Наприкінці тридцятих років відбулася централізація адвокатури, що було закладено у затвердженому 16 серпня 1939 р. Радою Народних Комісарів СРСР Положенні про адвокатуру СРСР. Декотрі питання організації адвокатури вирішувалися по-новому. Наприклад, було введено термін «адвокатура», «адвокат». Пропозиції щодо цього подавалися неодноразово. Наприклад, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву «колегія захисників» змінити на «колегія адвокатів». Тоді ця пропозиція не була сприйнята.
Новим Положенням про адвокатуру 1939 р. адвокатам заборонили поєднувати роботу в держустановах на повну ставку з роботою в адвокатурі.
Оплата повинна була здійснюватися на підставі інструкції, затвердженої наказом № 85 НКЮ СРСР від 2 жовтня 1939 р. Нагляд за діяльністю адвокатури з боку державних органів був переданий Наркомату юстиції СРСР, республіканським Наркоматам юстиції і регіональним управлінням Нарком’юсту. Крім здійснення наглядових функцій і ролі останньої інстанції під час вирішення питань складу й професійної дисципліни ці органи періодично видавали обов’язкові до виконання колегіями адвокатів директиви.
23 квітня 1940 р. затверджено інструкцію НКЮ СРСР № 47 про порядок проходження стажерами практики в юридичних консультаціях колегій адвокатів. Прийняті в колегію стажери проходили практику протягом одного року і у випадку її успішного проходження президія колегії адвокатів могла перевести стажера в число членів колегії адвокатів, в тому числі й до закінчення зазначеного строку. Але Народному комісару юстиції СРСР та Народному комісару юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих до колегії адвокатів осіб, чим органи юстиції здійснювали постійний контроль за прийомом до адвокатури.
Наказом Народного комісаріату юстиції СРСР № 65 «Про контроль за прийомом до адвокатури СРСР» від 22 квітня 1941 р. призначено обстеження роботи низки колегій адвокатів, в результаті якого встановлено, що «…президії колегій формально ставляться до прийому в члени колегій адвокатів і нерідко приймають в колегії без перевірки матеріалу про попередню діяльність осіб, що вступають в колегію. За такого несерйозного ставлення щодо прийому до адвокатури в її лави проникають особи, які не відповідають ні політичним, ні діловим вимогам». Видавалось кілька аналогічних наказів НКЮ СРСР (№ 9 і № 167 від 1940 р. та № 15 від 1941 р.).
В період воєнного часу кількісний склад адвокатури скоротився (за перші два роки війни на 55 %), в той час, як перед нею стояло важливе завдання — надання юридичної допомоги військовослужбовцям, членам їхніх сімей та інвалідам.
Юридична допомога цим особам у певних категоріях справ надавалась безоплатно, і НКЮ СРСР листом № Д-21 від 6 березня 1943 р. зобов’язав президії колегій для надання такої допомоги виділяти найбільш кваліфікованих адвокатів.
Таким чином, короткий аналіз організаційної побудови адвокатури в період після скасування Судових статутів 1864 р. дозволяє зробити висновок про те, що та адвокатура, яка існувала раніше — в період дії Судових статутів, як достатньою мірою самокерована організація, значно втратила цю важливу властивість у радянський період. А проведені в цей час перетворення корпорації були викликані, швидше за все, не прагненням удосконалити цей інститут, як організацію правозахисну, а наміром законодавця створити керовану органами держави структуру, що вписувалася б у новий суспільний і державний лад.
Нарком’юст УРСР систематично проводив перевірки роботи адвокатури. У 1937 р. зі складу колегій було виключено 203 адвокати, за 1940 р. і за два місяці 1941 р. — близько 300 адвокатів, а 10 віддано до суду.
В особливих і дуже складних умовах адвокатура виконувала покладені на неї завдання у період Великої Вітчизняної війни. Зокрема, в цей період було надано право Військовим трибуналам розглядати справи у скорочені терміни (через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку) і у складі трьох постійних членів. Більшість справ, віднесених до їхнього провадження, розглядалися без участі адвоката, що було значним порушенням прав людини.
