Однією з ознак правової держави є розвинена судова система, яка вимагає свого закріплення як в Основному Законі держави так і в низці органічних або поточних законів, що здійснюють необхідну конкретизацію загальних положень. В Україні правове регулювання системи організації судової влади здійснюється Розділом VІІІ Конституції України “Правосуддя” та Законом України від 7 липня 2010 року “Про судоустрій і статус суддів”.
У ч. 3 ст. 124 Конституції України зазначено, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (“юрисдикція” — повноваження давати правову оцінку фактам, розв’язувати правові питання).
Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Його основне завдання — забезпечення конституційного правопорядку в державі. Лише Конституційний Суд робить остаточні висновки про відповідність законів та інших правових актів конституційним приписам. Всі інші суди — від районних (міських) до Верховного Суду України — називаються судами загальної юрисдикції. Система цих судів відповідно з Конституції має будуватися за принципами територіальності та спеціалізації.
Територіальний принцип означає поширення юрисдикції судового органу, тобто його повноважень розглядати й вирішувати певні категорії справ на визначеній законом частині території держави. При цьому вони можуть будуватись згідно з адміністративно-територіальними одиницями (районні, обласні суди), а можуть і не збігатися з ними (утворення міжрайонних судів, юрисдикція яких поширюється на територію кількох адміністративних районів).
Спеціалізація судів означає розгляд окремими судами справ певних категорій. В Україні як спеціалізовані вже діють військові та господарські суди. Світовий досвід переконує в доцільності створення, наприклад, сімейних, адміністративних, апеляційних, у справах неповнолітніх, інших спеціалізованих судів. При цьому, якщо систему судів загальної юрисдикції очолює Верховний Суд України, то вищими судовими інстанціями спеціалізованих судів мають стати відповідні вищі суди: наприклад, для системи адміністративних судів — Вищий адміністративний суд, для судів у справах неповнолітніх — Вищий суд у справах неповнолітніх тощо.
Конституція у ч. 4 ст. 125 спеціально вказує на необхідність діяльності апеляційних судів, тобто судових органів, призначення яких полягає в перегляді за скаргами заінтересованих сторін справ, рішення та вироки за якими ще не набрали в законної сили
Конституція України у ч. 5 ст. 125 вказує на недопустимість створення надзвичайних та особливих судів, які діяли б поза межами конституційно встановленої системи судів або керувалися якимись особливими, спеціально для них виробленими правилами здійснення правосуддя. Досвід показує, що поява таких судів стає першим кроком до встановлення режиму беззаконня, провокує широке застосування політичних репресій тощо.
Відповідно з ч. 1 ст. 127 Конституції правосуддя в Україні здійснюється професійними суддями, а у випадках, визначених законом, який найближчим часом буде прийнято, — народними засідателями та присяжними. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до прийняття тільки законних рішень під час розгляду конкретних судових справ.
Судочинство може здійснюватися суддею одноособово, колегією суддів (наприклад, у спеціалізованих судах) чи судом присяжних. Конкретні форми здійснення судочинства будуть встановлені у спеціальних законах.
Конституція у ст. 129 встановлює ряд основних засад здійснення правосуддя в Україні:
законність;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доведеності вини;
змагальність сторін судового процесу та свобода в наданні ними суду доказів;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
забезпечення обвинуваченому права на захист;
гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
забезпечення можливості оскарження рішення суду;
обов’язковість судових рішень.
Стосовно судів окремих юрисдикцій (наприклад, судів у справах неповнолітніх, апеляційних судів тощо) закон може визначати й інші, крім названих у Конституції, засади судочинства.