Українська мова дуже багата на синоніми, тобто на слова, близькі або тотожні значенням. Прикладів можна наводити чимало, але обмежуся одним. Для називання поняття «лінія зіткнення неба з землею» маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо. Синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови. Досить часто перевагу віддають якомусь одному слову з синонімічного ряду, причому не найкращому. Причини тут різні: недостатній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, невибагливість у доборі засобів мовного спілкування.
Становище погіршується тоді, коли людина активно користується двома близькоспорідненими мовами, які не цілком засвоїла. Відомо, що багато українців та білорусів упродовж кількох десятиліть користувалися в побутовій сфері рідною мовою, а в офіційному спілкуванні «добровільно» переходили на російську, не знаючи жодної з мов у повному обсязі. Це спричинило перехід до пасивного запасу слів, віддалених щодо звучання від російських, і активізувало використання спільних з російською мовою компонентів синонімічного ряду. Та ще й невпинна боротьба зі «шкідництвом на мовному фронті»! Обстоювання оригінальних українських чи білоруських слів розцінювалося як один із найтиповіших проявів націоналізму. За таких умов з білоруської мови усунули слово места (місто), послідовно замінивши його на горад; з української вилучили зовсім або залишили в словниках з ярликами «застаріле» чи «діалектне» слова реченець (строк), робітня (майстерня), приросток (префікс), наросток (суфікс) та багато інших.
Мова збагачує свій лексичний склад не лише з власних ресурсів, а й шляхом запозичання з інших мов. Буває, що іншомовне слово є єдиною назвою певного поняття. Скажімо, лірика «один з основних різновидів красного письменства (поряд з епосом та драмою)». Нерідко запозичення з якоїсь мови стає синонімом до власне українського слова: бібліотека — книгозбірня, фон — тло, масштаб — вимір і под. Інколи синонімами стають запозичення з різних мов: галстук (нім.) — краватка (фр), кофе (через рос. з гол.) — кава (через тур. з араб.).
Синоніми, як відомо, вирізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, закріпленістю за певним стилем мови, частотою вживання. Приміром, латинське за походженням фон використовується здебільшого в науковій літературі, тло переважає в художніх та публіцистичних текстах; запозичене з грецької мови бібліотеканейтральне, а власне український відповідник книгозбірня мас відтінок урочистості, тому вживається частіше в поезії й публіцистиці. Напр.: «Другий будинок за рогом — була Громадська бібліотека» (А. Головко); «Якщо він надумає саме в ці дні переїздити на новосілля, то ви з великою охотою пособите йому скласти книгозбірню»(Л. Яновська). Це не означає, що такі стосунки між словами є незмінними. З огляду на різні чинники лексеми можуть помінятися місцями, але неодмінною умовою існування синонімів як таких у мові є їхня значеннєва чи стилістична відмінність. Коли такої відмінності немає, тобто коли слова (особливо запозичені) нічим не відрізняються одне від одного і, отже, є не синонімами, а дублетами, котресь із них відтісняється на другий план і згодом виходить з ужитку.
Критерії відбору можуть бути як внутрішньомовні, так і позамовні. Наприклад, із морфологічних дублетів емоційний — емоціональний, офіційний — офіціальнийзрештою перемогли перші під упливом досить поширеної в нашій мові словотвірної парадигми на -ійн- (еволюційний, конституційний, порційний, потенційний тощо).
Тривалий час позамовною причиною існування того чи того слова в українській мові була наявність його в мові російській. Із двох слів для називання того самого поняття галстук — краватка, фарфор — порцеляна, кофе — кава, карта — мапа вибирали те, яке було в російській мові — галстук, фарфор, кофе, карта, і відсували на другий план (краватка, порцеляна, кава) або викидали зовсім (мапа) те, якого в російській мові не було. Хоч традиція вживання в українській мові вимагала іншого, часом протилежного підходу.
Коли «Російсько-український словник» 1948 року, який готували до видання за тяжких умов війни й евакуації та ще й з настановою на максимальне зближення мов, перестав задовольняти потреби українського суспільства, в Інституті мовознавства Академії наук України почали укладати інший словник. Новий тритомний «Російсько-український словник» вийшов друком 1968 року (потім його ще перевидавали). Тут маємо чимало позитивних змін. При перекладі російського слова кофета його словотворчого гнізда на перше місце поставлені утворення від кава, але, на жаль, не в усіх випадках. Така нерішучість укладачів пояснюється тим, що словник укладався за часів хрущовської відлиги, а видавався на початку брежнєвського застою. Тепер треба вирівняти все гніздо: кава, кавник, кав’яник, кавниця, кавовий (кавове дерево), кав’ярня, кавоварка і т. ін. Бо в пресі досі пишуть: «Добре, що в продажу є зерно, та й кофемолка, мабуть, у кожного знайдеться».
Правильно зробили укладачі тритомника, поставивши бодай на друге місце при перекладі рос. фарфор слово порцеляна, повернувши його в такий спосіб до мовного вжитку. Тепер слову порцеляна та всім похідним від нього (порцеляновий, порцеляново-фаянсовий і под.) з огляду на традиції української літературної мови слід віддати перевагу перед словом фарфор та його словотворчим гніздом. Так само слову краватка перед словом галстук, слову перука перед словом парик, бо від першого маємо утворення перукар, перукарка, перуковий, перукарня, перукарський, а від другого нічого, крім просторічного парикмахерська, часто зіпсованого до паліхмахтірська.
Тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, дислокуватися, діючий, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, корзина, настійливий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращі синонімічні відповідники добробут, вирушати, розміщатися (розташовуватися), дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кав’ярня, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.
Навряд чи має рацію той, хто відсуває на задній план слова лише за те, що вони спільні з лексемами інших слов’янських мов. Але ігнорувати оригінальні елементи української лексики теж немає жодних підстав.
Причиною багатьох лексичних та граматичних помилок у мові засобів масової інформації є тяжіння над авторами слів та морфолого-синтаксичних конструкцій російської мови, прагнення скалькувати ці конструкції замість того, щоб знайти щось своє. Російській антонімічній парі прикметників многочисленный і малочисленныйв українській мові відповідають пароніми численний та нечисленний. Напр.: «Під садом починалися численні стежки, якими були пописані всі гори понад Дніпром» (Л. Смілянський); «Нечисленні зауваження не знижують рівня аналізованого дослідження» (журн.). У газетах і по радіо й телебаченню часто-густо чуємо та читаємо: «Малочисленні (замість нечисленні) відвідувачі музею; люди, виховані на багаточисленних (замість численних) постановах» і под.
На позначення поняття «опуклий дах у формі півкулі» в українській мові існують такі назви: баня, маківка, склепіння, шатро, уживані в прямому й переносному значенні: «Підійшли ближче, побачили верховини церков — і з золотими банями, і з блакитними» (Панас Мирний); «Високі крислаті верби зеленою банею нависли над вуличкою» (М. Коцюбинський); «Сонце зачервонило маківки церков» (О. Гончар); «Після низьких склепінь катакомб небо здавалось таким високим…» (Ю. Смолич); «Під синім склепінням високого неба розкинувся широкий, аж до самого обрію степ» (Д. Бедзик); «Горіли брильянти в небеснім шатрі і очі зоріли дівочі» (М. Вороний). У сучасній мовній практиці з цього синонімічного ряду вживається, на жаль, тільки купол, хоч має на те найменше підстав.
Російське слово краска має конкретне значення (речовина для малювання, для забарвлювання в інший колір) (укр. фарба) і абстрактне (колір, тон, колорит, відтінок) (укр. барва). Під упливом російської мови в нашій пресі всупереч українським лексико-семантичним законам слову фарба часто надають абстрактного значення: «У полоні фарб і звуків; Фарби рідної природи». Нормативні українські сполучення: водяні фарби, олійні фарби, зелена (синя, чорна) фарба; у полоні барв і звуків, барви рідної природи. Напр.: «З вікна видно сад у пишних барвах золотої осені» (газ.); «У коридорах і на сходах консерваторії йшов ремонт, пахло свіжим вапном та олійною фарбою» (В. Кучер); «Малахіт — це крихкий мінерал яскраво-зеленого кольору» (підр.).
Раз по раз можна прочитати й почути вислови на взірець: «Причиною аварії стала безпечність водія; Діти безпечно гралися на проїжджій частині вулиці». Безпечнийозначає «такий, що не таїть у собі небезпеки; гарантований від небезпеки». Напр.: «Перемога, товариші!.. Яким безпечним, надійним, просторим зробився одразу світ» (О. Гончар). Безпечність — це відсутність небезпеки: «Я не шукав безпечності в той час, як навколо мене бриніли кулі» (Леся Українка). Російські відповідники цих українських слів — безопасный, безопасность. А в наведених уривках газетних текстів маємо справу з невмотивованим використанням російських слів беспечный і беспечность, які українською мовою перекладаються безтурботний (безтурботність), безжурний (безжурність), недбалий (недбалість). Тож правильно було б написати: «Причиною аварії стала (або аварію спричинила) недбалість водія; Діти безжурно (безтурботно) гралися на проїжджій частині вулиці».
Запозичене з грецької мови слово бібліотека нейтральне, тобто вживане в усіх стилях сучасної української літературної мови: «Першу бібліотеку в Київській Русі створив князь Ярослав Мудрий 1037 року при Софійському соборі» (з підручника); «Вона згадала, що їй треба здати кілька книжок до клубної бібліотеки» (О. Гончар). Власне український відповідник книгозбірня має відтінок урочистості, тому його використовують здебільшого в поезії та публіцистиці: «У Сквирі, в тихій книгозбірні живе мій друг, старий казкар вечірній» (М. Рильський); «Всяке друковане слово з усіх галузей науки мало своє місце на поличках цієї книгозбірні» (Ю. Смолич).
