Конституційний Суд України і його повноваження. Звернення до Конституційного Суду України та порядок їх розгляду.

Конституція посідає особливе місце в системі законодавства будь-якої держави. Це знаходить свій прояв у тому, що вона виступає базою для всього іншого (поточного) законодавства. Всі без винятку закони і підзаконні акти повинні виходити з Конституції й не суперечити їй. Про це прямо говориться у ч. 2 ст. 8: “Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”.

Особливе місце Конституції України в системі національного законодавства потребує її особливого захисту від будь-яких спроб порушити або обійти її приписи.

Ст. 1 Закону України “Про Конституційний Суд України” у повній відповідності із ч. 1 ст. 147 Конституції України визначає цей суд як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Це означає, що Конституційний Суд є єдиним органом, що уповноважений Конституцією вирішувати питання про відповідність конституційним приписам законів та інших нормативно-правових актів, а також дій тих чи інших посадових осіб (здійснювати конституційний контроль).

Встановлення Конституцією України і законом про Конституційний Суд України єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду України — означає, що в нашій державі склалася європейська система конституційного контролю, і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, уповноваженого давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших учасників суспільних відносин.

Конституційний Суд України є юридичною особою, має власну печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Це забезпечує його дійсну незалежність у зносинах з іншими суб’єктами суспільних відносин.

У ст. 4 Закону України “Про Конституційний Суд України” закріплюються основні принципи, які покладені в основу його діяльності.

До таких принципів Закон відносить:

• 1. верховенство права;

  2. незалежність діяльності Конституційного Суду України;

  3. принцип колегіальності;

  4. рівноправність суддів;

  5. принцип гласності;

  6. повноту і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень.

Відповідно до ст. 150 Конституції України та ст. 13 Закону “Про Конституційний Суд України” (із змінами, внесеними Законом України від 19.03.2009 р. N 1168-VI) Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

• 1. конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

  2. відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

  3. додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111 та 151 Конституції України;

  4. офіційного тлумачення Конституції та законів України.

  5. відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

  6. порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Більш докладно деякі особливості повноважень Конституційного Суду України були викладені в його рішеннях: від 14 грудня 2000 р. № 15-рп/2000 та від 27 березня 2002 р. № 7-рп/ 2002.

Таким чином, Конституційний Суд України, по-перше, уповноважується визначати відповідність чи невідповідність положенням Конституції України актів, які видаються вищими органами нашої держави. Це стосується законів та інших нормативних документів (наприклад, постанов, звернень, декларацій тощо), які приймає законодавчий орган нашої держави — Верховна Рада України, указів і розпоряджень глави держави — Президента України, постанов і розпоряджень вищого органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів України, а також і правових актів, що їх видає Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

По-друге, Конституційний Суд визначає узгодженість з приписами Основного Закону чинних міжнародних договорів, а також договорів, які вносяться до Верховної Ради для ратифікації тобто для визнання їх обов’язковими для виконання в Україні.

По-третє, він дає висновки про відповідність дій Верховної Ради, спрямованих на дострокове усунення Президента з поста в порядку імпічменту за процедурою, яка визначена у ст. 111 Конституції України.

Крім цього, Конституційний Суд уповноважується давати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це означає, що роз’яснення змісту положень Конституції та законів, надані Конституційним Судом, є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами, незалежно від того погоджуються вони з таким розумінням приписів вказаних актів чи ні.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Конституції України до загальних судів належать територіальні і спеціальні суди, систему яких очолює Верховний Суд України.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:

• 1. невідповідність Конституції України;

  2. порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

  3. перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Конституційний Суд уповноважений приймати рішення про неконституційність (невідповідність Конституції) правових актів в цілому або певних їх частин — статей, розділів тощо. Таке рішення може прийматись виключно тоді, коли при розгляді відповідних актів Конституційний Суд встановить хоча б одну з таких обставин:

• 1. Невідповідність приписів, що містить у собі акт, положенням Конституції України. Це може виявлятись у різних формах. Наприклад, розширення або звуження встановленої Конституцією компетенції певних державних органів чи посадових осіб, обмеження змісту конституційних прав і свобод громадян тощо.

  2. Порушення встановленого Конституцією порядку розгляду, ухвалення або набрання чинності тих чи інших актів. Прикладом може бути засудження особи на підставі того, що вона не змогла довести свою невинуватість у скоєнні злочину.

Адже відповідно до ч. 1 ст. 62 Основного Закону не особа зобов’язується доводити свою невинуватість, а навпаки, у передбаченому законом порядку (попереднє розслідування, судовий розгляд) державні органи повинні доводити її вину у вчиненні злочину.

Якщо закони, інші правові акти або їхні окремі положення визнаються неконституційними, тоді вони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення. Одночасно держава повинна відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду, заподіяну фізичним (громадянам України, іноземцям чи особам без громадянства) або юридичним (державним чи недержавним органам і організаціям, комерційним структурам тощо) особам актами й діями, що визнані неконституційними.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Для забезпечення незалежності Конституційного Суду України від будь-якого державного органу у формуванні його складу беруть участь Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України. Кожен із названих суб’єктів призначає по шестеро суддів Конституційного Суду України. Кожен суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Така заборона запобігає виникненню ситуації, коли суддя, щоб забезпечити своє переобрання на новий строк, піддається впливові органу, що його призначив.

