Незалежно від причин виникнення розвиток симптомів при хронічній неуспішності протікає приблизно однаково. В результаті у всіх випадках спостерігається поєднання низьких досягнень, різко підвищеної тривожності, невпевненості в собі і низької оцінки дитини оточуючими (батьками, вчителями).
Головне, що повинні зробити дорослі при хронічній неуспішності, – це забезпечити дитині відчуття успіху. Для цього при оцінці дитячої роботи треба керуватися декількома нескладними правилами.
Основне з них – ні в якому разі не порівнювати його досить посередні результати з еталоном (вимогами шкільної програми, зразками дорослих, досягненнями більш успішних однокласників). Дитину потрібно порівнювати тільки з нею самою і хвалити лише за одне: за поліпшення власних результатів.
Якщо у вчорашній контрольній учень правильно зробив тільки один приклад з десяти, а в сьогоднішній – два, то це треба відзначити як реальний успіх, який повинен бути високо і без жодної поблажливості чи іронії. Якщо ж сьогоднішній результат нижче вчорашнього, то треба лише висловити тверду впевненість в тому, що завтрашній буде вище.
Дуже важливо знайти хоч яку-небудь сферу, в якій дитина може виявитися успішною, реалізувати себе. Цій сфері треба надати високу цінність в дитячих очах. У чому б він не був успішний: в спорті, в чисто побутових домашніх справах, в комп’ютерних іграх або в малюванні, – це повинно стати предметом живого і пильного інтересу батьків. Ні в якому разі не можна ставити в провину дитині невдачі в шкільних справах. Навпаки, слід підкреслювати, що раз він щось навчився робити добре, то поступово навчиться і всього іншого.
Іноді дорослим здається, що у дитини немає здібностей взагалі ні до чого. Проте насправді такого практично ніколи не буває. Може син добре бігає? Тоді треба віддати його в секцію легкої атлетики (а не говорити, що на це у нього немає часу, тому що він не встигає зробити уроки). Можливо, він вміє акуратно працювати з дрібними деталями? Тоді йому варто записатися в гурток авіамоделювання. Дитину, яка страждає на хронічну неуспішність, потрібно не просто побільше хвалити і поменше лаяти (що очевидно), але хвалити саме тоді, коли вона щось робить (а не тоді, коли пасивно сидить, не заважаючи оточуючим).
Батькам і вчителям необхідно вилікуватися від нетерпіння: чекати успіхів у навчанні доведеться довго, так як зниження тривожності не може відбутися за один тиждень. Та й тоді ще «хвіст» накопичених прогалин в знаннях довго буде давати про себе знати. Школа повинна дуже довго залишатися сферою щадного оцінювання, яке знижує тривогу (що вже само по собі дає деяке поліпшення результатів при хронічній неуспішності).
Слід бути готовими до того, що шкільні справи можуть так і залишитися поза сферою дитячого самоствердження, тому болючість шкільної ситуації повинна бути знижена будь-якими засобами. В першу чергу необхідно знизити цінність шкільних оцінок (але не знань!). В особливо серйозних випадках доводиться йти на знецінення ряду інших шкільних вимог і цінностей. Наприклад, закривати очі на те, що не в повному обсязі виконуються домашні завдання. Завдяки цим заходам у дитини поступово знижується шкільна тривога, а так як на уроках він продовжує працювати, то накопичуються і деякі досягнення.
Важливо не показувати дитині свою занепокоєність її навчальними невдачами. Щиро цікавлячись дитячим шкільним життям, при цьому знімайте акценти своїх інтересів на відносини дітей в класі, підготовку до свят, екскурсії та походи, але не зациклюватися на області неуспіху – шкільних оцінках. Дорослі мають високо цінувати і гостро цікавитися тією сферою діяльності, в якій дитина успішна і може самостверджуватися, знайти втрачену віру в себе.
Такий перегляд традиційних шкільних цінностей дозволяє попередити найтяжчий результат хронічної неуспішності – різко негативне ставлення дитини до навчання, яке до підліткового віку може перетворити хронічно невстигаючу дитину на хулігана. При цьому не виникне й інше частий наслідок хронічної неуспішності – тотальний регрес, що приводить до глибокої пасивності і байдужості.
Загалом, чим більше батьки і вчителі зациклюються на “дитині в школі”, тим гірше для її шкільних успіхів, тому змініть ставлення.
У підлітковому віці у дітей при хронічній неуспішності нерідко відбувається перехід від позиції поганого учня до безнадійно неуспішної особистості. Цим знаменується формування нового психологічного синдрому – тотального регресу. Серед особливостей психологічного профілю центральну роль починає грати депресивний фон настрою. Діяльність характеризується відмовою від будь-яких проявів активності, від спілкування як з дорослими, так і з однолітками. У відповідь і соціальне оточення «відвертається» від підлітка, що поглиблює депресію і підсилює уявлення про свою “нікчемність”.
При цьому психологічному синдромі мало що можна зробити «домашніми засобами». Надзвичайно бажано направити дитину на психотерапію. Найчастіше при цьому синдромі відносини в родині в цілому порушені настільки серйозно, що буває потрібна сімейна психотерапія. Якщо у дитини сильно виражена депресивна симптоматика, то необхідна консультація у лікаря-психіатра. У будь-якому випадку потрібно постаратися переконати батьків ставитися до підлітка як можна більше терпимо і доброзичливо, розуміючи, що його стан не є нормальним з психологічної (а можливо, і медичної) точки зору.