Нерідко трапляється, що в близькоспоріднених мовах слова не збігаються в кількості значень. Наприклад, рос. бежать означає «прискорено пересуватися, швидко рухатися» (укр. бігти) і «рятуватися від небезпеки, поспішно відступати, самовільно лишати когось або щось» (укр. тікати). Від тікати походять утеча (втеча), утікач, утікачка (втікач, втікачка) тощо. З-поміж численних похідних від бігати, бігти варто зупинитися на омонімах бігун — спортсмен, що володіє технікою бігу, та бігун — полюс. Під час боротьби з «буржуазним націоналізмом» останнє слово усунули з активного обігу, незважаючи на тривалість уживання його в мові та авторитет класиків української літератури: «Найтепліше на Землі попід рівно-денником (екватором. — О. П.), а найхолодніше коло бігунів» (Словник за редакцією Б. Грінченка); «В останні часи вона почувала себе такою втомленою, байдужою до всього, немов вона і світ були два бігуни, які ніколи не стрінуться» (М. Коцюбинський); «Я оце, опинившись між двома критичними бігунами, думаю взяти якраз посередині, то, може, тоді якраз по правді буде» (Леся Українка). Тепер слово бігун у значенні «полюс» мас посісти своє законне місце. З дієсловом бігти пов’язане й біженець, проте воно утворене не в нашій мові, а без достатніх підстав запозичене з російської. Його треба вилучити з ужитку, бо в українській мові на позначення цього поняття здавна існує семантично закономірніше втікач (утікач).
Двозначне рос. бежать на кожне із своїх значень має окремий український відповідник. Невдалий вибір цих відповідників спричинює лексичні помилки на зразок «Чому біжать солдати?». У газетному повідомленні з таким заголовком ідеться не про змагання з бігу, а про втечу солдатів з будівельних батальйонів війська. Отже, правильний варіант — «Чому тікають солдати?».
В одній із публікацій про культуру мови на позначення приблизної кількості радять уживати тільки прийменник біля й категорично заперечують використання слова близько як нібито неприродного й штучно нав’язаного в цій ролі. А насправді це лише суб’єктивна думка авторів публікації, бо: «Вранці прокидаємось близько десятої години» (Леся Українка); «Було вже близько вечора» (І. Франко); «Я працював у Галичині близько двох місяців» (О. Довженко). Поряд із близько використовуються, звичайно, і біля та коло: «Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці» (О. Довженко); «Я б ніколи не сказав, що їй було коло ста років» (С. Васильченко).
Слово блюдо в нас означає — «широка посудина»: «Увійшла Параска, несучи на блюді печену качку» (Панас Мирний). А продукти, приготовані для вживання, звуться стравами. Тому треба казати перші (другі, треті) страви, а не перші (другі, треті) блюда, як пишуть у газетах. Напр.: «Ми побачили серед подвір’я довгий стіл, рясно заставлений пляшками й стравами» (С. Журахович).
На Українському телебаченні часом можна почути: «Дякую Вас, що Ви без коливань погодились на цю зустріч».
Так журналісти звертаються до запрошених учасників передачі. Цими «зразками» підтверджується сумний факт, що ті люди вдаються до української мови лише перед мікрофоном і думають не про те, як краще висловити думку, а як перекласти текст із російської. Колебание справді по-українському коливання, але в фізичному розумінні: коливання маятника, коливання температури тощо: «Я бачу світ пишний і неба сіяння, Долину розкішну, квіток коливання» (Леся Українка). А коли йдеться про сумніви, нерішучість, то доречне слово вагання. Напр.: «Зрілість людська виростає з боротьби. Часто з боротьби з самим собою. Зі своїми сумнівами, ваганнями»(М. Руденко). Отже, нормальною українською мовою слід сказати: «Дякую Вам, що Ви без вагань (не вагаючись) погодилися на цю зустріч».
Слово груз у ході відбору лексичних засобів не прищепилося в сучасній українській літературній мові, замість цього вживаємо вантаж. Отже, й похідні від груз — грузовий, грузовик, нагрузка, загружати тощо не є нормативними, мають «суржикове» забарвлення. Двослівна офіційна назва вантажний автомобіль для скорочення вислову в пресі цілком слушно замінюється порівняно новим словом — вантажівка, якого поки що нема в словниках, але воно, без сумніву, посяде там належне місце. Напр.: «До цукрового заводу раз по раз під’їжджають наповнені буряками вантажівки» (газ.); «Молодий водій вантажівки в пошуках своєї зниклої нареченої проникає в загадковий і небезпечний світ прадавніх ритуалів» (газ.). Що ж до інших похідних від груз, то їх слід замінювати утвореннями від вантаж: вантажний, вантажити, навантаження, завантажувати й под. Речення з газети на зразок «Загружають машину всякою всячиною» помилкове з погляду лексичних норм.
Без достатніх доказів інколи відмовляють у праві на користування присудковим словом варто на позначення умови швидкого здійснення чогось: «Варто було тільки поглянуть на мене в той вечір, як панна Анеля запрохала мене кататься» (М. Коцюбинський); «Каховка поставала перед ним, як біле, веселе місто-ярмарок у пишній зелені, у каруселях, у весняних барвистих райдугах, під якими кожному везе, під які лише варто вступити, як у кишенях тобі вже задзвонять легендарні таврійські червінці» (О. Гончар). У таких конструкціях варто синонімічне словам досить, як тільки, тільки-но.
Недостатнє опанування лексичних норм знижує культуру вислову, відвертає увагу сприймача інформації від змісту повідомлюваного. Тому преса, радіо й телебачення поміж інших важливих завдань мають і таке: пропагувати норми літературної мови. На жаль, часто трапляється навпаки. Скажімо, газета повідомляє: «Вихідними оголошено й дні Пасхи та Троїці». Слово Пасха в словнику за редакцією Б. Грінченка відсутнє, у тлумачному 11-томному «Словнику української мови» та в «Російсько-українському словнику» подане з різними обмежувальними позначками. В українській та інших слов’янських і неслов’янських мовах слово Пасха вживають для позначення відповідного єврейського свята. Від Пасха утворено українське паска — «солодкий білий хліб, що його випікають до Великодня». А весняне християнське свято воскресіння Христа зветься в нашій мові Великдень (р. відм. Великодня), що й засвідчено в усіх словниках української мови і підтверджено численними ілюстраціями з творів красного письменства. Напр.: «На Великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками» (Т. Шевченко); «Тіснота як у церкві на Великдень! І протовпитися не можна» (І. Нечуй-Левицький); «Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті» (М. Коцюбинський). До Великдень є прикметник великодній: великодні дзвони, великодні крашанки тощо. Порівняймо назви Великодня в інших мовах: п. Вєльканоц(Велика ніч), гр. Ламбрі мера (Світлий день).
Слова троїця немає в жодному причетному до української мови словнику. Є трійця з такими значеннями: «три особи, те саме, що й троє; три з’єднані разом свічки; триєдине божество, в якому поєднуються Бог-отець, Бог-син та Бог-дух святий; свято на честь цієї трійці». Стосовно до свята вживають два фонетичні варіанти — Трійця і Тройця, а також інші назви: Зелені свята, Зелена неділя й под. Якому ж слову віддати перевагу — Трійця чи Тройця? Це питання допомагають розв’язати «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка (т. 4, с. 284, 286) та тритомовий «Російсько-український словник» (т. З, с. 480), де на перше місце поставлено слово Трійця, що свідчить про його переважання в українській мові, оскільки ця форма більше відповідає її фонетичним законам. Отже, наведену фразу з газети слід відредагувати в такий спосіб: «Вихідними оголошено й дні Великодня та Трійці».
Штучним наближенням до російської мови є розширення семантики слова крупний. В українській мові воно має лише одне значення: такий, що складається з окремих великих частинок — крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Під упливом багатозначнішого рос. крупный в українських текстах з’являються помилкові словосполучення — крупний талант, крупним планом. Іноді читаємо: «Заняття в школі бізнесу ведуть представники крупних американських підприємств». За лексичними нормами сучасної української літературної мови тут доречне слово великий (або інші слова — залежно від контексту): «Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американських підприємств». Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, великопанельний і т. д.
Про одного з героїв роману-есе «Марія Башкирцева» М. Слабошницького сказано: «Живіт у нього зовсім не такий хоча б уже тому, що він регулярно займається греблею». Можна подумати, що герой кожного дня ходить працювати на греблю (гідротехнічну споруду на річці). Певна річ, сумлінно працюючи на греблі, можна позбутися зайвих жирових відкладів, але згаданий чоловік не тягає каменів та землі на греблю — він займається веслуванням, тобто веслує на човні. Ось зразки правильного використання обох слів: «У бухті відбувається змагання з плавання та веслування» (М. Трублаїні); «Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля» (І. Нечуй-Левицький).
«Голова виконкому Організації звільнення Палестини потрапив у дорожню пригоду», — повідомляє одразу кілька газет. Звільнення походить від дієслова звільняти(випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Кажемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо слів визволяти, визволення: «Зібрав хлопців та й поїхав Із турецької неволі Братів визволяти» (Т. Шевченко); «Пропав би був Вівчар. Та визволив Комар» (Л. Глібов). Тож і в наведеному уривку слід було написати: «Голова виконкому Організації визволення (а не звільнення) Палестини».
