Літературний рід:
драма
Жанр:
трагікомедія
Тема:
дворянство як найсокровенніша мрія
Основні ідеї:
засудження відмови від особистих цінностей заради станової приналежності, викриття хабарництва в судочинстві.
Сюжет
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, – розбіжність в одній-єдиній літері прізвища.
Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич.
Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови
йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.
Композиція
«Комедія в 5 діях» – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
Дійові особи:
• багатий селянин Мартин Боруля,
• його дружина Палажка,
• діти: Марися й Степан;
• багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
• реєстратор з ратуші Націєвський;
• повірений Трандалєв;
• наймити Омелько й Трохим.
Мартин Боруля
Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський герой Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, втрачає здоровий глузд.
Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від
«давньої залежності і бідності». Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!».
І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.
Сповненими іронії, а іноді й сарказму, є сцени, у яких Боруля намагається завести в своєму домі «дворянські порядки». Комічний ефект тут досягається завдяки разючій невідповідності між давно усталеним способом життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Так, Мартин Боруля:
• наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять;
• планує розвести собак та їздити на полювання;
• хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї;
• намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють;
• прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).
Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».
Автор саркастично висвітлює це протиріччя в епізоді, де Мартин наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Яскравим є також епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї:
«М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму. Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька.
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії».
Марися
Узагалі дочка Мартина Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу. Вона намагається зберегти своє щастя, а панське життя, яким марить батько, їй ні до чого: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?.. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до батька).
Справді, Мартин Боруля раніше виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».
Степан
Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки якимись інтелектуальними зусиллями, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі й було заведено.
І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»
Дещо сумна картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»
Трандалєв
Яскравий негативний персонаж твору, повірений Трандалєв, — це спритний аферист, хабарник, що постійно наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів: «Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).
Він – уособлення виродження, деградації корумпованого суспільства.
Націєвський
В негативному ключі зображено й реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок із вдачею боягуза. Як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, з якою його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він без вагань тікає.
Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та
невдалі спроби залицяння викликають лише огиду.
Гервасій Гуляницький та його син Микола
Як позитивних персонажів показано заможного шляхтича Гервасія Гуляницького та його сина Миколу.
Микола виявляє наполегливість у відстоюванні свого права на життя з коханою дівчиною (Марисею). В цьому йому
допомагає батько, який постає уособленням традиційної народної моралі та мудрості.
Так, Гервасій допомагає товаришеві, Мартину Борулі, усвідомити згубність ідей про вищість дворян над простими мужиками та повернутися до нормального життя відповідно до українських народних звичаїв.
Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (тобто той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що «Дворянскоє депутатскоє собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату.
Тому, каже Боруля, треба ще раз подати в суд на дворянина Красовського, котрий його, «уродзоного шляхтича», назвав «бидлом», а сина його — «телям». Мартин говорить, що не пожаліє жодних грошей, щоб посадити Красовського в острог (в тюрму).
Трандалєв радий, що знайшов собі таку вигідну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде подвійну гру, веде одночасно справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі.
Трандалєв і Мартин Боруля. Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
Тим часом Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі.
Від Марисі він вимагає, щоб та називала батьків не “тато”, “мама”, а “папінька”, “мамінька” чи “папаша”, “мамаша” — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка.
Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про те, що планують весілля.
Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам’ять “бумаги”, як потім із друзями розважається, п’ючи “трьохпробну” (горілку) й співаючи “крамбамбулі” (романси).
Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони «майже дворяни», простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.
Боруля посилає зі Степаном свого слугу Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, «як у дворян».
Мартин з сином Степаном. Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи Гервасій і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, «простий мужик не пара». Ображені свати йдуть.
Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять “кофій” і коли подають: чи до борщу, чи на ніч.
Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.
Мартин з дружиною Палажкою. Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин.
Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо вони не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір’ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком.
Але Палажка відмовляє, каже, що то марно, тільки з батьком посваряться. Мартин забороняє дочці прати білизну, хоче, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка. Приїжджає жених, чиновник Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого.
Націєвський на сватанні до Марисі. Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
Націєвський говорить, що всі баришні від нього “тають”, розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися з батьком про багатий посаг (придане). На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка, можливо, вже чекає дитину від іншого.
Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.
Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.
Після цього приїжджає Степан із речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським і після того, як надійшов папір від Красовського, щоб забиралися геть із його землі, батько зовсім занедужав.
Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином. Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова: Борулю не можуть визнати дворянином, бо в одному з документів написано не “Боруля”, а “Беруля”.
Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
У розпачі Мартин просить принести папку з паперами та палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.
Мартин та Гервасій. Фото з вистави “Мартин Боруля” Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
Гервасій просить Мартина поблагословити Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами. Мартин благословляє дочку та її коханого, відмовляється від згубних думок про дворянство й вирішує розпочати нове життя.