Нарком’юст СРСР у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів» від 25 грудня 1941 р. передбачив обов’язкове виділення президіями колегій адвокатів для участі в розгляді справ у військових трибуналах, коли надходило відповідне повідомлення напередодні дня слухання справи. У цей період було значно розширено перелік випадків безкоштовного надання правової допомоги військовослужбовцям, їхнім сім’ям. Адвокати проводили важливу просвітницьку діяльність, сприяли вирішенню житлових і пенсійних питань, займалися працевлаштуванням сиріт, збирали кошти у фонд оборони країни. За героїзм на фронті 877 членів колегій адвокатів України були нагороджені орденами і медалями, а п’ятеро з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.
В цей період пріоритетним було забезпечення якості правової допомоги. Про контроль за якістю її надання свідчать нормативні документи тих часів: спеціальний наказ НКЮ СРСР від 19 березня 1943 р. «Про поліпшення роботи юридичних консультацій колегій адвокатів», інструкція від 26 грудня 1944 р. «Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів», директивний лист від 21 квітня 1945 р. «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації».
Станом на 1 січня 1945 р. в УРСР налічувалося 1468 адвокатів, з них лише 39 % мали вищу, а 33 % — середню юридичну освіту.
У 1948 р. відповідно до наказу Міністра юстиції УРСР було проведено атестацію адвокатів, доукомплектовано деякі колегії адвокатами з інших областей. Друга атестація адвокатів проводилася у 1952 р.
В п’ятдесятих роках минулого століття почала змінюватись позиція законодавця щодо законів, що дискримінують права адвокатів, і було здійснено низку кроків, які свідчили про більш ліберальний погляд держави на адвокатуру. Таке ставлення пояснювалось загальною зміною політичної ситуації в країні з приходом до влади М. С. Хрущова.
Загальне керівництво роботою колегій здійснювалося НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих. Положенням про адвокатуру визначалися: структура, завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, порядок прийому та виключення членів колегій, дисциплінарна відповідальність.
Колегії адвокатів визначалися як добровільні фахові об’єднання. Вони існували в усіх областях України. Загальні збори обирали таємним голосуванням строком на два роки президію та ревізійну комісію, розглядали їхні звіти, затверджували штати і кошторис колегії, правила внутрішнього розпорядку. З числа обраних загальними зборами членів президії на засіданні президії відкритим голосуванням обиралися: голова президії, його заступник, секретар.
Президія обласної колегії адвокатів мала такі повноваження: здійснювала прийом у члени колегії та виключення з неї, накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень; організовувала юридичні консультації і здійснювала керівництво їхньою діяльністю, призначала завідуючих юридичними консультаціями.
Завідуючий юридичною консультацією керував консультацією, розподіляв справи між адвокатами, визначав розміри оплати за юридичну допомогу, згідно з таксою, здійснював контроль за якістю роботи адвокатів.
Ревізійна комісія проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій.
Перелік видів юридичної допомоги включав: надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб.
Положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів. Проте в окремих випадках, з дозволу народного комісара юстиції республіки, у місцевостях, де не існувало юридичних консультацій, могли допускатися і не члени колегії.
Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року (без цього стажу вони могли бути прийняті лише стажистами); особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше трьох років.
Виключення адвоката з колегії було можливо у випадках вчинення злочину, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів. Прийом до складу колегії і виключення з неї здійснювала Президія колегії адвокатів, рішення якої про виключення та відмову у прийомі в члени колегії могли бути оскаржені комісару юстиції республіки, а рішення комісара — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.
У 1952 році в колегіях запроваджено кодифікацію законодавства, затверджено Мін’юстом СРСР Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яке докладно регламентувало організацію та порядок їх роботи. Проте воно було скасовано у квітні 1956 р. з введенням Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.
Значна увага у п’ятдесятих роках була прикута до питань оплати праці адвокатів, яка не змінювалася з кінця тридцятих років. Проводилися за узгодженням з Мін’юстом експерименти з застосуванням різних систем оплати праці адвокатів, зокрема на підставі збереження кваліфікаційних розрядів адвокатів, однак позитивних результатів експериментування не дало.