У практиці усного й писемного мовлення нерідко плутають слова виняток і виключення, а також похідні від них винятковий та виключний. В одному зі спортивних звітів, наприклад, читаємо: «Про те, що ця гра не складатиме виключення, можна було здогадатися». Слово виключення тут недоречне, бо воно означає «усування, унеможливлення, припинення дії». Від нього походить виключний (такий, що поширюється тільки на один об’єкт). Правильними словосполученнями слід уважати такі: виключення зі списку (з університету, з організації), виключне право. Коли йдеться про відхилення від правила, від чогось узвичаєного, використовуємо слово виняток, похідне від якого винятковий означає «особливий, надзвичайний». Напр.: «Тато мій — рішуча й тверда людина, хоч і мрійник. Нібито ці якості в людині не поєднуються, але тато, мабуть, виняток» (В. Речмедін); «Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента, як його батьків» (газ.). Тож у наведеному уривку тексту замість не складатиме виключення потрібно було написати не становитиме винятку. Треба писати й казати винятковий випадок, виняткова мужність, виняткові умови, а не виключний випадок і т. ін.
Українські синоніми вираз і вислів у російській мові відтворюються одним словом — выражение. На цій підставі деякі мовці намагаються і в українських текстах усюди вживати вираз, нехтуючи лексему вислів. За лексичними нормами сучасної української мови маємо такий розподіл значень: вираз — вияв настрою, почуттів на обличчі; вислів —фраза, мовний зворот. Напр.: «Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості» (С. Журахович); «Від таких висловів, як «оклик дум», «сонний інум» і т. ін. просто в голові паморочиться» (М. Коцюбинський).
У людей, що цікавляться культурою мови, часто виникає запитання, як треба перекладати з російської активні дієприкметники вищестоящий та нижестоящий. Питання цілком слушне, бо пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх нав’язано нашій мові в часи, коли треба було максимально наближати її до російської. Деякі юристи посилаються на те, що ці слова, мовляв, стали термінами, тому їх замінювати ніяк не можна. Такі юристи протягли в терміни й слово пошліна (замість нормальних українських мито і збір), відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник) і т. д. Тепер настав час нормалізувати зросійщену українську термінологію, зробити її по-справжньому українською. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах, наприклад, у французькій сюперіер, інферіер, у новогрецькій анотерос, катотерос (тут українськими літерами відтворюється не вимова, а написання чужих слів). Напр.: «Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим органам у системі управління» (газ.).
Під упливом рос. отменять недоречно вживають в українській мові слово відміняти (відмінювати), яке означає «робити щось або когось іншим, змінювати»: «Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребуючи праці, усе відміняти на краще» (М. Зеров); «Тепер я наче трохи натуру відмінила» (Леся Українка); «Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив» (М. Рильський). На позначення поняття «визнавати, оголошувати щось недійсним, незаконним, припиняти дію чогось» використовуємо слово скасовувати та його похідні: скасовувати (скасувати) закон, указ, вирок, заняття тощо. Напр.: «Коли б уряд про це довідався, він міг би скасувати самий цех за таку постанову» (З. Тулуб); «Заняття в гімназії на цей день були скасовані» (Ю. Смолич); «Звістка про скасування «Життя і слова» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин» (Леся Українка).
Не прикрашають сторінок навіть найліпших видань слова, вжиті не у властивому їм значенні. Про відтак уже досить багато написали мовознавці, але правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: «Дитячий вік пройшов у м. Вінниці, а відтакдовелося жити то на селі, то знов у місті» (М. Коцюбинський). Отже, справжнє значення слова відтак — «потім, після того», а не «отже, тому, тож», як думають ті, хто будує речення на взірець: «Здавалося, непотрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть їх!» Тут доречніше було б сказати: «А тому (через те) геть їх!»
Прикріплений на щоглі шматок полотна, за допомогою якого вітер рухає судно, українською мовою зветься вітрило та парус. У сучасній пресі перевагу віддають слову парус та похідним від нього — парусник, парусний (спорт) і под. Але чи закономірно це? Загляньмо в твори українських письменників: «І попливе човен з широкими вітрилами» (Т. Шевченко); «Посідали на кораблик. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує» (І. Франко); «Вийшли в море і під вітрилом веселим запінену даль розтинали» (М. Зеров); «Новий вітрильник гордо, як білокрилий лебідь, пристав до берега» (О. Донченко); «Горе кораблеві вітрильному, коли натрапить на таку нещасну пору» (О. Кобилянська). Російсько-український словник (К., 1968. Т. 2. С. 371) при перекладі рос. парус на перше місце ставить укр. вітрило з усіма його похідними; вислів на всех парусах основним відповідником тут має під усіма вітрилами. Словник за редакцією Б. Грінченка (т. З, с. 98) слово парус фіксує тільки в значенні «промінь». Усе це дає підстави рекомендувати нашим засобам масової інформації активніше вживати слово вітрило та його словотворче гніздо: вітрильце(пестлива форма); вітрильник (судно з вітрилами); вітрильний (спорт); вітрильна (регата); вітрильність. А парус, парусник тощо використовувати як набагато рідше вживані синоніми.
Іншомовне слово солдат має власне український відповідник вояк: «Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець» (І. Франко); «Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони» (О. Гончар). Слову вояк, гадаю, треба віддавати перевагу в українському війську, як і слову військо перед словом армія. Безперечно, не слід цуратися чужого. Та чи варто заради чужого забувати своє? Особливо, коли це своє відповідає всім законам мови, тривалий час уживалося в ній і було відтіснене на другий план з позалінгвістичних міркувань: «Брат господарює, а він служить у війську» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Іде військо, іде й друге, А за третім стиха — Не дивися, безталанна — Везуть тобі лихо» (Т. Шевченко); «Попереду всього війська Три старшини виступали» (Леся Українка); «Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (М. Рильський).
І не треба боятися закидів у «хуторянстві» та «архаїзації», до яких іще зовсім недавно вдавалися прискорювачі злиття мов. Навряд чи комусь спаде на гадку чи вистачить сміливості звинувачувати в хуторянстві, приміром німецьку мову. А в німців навіть для понять телефон, телевізор, телескоп є назви, утворені не тільки від греко-латинських, а й від суто німецьких основ: Fernsprecher, Fernseher, Fernrohr.
Гарне українське слово врода (урода) та похідні від нього вродливий (уродливий), вродливість (уродливість), вродливець (уродливець), вродливиця (уродливиця) дуже поширені в фольклорі та в творах класиків нашого письменства: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (прислів’я); «Вулкасю милий, уродливий Мій друже вірний, справедливий» (І. Котляревський); «Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!» (Т. Шевченко). Можна навести ще чимало прикладів з народних пісень, прислів’їв, приказок, із творів Лесі Українки, Ганни Барвінок, Олекси Стороженка, Івана Франка, Панаса Мирного, Олеся Гончара…
Проте в сучасній літературній мові це словотворче гніздо щодо частоти вживання неабияк поступається іншому — краса, красивий (красний, на жаль, майже вийшло з ужитку), красень, красуня. І причина тут не лише в тому, що слово краса та його похідні мають ширшу семантику: врода, вродливий стосуються, як правило, зовнішніх рис, фізичних якостей людини, а краса, красивий можна вживати не тільки до людей, а й до явищ природи, при описі краєвиду (краса озерного краю), і як властивість прекрасного (краса почуттів, фонетична краса української мови), і як синонім до слова окраса: «Амвросій Бучма, Друг наш Бронек — Народу гордість і краса!» (М. Рильський). На таких самих засадах співіснують у нашій мові, не витісняючи одне одного, слова кохання (з вужчим значенням) і любов (із ширшим значенням). Причиною зменшення частоти використання лексем уродливий, врода й ін. є їхня паронімічність до російських уродливий, уродство, які мають протилежне значення і відповідають українським потворний, потворність. Слова врода, вродливий слід використовувати в українському, а не в російському значенні, як зробила одна телекоментаторка, заявивши: «Від краси до вроди (замість потворності. — О. П.) — один крок».
Первісне й основне значення слова гадати в українській мові —«думати, розмірковувати». Про це свідчать як похідні від нього на рівні лексики й фразеології (гадка, вигадка, вигадливий, вигадник, загадатися, загаданий; думати-гадати, гадати думку, губитися в гадках, закинути гадку за грядку «забути щось», мати на гадці, обсіли думки та гадки, шкода й гадки і под.), так і численні приклади з творів класиків українського письменства: «Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда» (Леся Українка); «І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, про інше гадати» (Я. Щоголів); «Хтось скаже мені, що могили гадають» (П. Тичина); «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» (М. Петренко). Крім того, гадати означає «вважати; мати намір, сподіватися»: «Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?» (О. Довженко); «Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя» (М. Коцюбинський). Використання цього слова в значенні «пророкувати, віщувати» в засобах масової інформації є грубим порушенням лексичних норм української мови: «Пішла до віщунки погадати» (газ.); «Піддає сумніву пророкування гадалки» (з телепередачі). Навіть автори текстів деяких нових пісень беззастережно наслідують гірші газетні зразки: «Погадай мені, циганко!». У цих уривках текстів замість погадати треба вживати поворожити, а замість відсутнього в українській мові гадалка — ворожка.
