Автор тексту далі Дмитро Заєць
***
Вид лірики
Ця невеличка поезія вважається перлиною інтимної (любовної) лірики П. Тичини.
Портрет молодого Павла Тичини
Провідні мотиви поезії “О панно Інно”:
спогади про втрачене кохання, туга й душевний біль, викликані цими спогадами.
Історія написання поезії “О панно Інно”
Вірш було написано 1915 року. Поет включив його до другого видання збірки «Сонячні кларнети» (1920 р.)
Цей твір є автобіографічним, тому для того, щоб зрозуміти його непростий зміст, потрібно з’ясувати, які саме події в житті митця надихнули його на написання цієї поезії.
Дослідники творчості Павла Тичини висували різні версії щодо того, ким була та дівчина, яку поет називає «панною Інною». На сьогодні найбільш достовірним видається таке пояснення: у 1913 р. Павло без тями («дитинно, злотоцінно») закохався в дочку чернігівського літератора Івана Коновала Поліну (їх познайомив її брат Віктор, разом з яким Павло навчався в Чернігівській духовній семінарії) – красуню, що чудово співала, займалася музикою.
Вони певний час зустрічалися, проте Поліна не поставилася серйозно до почуттів юнака, досить швидко кинула його (згодом, у 1917 р., вийшла заміж за іншого). Павло дуже болів душею через цю зраду. Поліна мала молодшу сеструГанну (Нюсю), яку за тодішньою модою неофіційно перейменували в Інну (саме до неї поет і звертається у вірші).
Інна була скромною та лагідною, вона палко закохалася в Павла, мріяла замінити сестру в його серці й навіть наважилася освідчитися йому в коханні (можливо, саме про те її освідчення йдеться в рядках: «Зимовий вечір. Тиша. Ми. // Я Вам чужий — я знаю // А хтось кричить: «Ти рідну стрів!»). Іноді, зустрічаючись із Інною, він нібито бачив у ній сестру, і тоді призабуте кохання поверталося знову («…Сестра чи Ви? — Любив…»).
Покинувши Чернігів, Тичина не поривав зв’язків з Нюсею-Інною. У записі в щоденнику, зробленому ним у квітні 1920 р., читаємо: «Померла Нюся. З сухот. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго любив Полю».
Цікаво, що Тичина, у житті якого було дуже багато захоплень, закохався ще й у кузину Полі та Інни Наталю, і тому деякі літературознавці навіть вважали, що у вірші «О, панно Інно…» йдеться не про Поліну, а про Наталю.
Основні художні засоби поезії “О панно Інно”
Хочете навчитися визначати метафори, асонанси, гіперболи…? Дивіться наш відеоурок тут.
Неповторність і швидкоплинність спалаху кохання та самотність після його згасання поет виражає за допомогою численних художніх засобів та символів.
Так, на початку вірша з’являються два символи: вікно та сніги. Вікно, швидше за все, асоціюється з розлукою, адже коли кохана людина йде від нас, ми часто дивимось їй услід у вікно. Сніги (це слово повторюється у вірші чотири рази),напевне, символізують холод на душі, самотність, безнадію, викликані нещасливим коханням.
Серед художніх засобів твору можна виокремити:
метафору: «Любові усміх квітне раз – ще й тлінно»;
порівняння: «…Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів»;
персоніфікацію (уособлення): «шепіт гаю…»;
авторські неологізми: дитинно, злотоцінно;
риторичне питання: «…Сестра чи Ви?».
Наспівність, музичну тональність вірша досягнуто завдяки рефренам, а також широко використаним прийомам звукопису: асонансу (повторення однакових голосних: приміром, «Дитинно, злотоцінно») та алітерації (повторення однакових приголосних: «О, панно Інно, панно Інно!»).