Кандидат у судді Конституційного Суду України повинен відповідати ряду умов:

• 1. бути громадянином України;

  2. досягти сорокарічного віку;

  3. мати вищу юридичну освіту;

  4. мати стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше десяти років;

  5. проживати в Україні протягом останніх двадцяти років;

  6. володіти державною мовою.

Цікаво зазначити, що до кандидата в судді Конституційного Суду України законодавство встановлює більші за кількістю й жорсткістю вимоги, ніж до кандидата в Президенти України. Ця обставина ще раз підкреслює роль і значення Конституційного Суду в житті нашої держави та суспільства.

На суддів Конституційного Суду України повною мірою поширюються гарантії незалежності й недоторканності, а також підстави для звільнення з посади та вимоги щодо несумісності, закріплені Конституцією України стосовно професійних суддів (див. розділ VІІІ Конституції “Правосуддя”).

Роботу Конституційного Суду України скеровує його голова, якого на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду його судді обирають зі свого складу шляхом таємного голосування строком на три роки. Повторне обрання тієї самої особи на посаду не допускається.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

• 1. закінчення строку призначення;

  2. досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

  3. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

  4. порушення суддею вимог, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону України “Про Конституційний Суд України”;

  5. порушення суддею присяги;

  6. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

  7. припинення його громадянства;

  8. визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

  9. подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених п.п. 1–3, 6–9, приймається на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених п.п. 4, 5, — Верховною Радою Укр а ї н и .

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Основний зміст обставин, які тягнуть за собою припинення повноважень судді Конституційного Суду України, полягає у такому:

• 1. Конституція України (у ч. 4 ст. 148) і Закон України “Про Конституційний Суд України” (ст. 9) встановлюють, що судді Конституційного Суду призначаються на 9 років без права повторного переобрання. У відповідності з цим повноваження кожного з суддів Конституційного Суду України припиняються через 9 років, рахуючи від дня, коли компетентні суб’єкти прийняли рішення про їх призначення на цю посаду.

  2. Законодавець обґрунтовано вважає, що з досягненням відповідного віку людині фізично вже нелегко виконувати повноваження судді Конституційного Суду, що потребує затрати великих фізичних і розумових сил.

  3. Мається на увазі не будь-яка, а тривала хвороба або таке погіршення фізичного або психічного здоров’я, які фактично роблять неможливим виконання повноважень судді Конституційного Суду. Законом не врегульовано, які органи і в якому порядку визначають в таких випадках рівень здоров’я судді, тому це питання потребує якнайскорішого законодавчого врегулювання.

  4. Належність суддів Конституційного Суду до політичних партій, профспілок, їх активна політична діяльність тощо може вплинути на їх об’єктивність при виконанні своїх повноважень.

  5. Присяга судді за своєю суттю є урочистою і офіційною обіцянкою захищати своєю діяльністю конституційні засади державного і суспільного життя України. Ухилення від виконання цього завдання розцінюється не тільки як несумлінне дотримання своїх обов’язків, але й як загроза для національної безпеки.

  6. Особі, яка ігнорує приписи закону, вчинила злочин, що підтверджується набранням законної сили вироком суду, держава і суспільство не можуть довіряти охорону Конституції, визначення рівня дотримання Конституції іншими суб’єктами. У той же час, порушення кримінальної справи проти особи, яка є суддею Конституційного Суду, проведення щодо неї попереднього розслідування і судового розгляду не дають підстав для припинення її повноважень.

  7. Стаючи громадянином іншої держави або особою без громадянства, суддя Конституційного Суду втрачає постійний і необмежений правовий зв’язок з Україною, а тому не має права працювати в її державному апараті.

  8. Визнання судді безвісно відсутнім відбувається в судовому порядку у випадках, коли про місце перебування особи немає достовірних даних, а на місці свого постійного проживання він відсутній протягом одного року. Якщо він відсутній протягом трьох років або зник за обставин, які загрожували смертю, його оголошують померлим.

  9. Підстави подання суддею Конституційного Суду України заяви про свою відставку або про звільнення з посади за власним бажанням законодавчо не встановлені, але мають бути такими, що серйозно ускладнюють чи роблять неможливим виконання його повноважень.

Конституційне судочинство складається з таких стадій:

• 1. звернення до Конституційного Суду України;

  2. провадження у справах у Конституційному Суді України, за якими відкрито конституційне провадження;

  3. прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України.

Першою стадією конституційного судочинства є конституційне звернення, що здійснюється у форміконституційного подання та конституційного звернення.

Згідно зі ст. 39 Закону України “Про Конституційний Суд України”, конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України..

Суб’єктами права на конституційне подання є: Президент України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційне звернення — письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб (ст. 42 Закону). Суб’єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.