В одній із радіопередач повідомлялося про «співробітництво в науковій та культурній областях». Область у нас є адміністративно-територіальною одиницею: Київська (Львівська, Одеська, Полтавська) область. Певна ділянка якоїсь діяльності зветься галузь (царина). Отже відповідно до лексичних норм треба казати: «Співробітництво в науковій та культурній галузях (царинах)». Поняття «частина організму, тіла» під російським впливом нерідко називають також область замість правильного відповідника ділянка: болі в ділянці (а не в області) серця. Напр.: «Свідченням незаперечних успіхів українських учених у галузі кібернетики є перше в світі видання «Енциклопедії кібернетики» українською мовою» (газ.); «З цариною високих температур професор Холод мав зіткнення лише в одній точці: йому завжди було жарко» (П. Загребельний); «Рекомендують гусячий перстач при спазмах та болях у ділянці шлунка» (Лікарські рослини в народній медицині).
Качан у сучасній українській мові означає «потовщене стебло суцвіття кукурудзи»: «Висока й міцна, як дубина, стояла по горах кукурудза, вип’явши напоказ грубі качани» (М. Коцюбинський). Плід капусти зветься головка, всередині якої є стрижень, що має назву качан: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моя капуста приймалась і в головки складалась» (М. Номис). А наші газети постійно пишуть не про головки, а про качани капусти (ніби з тих головок усе пообрізали, залишивши тільки стрижні). Пояснюється це тим, що українському головка відповідає російське качан, а укр. качан — рос. кочерыжка (стрижень головки капусти) або початок (у кукурудзи).
З етнонімами (назвами народів) пов’язані деякі ботанічні назви. Приміром, найменування рослини гречка походить від грек. До цього самого етноніма зводиться російська ботанічна назва грецкий орех, яку сліпо копіюють окремі, навіть досить солідні українські видання, пишучи грецький горіх. Слово грецький, поза всяким сумнівом, дуже поширене в українській мові, але воно є відповідником російського греческий: греческий народ, греческий язык, греческая культура — грецький народ, грецька мова, грецька культура. Що ж до ботанічного терміна, то російському грецкий орех у нашій мові відповідає волоський горіх: «Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи» (І. Нечуй-Левицький). Український термін пов’язаний зі словом волохи, вживаним як загальна назва середньовічного населення Придунав’я й Трансильванії.
Парламент Великобританії складається з двох палат — палати лордів і палати громад. Поділ на верхню й нижню палати відбувся в середині XIV століття. Про це знають усі, крім деяких працівників нашої Телерадіокомпанії, котрі часом розповідають про англійську палату общин. Помилка більш ніж прикра, бо община в нормованій українській мові — це «форма виробничого і громадського об’єднання людей у докласовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва». Пор.: «Палата громад обирається кожні п’ять років за мажоритарною системою» (газ); «Відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу організацію суспільства — первісну, дородову общину» (підручник).
Багато хто запитує, чому числівник дев’яносто щодо типу творення випадає з ряду п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев’яносто походить від гіпотетичного праслов’янського девеносъто зі значенням «дев’ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п’ятдесяти — дев’ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику української мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев’ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діалектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань.
Слова, що мають більше за одне значення, звуться багатозначними, або полісемантичними. Наприклад, слово гострий уживається в нашій мові в кількох значеннях, кожне з яких вирізняємо в певному контексті: гострий ніж (ніж, що добре ріже), гостре каміння (каміння з колючими краями), гострі пахощі (такі, що сильно діють на нюх), гостра розмова (різка, напружена розмова), гострий кут (кут, менший 90°) і т. д. Усі ці значення характерні для сучасного стану мови.
Але є випадки, коли слово в якомусь значенні набуває більшого поширення, в інших використовується рідше, а то й цілком виходить з ужитку. Скажімо, похідне від ділити слово доля так само неоднозначне, проте сучасна лексична норма фіксує його вживання в основному значенні «напрям життєвого шляху, талан». Так воно використовується в прислів’ях, приказках, народних піснях, у живому мовленні, в красному письменстві: щастя-доля, випадати на долю: «Де ти бродиш, моя доле?; Доле моя, доле, що маю діяти?» (нар. пісні); «Така її доля… О Боже мій милий! За що ж ти караєш її молоду?» (Т. Шевченко); «Доля закинула мене аж у Крим» (М. Коцюбинський). В інших значеннях за нормами літературної мови треба послуговуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле — бути на паях; делить на равные доли — ділити на рівні частини (частки); доля истины — частка правди (істини). Частка, а не долявживається і в музичній термінології: сильна частка (рос. сильная доля) — частина музичного такту, на яку припадає наголос. Тож використовувані в пресі конструкції на зразок «можливо, в цьому жарті є доля істини» свідчать про недостатню обізнаність мовців із лексичними нормами.
Слов’янські мови взагалі, а українська особливо, багаті на синоніми. Цю рису нашої мови підкреслює чимало мовознавців як українців, так і неукраїнців. Завдання і обов’язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайомленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо вибирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За приклад можуть правити не раз уже згадувані синоніми стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці того синонімічного ряду.
Укр. дурний та однокореневе рос. дурной мають відмінні значення. Дурний в українській мові — це нерозумний, некмітливий, розумово обмежений (рос. глупый):«Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний» (нар. казка); «Тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу» (М. Коцюбинський). Дурной у російській мові означає «поганий, лихий, злий»; пор. дурной глаз—погане (лихе) око; мне дурно — мені погано; дурная болезнь — погана хвороба, дурные манеры — погані манери тощо. Нерозрізнення лексичних засобів обох мов призводить до помилок типу: «При будь-яких революціях плямкання за столом залишається ознакою дурного (треба поганого) тону» (газ.).
В усному мовленні та в писаних текстах не завжди розрізняють ці два слова. Багато хто каже й пише: дякуючи підтримці, дякуючи допомозі, дякуючи кліматичним умовам тощо. У всіх цих випадках треба вживати прийменника завдяки: завдяки підтримці (допомозі, кліматичним умовам). Пор.: «Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяни виборцем Миколу Підпаленого» (Л. Мартович); «Анрі-Жак страждав до ранку й стрів день на ногах тільки завдяки своєму бургундському темпераменту» (Ю. Яновський). Слово дякуючи, тобто висловлюючи подяку, є не прийменником, а дієприслівником і доречне в такому контексті: «Після вистави молода співачка кілька разів виходила з-за лаштунків, усміхаючись і дякуючи слухачам за увагу й тепло» (журн.).
На сторінках засобів масової інформації дуже часто вживають слова займатися: «Чим займається доброчинний фонд? —«Інтелект» займається комерційною діяльністю»; «Кожен має займатися своєю справою»; «Музей Києва займається реставрацією Звіринецьких печер». У російській мові тут справді доречне слово заниматься. А основним значенням укр. займатися є «загорятися, спалахувати»: «Язичок полум’я зблиснув у темряві. Солома зайнялася» (М. Руденко); «Зоря на небі рожева уже починала займатись» (Леся Українка). Від нього утворено похідні — займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Омонімічне займатися, що набуло нового значення шляхом метафоризації, використовується набагато рідше, воно слушне тоді, коли йдеться про захоплення, зацікавлення: займатися музикою, займатися спортом і под. У решті випадків треба вживати інших слів: працювати, навчатися, робити, братися, поратися тощо. Наведені уривки газетних текстів мають бути відредаговані так: «Що робить доброчинний фонд? — «Інтелект» веде й комерційну діяльність»; «Кожен має робити свою справу (своє діло)»; «Музей Києва провадить реставрацію Звіринецьких печер». Російські фрази «Какой темой Вы занимаетесь?» та «Я занимаюсь на курсах иностранных языков» можна перекласти: «Над якою темою Ви працюєте?» і «Я навчаюся на курсах іноземних мов».
«Уряд хоче законним шляхом заставити федеральні війська повернутися зі Словенії та Хорватії», — читаємо в одній із газет. Нейтральними значеннями слова заставляти в українській мові є такі: «заповнювати, займати простір, загороджувати»: «Повиносили до сіней великі дубові столи, прикрили їх білою скатертю і заставили всілякою стравою» (І. Франко); «Пальцем потоку не заставиш» (прислів’я). Омонімічна лексема заставляти означає «віддавати щось кредиторові для одержання позички»: «Вхопила Ганна свою новішу свитину, побігла до шинкарки, заставила за карбованця» (І. Нечуй-Левицький). А для поняття «спонукати щось робити» українська мова має слова змушувати, примушувати, силувати і рідше вживаний синонім з відтінком розмовності заставляти. Тож у цитованому уривку газетного тексту треба було написати «змусити федеральні війська».
Є чимала категорія мовців, котрі вважають, що досить будь-яке російське слово вимовити з українською фонетикою — і воно автоматично ввійде до нашої мови. Уже багато років «побутують» покручі співпадати і співставляти, не маючи жодних перспектив набути прав громадянства в українській літературній мові, бо для цих понять існують давні українські слова збігатися і зіставляти, що обросли гніздами похідних: збіг, збіжний, збіжність; зіставлення, зіставний, зіставність. Напр.: «Дівочі голоси просять, щоб зійшов місяць, як млинове коло… Справді млиновим колесом викочується з-за лісів важкий міднолиций місяць. Цей несподіваний збіг сприймається як якесь радісне чаклування» (М. Стельмах); «Однойменні такти в різних циліндрах не повинні збігатися, вони мають чергуватися в певній послідовності» (підручник); «Зіставляючи собівартість продукції з середньою ціною її реалізації, можна виявити, наскільки вигідна господарству та чи інша галузь» (журн.).
