Нове про "Чорну раду" П. Куліша

13 фактів, невідомих раніше

«Чорна рада» повна назва «Чорна рада. Хроніка 1663 року» – перший історичний роман українською мовою, вперше виданий у 1857 році

1. Свій роман Куліш писав близько 14 років. Перша згадка про твір, ще тільки задум, датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року.

Сторінка Кулішевого автографа «Чорної ради». 1846 рік. Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського

3. Спершу Куліш створив роман російською мовою ‒ у 1844‒1845 роках, а завершив на початку 1846 року. Відтак створив українську версію, і написав її дуже швидко, «на одному диханні» ‒ від березня до кінця літа 1846 року. Місцями він перекладав текст, а місцями писав наново, кардинально відходячи від російського протооригіналу.

Пантелеймон Куліш (1860 рік). Літографія Адольфа Мульєрона

4. Якби Куліша не заарештували навесні 1847 року у справі Кирило-Мефодіївського братства, українська «Чорна рада» неодмінно з’явилася б уже того року. Текст роману автор передав своєму товаришу Осипу Бодянському, професору Московського університету і редактору «Чтений в Обществе истории и древностей российских», де твір мав іти до друку. Цей текст у рукописі зберігся донині повністю, і він дуже сильно відрізняється від того, який відомий у публікації.

Ескіз ілюстрації, намальований самим Пантелеймоном Кулішем, до його роману «Чорна рада». 1855‒1856 роки

6. Стаття «Об отношении...» ‒ знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, заявляє про неї як явище, яке підносить на небувалий рівень. Статтю було писано як передмову до українського роману, але цензурні перешкоди завадили опублікувати з ним. Тому автор вирішив подати статтю як післямову до російського твору.

Пантелеймон Куліш (1861 рік). Світлина С. Левицького

7. Усі розділи в російському романі мають епіграфи (і вони в ньому були на всіх етапах опрацювання тексту), а в українському їх немає (і їх ніколи в ньому не було). Епіграфи істотно доповнюють текст і є посутнім авторським ключем до розуміння його національної проблематики. В епіграфах Куліш широко цитує рядки Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм», на той час крамольного, та поезії гетьмана Мазепи. Авторство обох він змушений був приховати, подавши їх як «Анонім». Особливо виразна цитата із Мазепиної «думи»:

«Всі покою щиро прагнуть

Да не в один гуж всі тягнуть –

Той направо, той наліво,

А все браття – то-то диво!

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати!

. . . . . . . . . . . . . . .

Зжалься, Боже України,

Що не вкупі має сини!»

Цей епіграф є ввідним до розділу, де описано перебіг «чорної ради».

Ескіз ілюстрації Василя Кричевського до роману «Чорна рада», 1949 рік

9. До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармського ІІІ відділу. Щойно у квітні з нього було знято це обмеження, і він відразу подав українську «Чорну раду» на розгляд цензури. Цензором українського роману був російський письменник, історичний романіст Іван Лажечніков. Він не читав українською, тож Куліш для ознайомлення з текстом надав російський «переклад», де Лажечніков і робив цензурні помітки. Куліш задіяв впливових урядників, які поручилися за нього, і цензор дозволив твір ще вчора опальному письменникові майже без зауважень.

Ескіз ілюстрації Василя Кричевського до роману «Чорна рада», 1949 рік

10. Із назвою твору Куліш повсякчас вагався. Властиво, основна назва «Чорна рада» уже фігурувала від середини 1840-х років, а клопоту завдавала друга назва, у підсумку ‒ підназва. До останнього вона мала відрізнятися в російському та українському текстах. Наприклад, первісний український варіант: «Чорная рада, або Історія нещасливого 1663 року. Із старосвітських рукописів, із древніх козацьких архивів повиймав, зложив і написанію предав П. Куліш», або один із варіантів російського тексту: «Черная рада, или Малороссия в 1663 году».

Ескіз ілюстрації Василя Кричевського до роману «Чорна рада», 1949 рік

11. За 14 років, коли Куліш писав і проредаговував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, які містилися в ранніх редакціях, не увійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або цілий розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни наявні в рукописах роману, які значною мірою збереглися до нині.