У 1957 р. на сесії Верховної Ради СРСР було підкреслено, що адвокати мають допомагати посиленню соціалістичної законності та відправленню правосуддя.
Прийняті на початку 60-х років нові законодавчі акти СРСР та Української РСР потребували змін у правовому статусі адвокатури. У зв’язку з цим було прийнято нове Положення про адвокатуру, яке затвердила Верховна Рада УРСР 25 вересня 1962 р.
В період з 1960 до 1962 рр. союзні республіки, в тому числі й УРСР, приймають нові Положення про адвокатуру.
З ключових питань життя й діяльності колегій адвокатів і адвокатури в цілому держава продовжувала здійснювати жорсткий контроль, незважаючи на те, що колегії мали систему самоврядування, яка включала кілька органів: загальні збори (конференцію) членів колегії адвокатів, президію колегії адвокатів, ревізійну комісію.
У грудні 1970 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР видали спільну постанову «Про покращення правової роботи в народному господарстві». Адвокатура несла значне навантаження в правовому обслуговуванні підприємств, установ, радгоспів і колгоспів, у яких була відсутня юридична служба.
Конституція СРСР 1977 р. включала статтю, у якій говорилось про адвокатуру (ст. 161), а 30 листопада 1979 р. було прийнято Закон СРСР «Про адвокатуру». Надалі за згоди Міністерства юстиції СРСР виникали, як експеримент, «паралельні» колегії адвокатів, які зміцнили свої позиції і склали конкуренцію «традиційним» колегіям.
Колегії адвокатів створювалися за територіальним принципом та залишилися добровільними об’єднаннями осіб, які здійснюють захист на попередньому слідстві і в суді, представництво в цивільних справах у суді й арбітражі, а також надають іншу юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям та колгоспам.
Незмінними залишилися завдання адвокатури, її організаційна структура. Однак, значно посилилася роль місцевих Рад депутатів трудящих у керівництві та контролі за діяльністю колегій адвокатів. Наприклад, виконавчий комітет обласної Ради депутатів трудящих мав право відвести кандидатуру прийнятого нового члена колегії адвокатів, а право виключення з колегії адвокатів надавалося президіям колегій, виконкомам обласних Рад депутатів трудящих і Міністру юстиції України.
Згідно з Положенням найвищим органом були загальні збори членів колегії, яким надавалося право встановлення чисельності колегії, прийняття рішень щодо будь-яких напрямів її діяльності, скасування постанов президії у випадку їх незаконності.
Компетенція президії та ревізійної комісії колегії майже не змінилася. А стосовно прав та обов’язків адвокатів введено новий розділ. Адвокат мав право обирати й бути обраним до складу органів колегії адвокатів, брати участь в обговоренні питань, пов’язаних із діяльністю колегії, одержувати допомогу за тимчасовою непрацездатністю, а також пенсійне забезпечення на загальних засадах. Як і раніше, члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних і громадських установах, організаціях, на підприємствах (крім педагогічної та наукової діяльності).
Адвокатів зобов’язали використовувати всі вказані у законі засоби і способи захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, яким надавалася правова допомога. Закріплено адвокатську таємницю, в зв’язку з чим адвокат не міг бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі в зв’язку з виконанням обов’язків захисника. Адвокату заборонялося відмовлятися від прийнятого на себе захисту обвинуваченого. Закріплено заходи заохочення й дисциплінарну відповідальність адвокатів.
Врешті було позитивно вирішено питання оплати праці адвокатів з коштів, що надходили до юридичної консультації за надання юридичної допомоги.
У Положенні передбачалося, що кошти колегії адвокатів утворювалися з сум, які відраховувалися юридичними консультаціями з надходжень за надану юридичну допомогу. Розмір цих відрахувань встановлювався загальними зборами членів колегії адвокатів, але не міг перевищувати 30 % суми гонорару адвоката, що надходив до юридичної консультації.