Тож перш ніж запозичати щось у сусідів, варто добре пошукати в скарбниці рідної мови.
«Солдати скаржаться, що їх годують препогано, звертаються до них грубо», — читаємо в одній газеті. Слово звертаються використане тут недоречно, воно являє собою невдалий переклад рос. обращаться. У деяких випадках обращаться справді слід перекладати звертатися, тобто спрямовувати свої слова або діяльність на когось чи на щось: обращаться с речью (за помощью, к врачу, к темам и сюжетам) — звертатися з промовою (по допомогу, до лікаря, до тем і сюжетів). А коли рос. обращаться має значення «ставитися до когось, тримати себе певним чином щодо якогось об’єкта», то як український відповідник використовують поводитися: с ним хорошо обращаются — з ним добре поводяться; осторожно обращаться с приборами — обережно поводитися з приладами. Отже, в згаданому уривку газетного тексту потрібно було написати «поводяться з ними грубо».
Під упливом інших мов часом відбувається сплутування навіть не паронімічних слів, а синонімів. Приміром: «Мій син на таке не здібний» і «Молоді виявилися здатнимиучнями своїх батьків та дідів». Здібний і здатний у наведених прикладах слід поміняти місцями, слово здібний означає «талановитий», а здатний —«спроможний на щось». Напр.: «Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився» (В. Стефаник); «Перед чужими тільки й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний» (Панас Мирний). Помилка зумовлена тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом способный.
В одному з матеріалів, присвячених ювілеєві письменника Л. Тендюка, наголошувалося, що «він ніколи не зміняв своїй тематиці». Тут аж дві помилки на ґрунті паронімії. Перша — внутрішньомовна: замість тема «коло життєвих явищ, що становлять зміст твору» (в даному разі йдеться про морську тему в творчості Л. Тендюка) вжито слово тематика «сукупність тем» (наприклад, тематика курсових робіт). Друга помилка — нерозрізнення російського изменять та українського змінювати. Укр. змінювати (рідше зміняти) означає «робити інакше, виправляти; приходити на зміну». А в згаданому матеріалі йшлося про порушення вірності, про відмову від чогось. Таке поняття в російській мові передається словами измена, изменять, а в українській — зрада, зраджувати. Отже, в наведеному уривку тексту треба було зазначити, що письменник «ніколи не зраджував своєї теми». До речі, дієслово зраджувати потребує після себе додатка в формі знахідного відмінка: зраджувати товариша(брата, матір; науку, тему); коли при дієслові є заперечна частка не, то додаток стоїть у родовому відмінку: не зраджувати товариша (брата, матері; науки, теми). Напр.: «О Батьківщино! Не зрадили тебе твої донецькі діти» (В. Сосюра); «Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього» (Григорій Тютюнник).
Слово інакомислячий, одним із компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замінити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: поширився наступ на інакодумців (а не інакомислячих); « — Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства, — кинув він своїм інакодумцям» (В. Земляк); «Інакодумців, погляди яких відрізнялися від догм панівної ідеології, оголошували ворогами і в кращому разі видворяли за межі країни» (газ.).
Часом із синонімічного ряду обирають один синонім, незаслужено забуваючи інші. Пишуть і кажуть добросовісно, зекономлений, вирішення, вогнестрільний, відправлятися, протиріччя, запримітити, благоустроїти, продовжується, хоч, крім них, є нічим не гірші сумлінно, заощаджений, розв’язання, вогнепальний, а то й, поза всяким сумнівом, кращі вирушати (відходити), суперечності, зауважити (помітити), упорядкувати, триває тощо. Невдалий добір синонімів може спричинити затемнення змісту висловлювання. На жаль, таких прикладів у засобах масової інформації — хоч греблю гати. Ось один із них: «Хлопці радісно зустрічають нас, кепкують». Кепкувати означає «глузувати, насміхатися». Приміром: «Анатолій не любив, коли хтось кепкував з його захоплень» (М. Руденко). Важко поєднати радість зустрічі з кепкуванням. Замість кепкують варто було використати жартують.
Років двадцять тому в окремих працях із культури мови висловлювалися застереження щодо частки й сполучника лише, рекомендувалося віддавати перевагу слову тільки. Тепер дійшли до іншої крайності — майже не вживають тільки, а всюди — лише. Аналіз лексикографічних джерел свідчить, що лише (у поезії ще й лиш) і тільки мають однакові права в літературній мові: «Вчора набігла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю» (М. Коцюбинський); «Лиш Данило щез в тумані, Аж із-за горбочка Йде дівчина молодая» (С. Руданський); «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка); «Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього?» (Ю. Яновський). Тож не варто наслідувати найгірші взірці газетної мови й писати: «Державі залишилися лише борги», тобто безпідставно вживати поряд два однокореневі слова. Зайвої тавтології можна уникнути, замінивши лише на тільки.
В одному перекладеному з російської мови інтерв’ю повідомляється: «Ми згодні підтримувати контакти з любими організаціями». Тут українськими літерами написане російське слово, замість якого слід було вжити будь-якими, тому що укр. любий має значення «милий, коханий». Напр.: «Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари» (Н. Кобринська). Пор.: «На Полтавщині в нас не те, що за Дніпром… Тут мова, брате, незаймана, без будь-якого домішку» (В. Шевчук).
Лексичні норми української літературної мови вимагають семантичного розмежування слів масло — харчовий продукт тваринного та мінерального походження: вершкове масло і олія — жирова речовина з рослин: соняшникова (кукурудзяна) олія. Прикметник від цього слова олійний увіходить до словосполучень олійна фарба, олійний живопис, олійне малярство (картини, виконані олійними фарбами). Скорочено на позначення цих понять використовується й слово олія: «На початку тридцятих років Анатолій Петрицький здійснив дві великі серії портретів діячів української культури, одну в олії, другу в акварелі» (Словник української мови, т. 5, с. 691). Виходить, помилковими є вживані в теле- й радіопередачах речення на кшталт «Картини виконані маслом (треба олією) або тушшю».
А ось газетний зразок бездумного перекладу з російської мови: «Рослинні масла (треба олії) багаті на природний оксидант». Таким чином, рос. масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило — жирова речовина для змащування тертьових поверхонь механізмів.
У сучасній українській літературній мові для позначення великого населеного пункту, адміністративного, промислового, торговельного й культурного центру вживається слово місто. А мешканець цього населеного пункту зветься городянин (від застарілого город). Пояснити це можна тим, що похідне від місто міщанинвикористовується як назва людини з обмеженими інтересами та вузьким кругозором. Нормативна несумірність назви населеного пункту (місто — активне слово літературної мови) та його мешканців викликає певні застереження в мовців, тому вони замість городянин частіше кажуть мешканець міста. Українська мова вже давно витворила ще одну лексему, яка цілком спроможна заступити застаріле городянин та двокомпонентний вислів мешканець міста. Це зафіксоване «Словником української мови» (т. 4, с. 751) містянин з досить поважною ілюстрацією: «Оператор хотів заспівати, як це полюбляють на природі містяни, але жінка заборонила, пояснивши, що в лісі галасувати не годиться, ліс вимагає тиші» (Ю. Яновський). Тож є цілковита рація запровадити слово містянин до активного літературного вжитку й заповнити прогалину в словотворчому гнізді: місто, містянин, міський, передмістя й под.
В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотворене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовийзатримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двадцятих і тридцятих роках, а в творах українських письменників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повернути до активного вжитку.
Виступаючи по радіо з педагогічними порадами, одна вчителька сказала: «При вихованні дітей їх треба переконувати логікою та власним прикладом, а не наказуватифізично». Тут спостерігаємо механічне перенесення в нашу мову російського слова наказывать — завдавати кари, бо українське наказувати означає «віддавати розпорядження, вимагати»: «Бувало, наказували мені, щоб я шанувався, бо не буде з мене господаря» (Л. Мартович); «Справи свої на землі так рихтуй, як наказуєсерце» (Леся Українка). А те, що мала на увазі вчителька, по-українському зветься карати: «Тоді будеш знати, Як будуть карати І на руки, і на ноги Диби набивати» (М. Кропивницький).
Кореспондент Українського радіо, розповідаючи про становище на Полтавщині перед виборами, підкреслює, що пристрасті накаляються навколо кандидатури на пост Президента України. Слова накаляти, закаляти в українській мові означають «забруднити»: «Накаляла білі ручки, Кватирочку одсуваючи» (П. Чубинський); «Поруч з нею йшла молода панна, підіймаючи трохи спідничку, щоб не закалятись» (Леся Українка); «Приходжу якось і йойкнула: Світланочка лежить, пробачте, підмочена, закалялась, бідненька» (В. Логвиненко). Не думаю, що на Полтавщині доходить аж до цього. Либонь, кореспондент мав на увазі, що пристрасті розпалюються(розгоряються), та невдало переклав російське слово накаляются. Від цього слова в російській мові утворено низку похідних, які в нашій мові перекладаються іншими відповідниками: рос. закаляться — укр. гартуватися, закалка — гарт, гартування; закаленный — загартований, гартований; калить —розжарювати; накаливание —розжарювання; накал —жар тощо.
