EtCetera з’ясовував, як реагувати, якщо учень панічно боїться відповідати біля дошки, та як допомогти йому впоратися зі своїм страхом.
ПРИЧИНИ. Зазвичай страх відповідати біля дошки пов’язаний із сором’язливістю та побоюванням зробити щось не так.
Боязкі діти схильні до підвищеної тривожності, довго переживають невдачі та певною мірою навіть потурають власним страхам. Усе це плавно перетікає у невпевненість, ось чому навіть підготовка до школи не гарантує підняття руки і сміливості вийти до дошки.
Серед інших факторів:
– слабкі знання предмету;
– проблеми з мовленням;
– напружені стосунки з однокласниками (насмішки чи знущання);
– страх не виправдати завищених очікувань дорослих;
– неправильна поведінка вчителя (суворість, невдалі зауваження, грубість).
ЯК РЕАГУВАТИ?
По-перше, попередьте істерику. Якщо ви бачите, що учень зблід, а в очах стоять сльози – запропонуйте йому відповісти з місця. Якщо реакція не проходить – краще залишити його у спокої. Зазначте, що нічого страшного не відбулося і всі інколи розгублюються, навіть дорослі. Дійте відповідно до ситуації.
По-друге, не «роздмухуйте» конфлікт, не перетворюйте ситуацію на шоу з елементами екстреної педради на тему «хто винен і що робити». Головне – це не зашкодити ані навчальному процесу, ані репутації школяра.
По-третє, постарайтеся прояснити ситуацію. Поговоріть з учнем на перерві без свідків. Спитайте, чи знав він відповідь на ваше запитання, чи вперше у нього така реакція та чи знають про неї батьки.
По-четверте, поговоріть з батьками. Діалог краще розпочати з прохання розповісти якомога більше про учня: його інтереси, поведінку, характер. І лише після цього розповісти про випадок, який стався. Розпитати, як вони бачать ситуацію та як планують її вирішувати. Якщо вони налаштовані позитивно – намагайтеся разом вирішити, як знайти підхід до учня, якщо негативно – слід звернутися до шкільного психолога та повідомити про це адміністрацію.
По-п’яте, розберіться, ким є учень у цій ситуації: людиною, яка справді боїться, маніпулятором чи шантажистом.
Якщо це шантажист чи маніпулятор, який хоче «сльозами» вирішити проблему – це можна визначити за його поведінкою: як тільки він досягне мети, його настрій одразу зміниться. Щойно плакав, а тут уже посміхається. Якщо ж учень справді відчуває стрес, для заспокоєння йому знадобиться час.
ЧИМ ДОПОМОГТИ? Ви можете дати учневі можливість відповісти письмово або особисто вам – на перерві. Якщо причиною проблеми є погана пам’ять або недостатнє розуміння матеріалу, дайте учню допоміжні матеріали: схему, малюнок, план, таблицю.
Не порівнюйте учня з іншими, більш успішними дітьми. Краще порівнювати його успіхи в часі (минулі і теперішні). Навіть якщо вони мізерні, завжди акцентуйте на них увагу. Це поверне дитині віру в себе.
Ігноруйте ситуації, коли в учня щось не вийшло. Жодних зітхань та жалісливих «що, знову нічого не знаєш?». Дитина і так знає про свій провал – не нагнітайте. Натомість, дайте їй завдання, з яким вона точно впорається. Але не виокремлюйте учня серед інших. Просто між іншим скажіть: «Спробуй-но виконати це завдання».
Головне – не залишатися байдужим та проявляти чуйність. Інколи достатньо кількох слів, щоб вселити в дитину віру в себе та свої сили.