Інколи запитують, чи доречне слово жених у сполученні жених і наречена. У цьому випадку, наприклад, під час реєстрації шлюбу краще казати наречений і нареченаабо використовувати форму множини — наречені. Однак слово жених теж цілком українське, широко вживане в фольклорі, у творах класиків української літератури та сучасних письменників. Воно має чимале словотворче гніздо (женишок, женишина, женихівський, женихатися, женихання), що свідчить про його глибоке коріння в нашій мові. Напр.: «Наречена мала прийти просто до панотця» (І. Франко); «Батько мій працював у депо, а наречений їздив машиністом» (Ю. Яновський); «У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди» (Т. Шевченко).
Існування слова малоімущий в українській мові більш ніж проблематичне. Його немає в одинадцятитомному «Словнику української мови», не кажучи вже про словник за редакцією Б. Грінченка. Замість нього треба використовувати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний: «Країна аж ніяк не бідна, проте поділена на купку надбагатіїв та силу-силенну незаможних громадян» (газ.); «Більшість промислових підприємств не працює, а це спричинює зростання кількості малозабезпечених родин» (газ.); «Низькооплачувані мешканці міста дістають допомогу від доброчинних організацій» (газ.). Перевагу чомусь віддають саме неукраїнському слову: «Малоімущі цього району м. Києва одержали 600 посилок».
Українська літературна мова чітко розрізняє прийменник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незважаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія: «Аліна, незважаючи на свій жвавий, веселий характер, читала серйозні книжки» (О. Іваненко). А не дивлячись доречне в такому, наприклад, тексті: «Хлопчик біг щодуху, зовсім не дивлячись собі під ноги» (газ.).
Поширені в газетах вислови на кшталт «Зберемо врожай, не дивлячись на негоду»; «Об’єднаємося, не дивлячись на відмінність у політичних поглядах» помилкові з погляду лексичних норм. Замість не дивлячись тут має бути незважаючи.
Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на позначення поняття «брати те, що дають, надсилають, дарують» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезентують різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, значного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — держати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарвлення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одержують(отримують) гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діставатизвання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збіднюють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одержуватий отримувати.
Розповідаючи про роботу програми «Промінь», диктор каже: «Кожної п’ятнадцятої й сорок п’ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, весь останній час — музику». Останній, як відомо, це той, котрий закінчує щось, кінцевий; антонім до слова перший; відповідає російському последний. У цитованому уривку останнійнедоречне, бо вжите під упливом російського остальной, яке в нашій мові відтворюється словами решта, інший. Приміром: «Двоє останутся, а остальные пусть уходят. — Двоє залишаться, а інші (всі інші) хай ідуть (а решта хай іде)». Наведений фрагмент дикторського тексту мав би звучати так: «Кожної п’ятнадцятої й сорок п’ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, а решту часу — музику».
У мовній практиці досить часто виникають непорозуміння, зумовлені недотриманням рекомендацій словників. Наприклад, за словниками, основний прикметник до слова палац — палацовий, а засоби масової інформації подають двірцевий переворот, двірцеві інтриги тощо, хоч слово двірець — це не палац, а вокзал. У цьому значенні (вокзал), на мою думку, його варто повернути до активного вжитку в літературній мові. Пор.: «Слово замок колись означало не окрему палацову споруду, а цілу укріплену територію» (журн.); «Слова його розвіються на чотири вітри і не дійдуть до ушей палацової шляхти» (З. Тулуб); «Вікно моє виходило на залізничний двірець» (В. Самійленко); «Міністр інкогніто прибув. «Біжіть, стрівайте на двірці», Защебетали горобці» (О. Олесь).
Іменник пар у сучасній українській мові мас значення «рілля, залишена на літо без посіву для поліпшення якості землі»: «Йдемо повз чорний пар. Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії» (М. Коцюбинський). Уживання його в такому газетному тексті: «З вікон повалив густий пар» помилкове, бо тут ідеться про газоподібний стан води, який зветься пара: «Від радісного хвилювання втома розвіялася, як пара» (З. Тулуб).
Про неодруженого чоловіка українці, як правило, кажуть парубок або старий парубок (людина старшого віку): «Вона пішла за нього, вічного наймита, старого парубка, бурлаку» (М. Коцюбинський). Свідченням тривалого існування цього слова в лексичній системі мови є його велике словотворче гніздо: парубійко, парубчак, парубчина, парубоцтво, парубота, парубоцький, парубкувати, парубкування і т. ін. А в пресі замість нього постійно вживають менш властивого нашій мові слова холостяк (якого в словнику за редакцією Б. Грінченка немає зовсім): «Розпрощався із своїм холостяцьким (замість звичайного парубоцьким) життям». Російське слово холост (наприклад, в анкетах) слід перекладати українським неодружений.
Тепле ватяне, вовняне чи пухове вкривало зветься в нас ковдра, а легка покривка на неї — підодіяльник. Позаяк у сучасній українській літературній мові одіяло не вживається, то покривку на ковдру краще називати підковдра. Напр.: «Вироби цієї фабрики мають великий попит у населення, особливо наволочки та підковдри»(газ.). Префіксальні (без суфіксів) утворення досить характерні для нашої мови: майстер — підмайстер, основа — підоснова тощо.
В українській мові для називання незабудованої частини населеного пункту, від якої розходяться вулиці, є два слова — майдан та площа. Коли виникає суперечка, якого з них краще вживати, нерідко можна почути: мовляв, майдан слово турецьке, то нема чого використовувати його замість нашого площа. Як свідчать приклади, не завжди походження слова є підставою для надання йому переваги в певній ситуації. Площа справді українське слово, утворене від плоский. Первісне значення його — рівна ділянка поверхні землі: «І ось, нарешті, вершина. Це була площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням» (О. Гончар). Переносно вживається в таких словосполученнях: виробнича площа, засівна площа, газетна площа, площа трикутника й ін. Виходить, значення «частина міста чи села» є вторинним — ділянка землі, виділена для певної мети. Слова площа в розумінні частини населеного пункту немає в двох найбільших дожовтневих словниках української мови — Б. Грінченка (наддніпрянському) та Є. Желехівського й С. Недільського (галицькому).
Слово майдан через посередництво тюркських мов (турецьке meydan — арена, площина, рівнина) прийшло до нас із перської (mejdan — арена, площа) або арабської (maydan — царина, місце для гри). При запозичанні слова, як правило, семантично звужуються. Багатозначне турецьке meydan з’явилося в українській мові спочатку як назва незабудованої частини населеного пункту. Отже, це його первісне українське значення: «До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані зійшовся люд і шепотить» (Т. Шевченко); «В центрі містечка коло майдану стояла стара похилена хата» (С. Васильченко); «Колись бувало сильний чуженин Слов’ян-рабів виводив на майдани» (Леся Українка); «Де колись на майдані роєм гули на раді запорожці, там тепер паслася німецька череда» (І. Нечуй-Левицький); «Сіло сонце, На майданіСяйні огнища горять. І дівчата заквітчані з парубками гомонять» (Я. Щоголів); «Я іду повз пам’ятник Богдана, де шумить Софіївський майдан, І асфальт на сонці наче тане, Як на луках голубий туман» (В. Сосюра).
Саме так майдан фіксується в усіх словниках української мови. Згодом слово набуло інших, переносних значень — лісова галявина; розкопана згори стародавня могила; рівне поле, низовина, оточена лісом або будівлями; острів, укритий рослинністю; озеро в полі; смолярня, смолокурня (Словник української мови. Т. 4. С. 597; Етимологічний словник української мови: У 7 т. К., 1989. Т. 3. С. 361). Зменшене від майдан — майданчик уживається зі значенням «місце для певних робіт, ігор, спортивних тренувань, танців тощо»: будівельний майданчик, дитячий майданчик, спортивний майданчик, танцювальний майданчик, сходовий майданчик. Подеколи використовуване в цих випадках слово площадка є непотрібним запозиченням з російської мови (бо в українській не існує площадь і відсутній суфікс -дка).
Отже, для назви незабудованої частини населеного пункту перевагу слід віддати слову майдан, а лексему площа в цьому значенні використовувати як рідше вживаний синонім. Єдиною назвою місця для спортивних та інших занять є майданчик.
Ще один випадок збіднення синоніміки маємо при перекладі російських слів положительный і отрицательный. У різних словосполученнях українська мова мас неоднакові відповідники: положительный (отрицательный) отзыв позитивний (негативний) відгук, положительный (отрицательный) ответ — ствердна (заперечна) відповідь. Не збігаються відповідники в різних термінологічних системах: у граматиці — ствердна (заперечна) частка, у фізиці позитивний (негативний) заряд, у математиці — додатні (від’ємні) числа. Тож не варто, як це нерідко трапляється в мові газет, радіо- й телепередач, користуватися в усіх випадках лише словами позитивний та негативний, нехтуючи інші.
Раніше слова від’ємний і додатний були не тільки математичними термінами, а вживались і як терміни фізичні, а також у переносному значенні, тобто можна було сказати додатний (від’ємний) заряд, додатні (від’ємні) риси, наслідки тощо. «Ядро атома має додатний заряд, який чисельно дорівнює від’ємному зарядові всіх електронів, що рухаються навколо ядра» (журн.); «А за найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ» (І. Франко); «Вона не раз боляче переживала від’ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників» (О. Донченко). У період боротьби зі «шкідництвом на мовному фронті» ці слова разом з багатьма іншими були усунуті звідусіль, якимось дивом залишившись у математиці. Тепер треба повернути їх до активного вжитку.
У газетах, у теле- й радіопередачах можна прочитати й почути про «впевнений поступ зими», «про гучний поступ молодиків по бруківці» й т. ін. У цих випадках доречне слово хода (яке російською мовою перекладається поступь, що й спричинює помилку в українській мові). Поступ є синонімом до прогрес. Слово поступшироко вживалось у творах класиків української літератури, охоче до нього вдавалися й автори публіцистичних та наукових матеріалів. Напр.: «Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю…» (І. Франко); «Невже не вірите в людство, в поступ, у культуру?» (Ю. Смолич); «Поступ літературознавства спирався на попередній досвід» (журн.). У роки зближення мов поступ був майже витіснений словом прогрес. Тепер українському синонімові слід повернути законне місце, але для цього його треба вживати в правильному значенні.
«Найрозповсюдженішим сатиричним жанром є фейлетон», — пише один дослідник засобів масової інформації (і на жаль, не лише він!). Це приклад сплутування синонімічних слів поширювати й розповсюджувати. Основним словом для понять «збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох, роздавати багатьом» є поширювати: поширювати знання (діяльність, досвід; книжки, листівки). Так само поширений засіб, поширене речення, найпоширеніший жанр. Розповсюджувати, розповсюджений виступають як рідше вживані варіанти стосовно до конкретних речей: розповсюджувати книжки (квитки, листівки, запрошення).
Щодо абстрактніших понять (таких, як жанр, засіб, знання, практика) використання цих варіантів у сучасній українській літературній мові є відхиленням від лексичних норм. Російський вислів получить широкое распространение слід перекладати не потворною калькою отримати широке розповсюдження, а справжнім українським відповідником набути великого поширення. Напр.: «Уживання старої, традиційної форми для виявлення нового змісту становить один із дуже поширених у літературі прийомів» (М. Рильський); «Учений повинен не тільки творити в науці, тісно пов’язаній з практикою, а й пропагувати знання, поширювати їх у масах» (журн.).
Пристрасний в українській мові означає «бурхливий, нестримний (у почуттях); жагучий, палкий». Антонімічне йому слово безпристрасний, тобто не схильний до пристрастей, байдужий: «Сум і пристрасне чекання любові бриніло в молодих голосах» (М. Стельмах); «— Ви до мене? — спитав господар безпристрасним голосом» (М. Чабанівський). У пресі можна прочитати ці слова в невластивому їм значенні: «Хоч і розгнівався майстер на свого учня, проте характеристику йому дав безпристрасну». У цьому випадку йдеться про об’єктивну, неупереджену, безсторонню характеристику. Помилка ґрунтується на введенні в український текст російського беспристрастный, яке нашою мовою перекладається безсторонній (антонім — небезсторонній, рос. пристрастный): «Відома вам стаття все-таки робить сильне враження на свіжих безсторонніх людей» (Леся Українка); «Василина Матвіївна завжди має свої гострі небезсторонні думки» (К. Гордієнко).
Заглиблення в ґрунті, по якому тече річка, зветься в нас річище, русло, корито. Остання назва діалектна, тому беззастережно рекомендувати її до широкого вжитку не слід (хоч іноді й можна використовувати з певною стилістичною настановою). У засобах масової інформації слова річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: «Річка кілька разів міняла своє русло»; «Розмову перевели в інше русло» і под. А треба навпаки — віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови. Річище в прямому та переносному значенні використовували й використовують майстри українського слова різних поколінь: «Колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою» (Григорій Тютюнник); «Воли завзятіше захитали рогами і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище весняного потоку» (З. Тулуб); «Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси» (М. Рильський).
Розповідаючи про роботу конференції з економічних питань, дописувач газети повідомляє, що науковці радять «розпочати створення ринків капіталу, робітничої сили, споживчих товарів». Робітничий походить від робітник і доречне в таких сполученнях слів: робітничий клас, робітничий кореспондент, робітничий клуб (тобто пов’язаний з робітниками, властивий робітникам, призначений для робітників): «Павлусь вступив на бібліотечні курси і тепер був бібліотекарем у робітничому клубі» (О. Донченко). Стосовний до роботи позначається словом робочий: робочий день, робоче місце, робоча сила тощо: «Машин він має стільки, що йому, мабуть, зовсім не потрібні робочі руки» (Ю. Смолич).
Слово сімейство в сучасній українській літературній мові є рідковживаним синонімом слів родина, сім’я. Інколи вживається з урочистим або з жартівливо-іронічним відтінком. Як біологічний та геологічний термін маємо лексему родина. Тому речення з газетного тексту «Пшениця у сімействі зернових основна культура» помилкове з погляду лексичних норм. Зернові не родина, а лише група культур з родини злакових. Правильна форма цитованого газетного речення така: «Пшениця серед зернових є основною культурою» або «Пшениця серед зернових — основна культура». Пор.: «Уранці й надвечір невелика родина сідала навкруг вогнища. Віста наливала в миски страви, клала дерев’яні ложки» (С. Скляренко); «Білки й ховрашки утворюють родину білячих» (підр.); «Тут ось біля хати — уся моя сім’я: бабуся, мама й тато, два братики та я» (Н. Забіла); «Завести хазяйство і сімейство, жити люб’язно і дружно» (І. Котляревський).
Із двох синонімів вирішувати й розв’язувати на сторінках газет, у радіо- й телепередачах перевага незаслужено віддається першому: вирішити питання, проблему, завдання. Для врізноманітнення викладу обидва синоніми та похідні від них варто використовувати по черзі: розв’язати завдання, вирішити проблему, частіше вживаючи слово розв’язувати як оригінальніше в нашій мові.
В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер).
Українською мовою скарб (рос. сокровище) — це коштовності, цінні речі, словом, — щось надзвичайно великої вартості: «Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою всі свої скарби великі» (Марко Вовчок); «Не раз у дитинстві тобі захоплювали дух перекази про скарби, закопані тут запорожцями» (О. Гончар). Досить часто вживають у нас це слово і в переносному значенні: «Ви мені скарб найдорожчий, Ви моя слава щонайбільша» (М. Зеров); «Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стежками» (І. Франко). Від скарб походять слова скарбниця, скарбівня, скарбник, скарбовий та ін.
Відповідником рос. скарб в українській мові є «господарські речі, майно, добро». Тож у газетному тексті: «Назустріч їхали машини, навантажені нехитрим домашнім скарбом» слово скарб ужите не в українському значенні, тут треба нехитрим (або небагатим) хатнім (домашнім) майном.
Останнім часом в усній формі офіційно-ділового мовлення почали досить активно використовувати слово казна. Негайно його підхопили засоби масової інформації. І ось уже читаємо в газетах, чуємо по радіо й телебаченню: «за рахунок державної казни, державна казна виснажена, привласнення мільярдів з державної казни» і под. У сучасних словниках української мови казна кваліфікується як застаріла лексема. Закріпленню цього запозиченого через російське посередництво з тюркських мов слова як фінансового терміна певною мірою заважала його співзвучність з укр. казна (що виникло внаслідок злиття словосполучення кат зна), яке входить до низки прислівників та займенників типу казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-що, казна-як тощо. Та головна причина неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою полягає в тому, що для даного поняття в нашій мові є інша лексема — скарбниця з цілим словотворчим гніздом. Тож сучасне рос. казна та словосполучення з ним треба перекладати так: казна, казначейство — скарбниця, державна скарбниця, казначей — скарбник (скарбничий), казначейша — скарбничиха, казначейский — скарбницький, казнохранилище — скарбівниця, государственный казначейский билет — білет державної скарбниці. Крім того, скарбниця вживається в переносному значенні як «зосередження природних, культурних, духовних цінностей». Пор.: «Синоп спалено і сплюндровано. Щось із сорок мільйонів збитку. Туреччина вимагає, щоб ми їм сплатили, а в державній скарбниці — ані шеляга» (З. Тулуб); «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скрабниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки» (Панас Мирний).
Нерідко до порушення лексичних норм української мови призводять невдалі переклади з російської мови. Скажімо, рос. составлять у багатьох випадках відтворюється укр. складати: составлять доклад (уравнение, представление й ін.) — складати доповідь (рівняння, уявлення). Але для значення «давати в сукупності» треба вживати слово становити: экономический эффект от внедрения составляет 5 миллионов гривен; зто не составляет больших затруднений; описанный случай не составляетисключения — економічний ефект від упровадження становить 5 мільйонів гривень; це не становить великих труднощів; описаний випадок не становить винятку.
Поширені в пресі, а то й у науковій та художній літературі вислови на кшталт «це не складає винятку (ще гірше виключення), економічний ефект складає…» не відповідають лексико-семантичним нормам. Пор.: «Я був одним із гарячих організаторів страйку — виступав на зборах, складав петиції» (С. Васильченко); «Щедрота бідарів — це споконвічна риса, І в цьому винятку не становив Денис» (М. Рильський); «За даними Держкомстату, торік рівень інфляції становив 20 %» (газ.).
В українській мові є два слова, близькі значенням, але досить відмінні сферами вживання: спілка і союз. Власне укр. спілка означає «товариство; об’єднання людей, пов’язаних умовами життя, метою; громадська організація»: «Хочеш ти бути в спілці з нами, то будь по своїй волі, і ніхто тебе до цього присилувати не має права» (Панас Мирний); «Ми, пане майстре, хтіли заложити гончарську спілку» (Леся Українка). Спілка входить до великого гнізда споріднених слів, що свідчить про глибоку вкоріненість цієї лексеми в ґрунт нашої мови: спілковий, спілкування, спілкуватися, спілчанин, спілчанський, спільний, спільник, спільництво, спільниця, спільницький, спільність, спільнота й т. ін. Рідше вживане запозичення з церковнослов’янської мови союз використовується, як правило, на позначення об’єднання кількох держав, земель, країн під однією верховною владою.
До останнього часу (навіть у роки застою) таке розмежування в нас проводили досить чітко: (колишній) Радянський Союз, але Спілка письменників (художників, композиторів, кінематографістів, молоді тощо), професійна спілка і под. Неприємний виняток становив «Союз (замість Спілка) спортивних товариств». Це свідчило про те, що спортивна та навколоспортивна громадськість не вельми глибоко вникала в семантичні тонкощі непопулярної поміж «інтернаціоналістів» української мови. Здавалося б, що вболівальники за Україну та її мову при створенні нових об’єднань зважатимуть на вимоги лексичних норм. Та ба! Прогресивна студентська молодь об’єдналася не в Спілку, а в Союз українського студентства (СУС), наслідуючи не кращі, а гірші традиції. Цю ваду, на мою думку, слід виправити.
Крім об’єктивних законів розвитку мови, є суб’єктивні чинники, що роблять часом позитивний, а здебільшого негативний уплив. У нашій мові багато слів являють собою непотрібні кальки з російської мови. Скажімо, невелика скляна посудина циліндричної форми для пиття рідини зветься склянка. Напр.: «Дзвенять ложечки у склянках» (М. Коцюбинський); «Жінка перебила нашу розмову, ставлячи перед старим Освіцінським нову склянку гарячого чаю» (І. Франко). Це слово має й інші значення — гільза, в якій міститься заряд артилерійського снаряду; технічний пристрій чи деталь циліндричної форми (Словник української мови. Т. 9. С. 286—287). Під негативним упливом російської мови в технічних значеннях частіше вживали слова стакан. Науковий стиль, як відомо, характеризується чітким нормуванням мовних засобів. Тому в технічній термінології слід віддавати перевагу слову склянка. З огляду на це й підставку з ручкою для цієї посудини варто називати не підстаканник (як чуємо й читаємо в засобах масової інформації), а підсклянник (це слово зафіксоване багатьма словниками української мови).
Невтомне дбання про «інтернаціоналізм» на всіх рівнях, зокрема й на мовному, дало свої гіркі плоди. Чимало людей, що користуються українською мовою (як українців, так і неукраїнців), зі слів, приміром, суперечність і протиріччя віддають перевагу другому, хоч воно не дуже природне для нашої мови, оскільки не має похідних. Тим часом суперечність належить до поважного словотворчого гнізда: суперечити, суперечливий, суперечний, суперечливість, суперечливо. Напр.: «Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам гарного тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби» (Ірина Вільде); «Внутрішні суперечності між українською та корейською сторонами спільного підприємства вийшли назовні» (газ.); «Щоб не мучитися роздумами про суперечливість власної вдачі, він вирішив трохи розважитися» (М. Чабанівський); «Повстають в утомленій голові… суперечні думки, що між собою борються, перемагаються» (О. Маковей); «Міцкевич був дуже складною, багато в чому суперечливою натурою» (М. Рильський). Тож треба користуватися тим, що ми успадкували від попередніх поколінь, а не творити сумнівних неологізмів на зразок протирічити, протиречити, протирічивий, яких не знайти в жодному українському словнику.
Таке буває нерідко: багатозначне слово однієї мови має кілька варіантів перекладу в іншій. Скажімо, рос. общество перекладається по-українському суспільство — певний економічний лад і відповідна надбудова (феодальне суспільство, посткомуністичне суспільство, суспільний лад, суспільні відносини); громада — люди, об’єднані спільністю становища або інтересів (українська громада, громадська думка, громадське харчування); товариство — середовище, компанія, об’єднання (спортивне товариство, споживче товариство). Словосполучення высшее общество, изысканное общество — відповідно вищий світ, добірне товариство. Напр.: «Громада зібралась у волость і загула, як бджоли» (І. Нечуй-Левицький); «Громада бузьків спала на очерет» (В. Стефаник); «Найвищим органом законодавчої влади Великобританії є парламент, до якого входять: король, палата лордів і палата громад» (підр.); «Народну творчість, як і всю культуру взагалі, слід розглядати в зв’язку з історією суспільства» (М. Рильський); «Він зайшов у сад і очима знавця подивився на молоде товариство» (О. Маковей); «Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п’ять пучок, знаю» (П. Куліш); «Два роки почесного вигнання на посаді голови комітету міністрів зробили графа ще більш різким у своїх судженнях про вищий світ» (М. Стельмах).
Ми не можемо не копіювати своїх північних сусідів. Увесь час щось запозичаємо — то слово, то модель слова, то його значення. Скажімо, повідомляючи про відкриття нової лінії метро в Києві, газети захоплено писали: «Блакитний експрес плавно торкається з місця». В українській мові слово торкатися означає притулятися до чогось; хвилювати, зворушувати: «Тихо руками до струн променистих Співець яснокрилий торкнувся» (Леся Українка); «Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця» (М. Стельмах). Тут воно збігається значенням із рос. трогать. Але рос. трогаться с места, тобто починати переміщатися, в українській мові буде рушати з місця. Напр.: «Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця» (М. Коцюбинський).
При перекладанні з різних мов варто добирати не якнайдальше чи якнайближче до першотвору слово, а те, котре є найприроднішим для певної ситуації в мові, якою здійснюють переклад. Із цих міркувань в українській мові слід віддавати перевагу не продовжуватися (калькованому з рос. продолжаться), а тривати, коли йдеться про вимір у часі: робота (боротьба, фестиваль, святкування, конкурс) триває, а не продовжується. Про більшу поширеність, про глибшу вкоріненість у ґрунт нашої мови слова тривати свідчать похідні від нього тривалий, тривалість, тривало й ін. Від продовжуватися таких утворень немає. Напр.: «Усе це довго на письмі виходить І в пам’яті лишило довгий слід, А лиш хвилину в дійсності тривало» (М. Рильський); «Супутники ялини — квасениця звичайна, веснівка дволиста — гинуть від тривалого яскравого сонячного освітлення» (підр.); «Тривалість швидкої фази сну поступово зростає до кінця ночі» (журн.).
В одній із радіопередач розповідалося про сахарний діабет та про його лікування. Слово сахар у сучасній українській літературній мові має розмовно-просторічне забарвлення і не може входити до складу термінологічних назв замість нормативного цукор. Отже, літературна назва хвороби — цукровий діабет: «Брак гормона підшлункової залози — інсуліну призводить до цукрової хвороби (діабету)» (Словник української мови. Т. 11. С. 246—248).
Ще зовсім недавно слово часопис належало до тих, які чиновники від мовознавства не рекомендували до вжитку, бо воно не вписувалося в рамки злиття мов. Тепер слово вживається дуже широко, але остаточному закріпленню його в літературній мові заважає значеннєва нечіткість: одні використовують його як синонім до журнал, інші вважають, ніби це те саме, що й газета. Аналіз лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, зіставлення з аналогічними лексемами інших слов’янських мов: бр. часопіс, п. czasopismo, ч., слц. časopis дають підстави твердити, що часопис — це друковане періодичне видання у вигляді книжки, тобто те саме, що й журнал. А газета — періодичне, переважно щоденне видання на великих аркушах паперу. Напр.: «Кортить почитати газету, щоб бути в курсі світової політики» (Ю. Яновський); «Багато читаю, бо під руками велика бібліотека та багато газет і часописів на всяких мовах» (М. Коцюбинський); «Відсвяткував свій ювілей один із найстаріших часописів українських літераторів «Вітчизна» (газ.).
Часом буває, що той чи той автор у запалі боротьби за культуру вислову відходить від загальноприйнятих норм і забороняє або не рекомендує до вжитку цілком українське, цілком літературне слово чи словосполучення, керуючись тільки власними смаками. До цієї заборони прислухаються вчителі, лектори, журналісти, і тоді від багатьох людей доводиться чути, наприклад, таке: що стосуєгься лише неживих предметів, а який — тільки людей. Рекомендують казати: «Учитель, який ходив з нами в подорож, дуже добре знав місцевість» і «Хата, що стояла край села, була дуже стара».
Тим часом ні живе мовлення, ні красне письменство не дають жодних підстав для таких тверджень. І що, і який приєднують підрядні означальні речення незалежно від категорії живого й неживого: «В усій її позі, в тому кинутому далеко понад людей, що її оточували, погляді було стільки незалежності й зневаги, що здавалось, то сидить… якась королева із тьми середньовіччя, що зараз наказуватиме своїм джурам і челяді» (Б. Антоненко-Давидович); «У садочку вівчаря стрічає Дівчинонька, щойого кохає» (М. Юрійчук); «Їдь же, братику, до дівчиноньки, Що тебе чекала» (нар. пісня); «Зевес їй оддавав повагу і посилав од столу брагу, яку Юнона лиш пила» (І. Котляревський); «Обоє глянули на похилу хату, яку срібним вінцем завершувало засніжене вікно» (М. Стельмах).
Отже, займенники що і який цілком рівноправні, треба користуватися ними так, аби уникати тавтологічних побудов на зразок: «При в’їзді в село є щит, що (тут краще який) сповіщає про те, що село засноване понад п’ятсот років тому» (газ.) Займенник котрий у ролі сполучного слова вживається далеко рідше, бо поєднується, як правило, зі словами, що позначають відтинки часу (котра година) або виділяють щось чи когось: «Хтозна, котре з них має рацію» (Леся Українка).
Відроджувані синоніми