Позов про відшкодування майнової та немайнової шкоди

Скачать документ

До __________________________________

(найменування суду)

Позивач ____________________________,

(П. І. Б.)

що проживає за адресою: ______________

Номер засобу зв’язку __________________

Відповідач __________________________

(найменування)

місцезнаходження ____________________

Номер засобу зв’язку __________________

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про безоплатне усунення недоліків товару неналежної якості

та відшкодування збитків і моральної шкоди

Ціна позову: ___________________

"___" ______________ 20__ р. в _________________ (найменування торговельної організації) я придбав _______________ ________________, (назва і характеристика товару) за який сплатив __________ грн. _______ коп.

Укладення договору купівлі-продажу підтверджується чеком, паспортом і гарантійним талоном. Відповідно до гарантійного талону, гарантійний строк на __________________________________________ встановлено в _________ (років). (назва товару)

Вже "___" _________________ 20__ р. _________________ ______________ (назва товару) перестав працювати, у зв'язку з чим я звернувся в сервісний центр фірми _________________________ _____________________, (найменування, місцезнаходження) де мені повідомили, що не мають можливості здійснити ремонт, про що видали ________________________________.

Доставку речі в ремонт мені, на підставі моєї письмової заяви, оплатити відмовились, чим мені було завдано збитків у розмірі _______________ (розрахунок додається).

Цими діями мені також завдано моральну шкоду, що полягає в переживаннях з приводу придбання товару неналежної якості, у неможливості користування ним, а також неможливості реалізувати свої права споживача, передбачені чинним законодавством України. Також я _______________________________________. Це підтверджується __________________________.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 22, 23, 708, 709, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 118, 119 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Зобов'язати _______________________ (найменування торговельної організації) здійснити у двотижневий строк за власний рахунок ремонт проданого мені ______________________ _______________________ неналежної якості, (найменування товару) а також доставку його в ремонт та із ремонту.

2. Стягнути з Відповідача у якості відшкодування завданих мені збитків _______ грн. і у якості відшкодування завданої мені моральної шкоди ______ грн., а загалом ___________ грн.

Додатки:

1. Паспорт на товар.

2. Гарантійний талон.

3. Товарний чек магазину.

4. __________________.

5. Квитанція про сплату витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи.

6. Копія позовної заяви та доданих до неї документів.

Дата Підпис

До Соснівського районного суду

м. Черкаси18016, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

Позивач: Пилипенко Сергій Андрійович

18000, м. Черкаси,вул. Різдвяна, 5, кв. 31

Відповідач: Потьомкіна Катерина Андріївна

18000, м. Черкаси,вул. Різдвяна, 5, кв. 37.

ЦІНА ПОЗОВУ: 9.000 грн

Позовна заява

про відшкодування майнової та немайнової шкоди

(про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири)

Я, Пилипенко Сергій Андрійович, є власником квартири № 31 у буд. 5 по вулиці Різдвяній у м. Черкаси. В 1998 році Потьомкіна К.А. придбала квартиру № 37 у буд. 5 по вулиці Різдвяній. Зазначена квартира розташована над моєю.

Ремонт у квартирі відповідача проводився з 2008 по 2009 роки. В результаті проведення ремонту квартири відповідача, в моїй квартирі з’явилися тріщини, про що комісією ЖЕКа-304 були складені акти від 01.08 та 06.09.2009 р. Тріщина, яка з’явилася в 2009 році в результаті незаконного перепланування нарощувалася до кінця проведення робіт в квартирі № 37. Внаслідок цього в квартирі № 31 у кімнаті площею 19,2 кв. м. утворилась від одної стіни до другої неперервна тріщина під стелею.

Також тріснула перемичка над віконним блоком, так як в процесі перепланування своєї квартири, Потьомкіна К.А. розширила кухню за рахунок ванної кімнати, а саму ванну перенесла на місце жилої кімнати, чим грубо порушила техніку безпеки, в результаті чого в будь-який час стеля моєї жилої кімнати може завалитися. У зв’язку з цим я неодноразово намагався провести ремонт у своїй квартирі, для чого запрошував ремонтні бригади, але вони відмовлялися виконувати ремонтні роботи поки не буде усунена причина з’явлення тріщин, пояснюючи це тим, що тріщини будуть з’являтися, а претензії за неякісне проведення ремонту будуть пред’являти саме їм.

Також, з вини відповідача неодноразово відбувалося залиття моєї квартири. Це також підтверджується актами комісії ЖЕКу-304 від 24.09.2009 р., 29.09.2009 р., 22.12.2009 р., 22.02.2010 р., 04.05.2010 р., 02.06.2010 р. згідно вказаних актів та відповідей Управління житлового господарства Черкаської обласної державної адміністрації, Головного Черкаського міського управління у справах захисту прав споживачів та експертизи буд лабораторії, результати якої знаходяться в ЖЕК-304, вина відповідача підтверджується.

В результаті пошкодження та неодноразового залиття моєї квартири, мені завдана матеріальна шкода на суму 9.000,00 грн, в яку входить вартість необхідного поновлювального ремонту квартири, та вартість двох вже проведених ремонтів в ванній кімнаті, згідно складеного ремонтного кошторису. На добровільних засадах відповідач відмовляється відшкодувати нанесені мені матеріальні збитки або провести ремонтні роботи своїми силами та за свій рахунок.

Я звернувся до державного комунального підприємства по утриманню будівель, споруд та при будинкової території Соснівського району, Черкаської обласної державної адміністрації, на що вони дали відповідь листом № 18-432/2 від 25.05.2010 р., що факт пошкодження та залиття квартири, існує, та направили мене для вирішення цього питання по суті до суду. В зв’язку з тим, що пошкодження та залиття моєї квартири носили систематичний характер, а Потьомкіна К.А. відмовляється від добровільного відшкодування збитків, я вважаю, що мені нанесена моральна шкода, компенсацію якої я оцінюю на суму 3.000,00 грн.

На підставні викладеного та у відповідності до ст. 1166,1167 Цивільного кодексу України, ст. 100, 190 Житлового кодексу України, –

Прошу:

1. Стягнути з Потьомкіної К.А. на мою користь завдану матеріальну шкоду в сумі 9.000,00 (дев’ять тисяч) грн.

2. Стягнути з Потьомкіної К.А. на мою користь 3.000,00 (три тисячі) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

3. Зобов’язати Потьомкіну К.А. за свій рахунок привести приміщення до належного технічного стану.

Додаток до позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири:

1. Копія акту ЖЕКу-304 від 01.08.2009 р.

2. Копія акту ЖЕКу-304 від 06.09.2009 р.

3. Копія акту ЖЕКу-304 від 24.09.2009 р.

4. Копія акту ЖЕКу-304 від 29.09.2009 р.

5. Копія акту ЖЕКу-304 від 06.10.2009 р.

6. Копія акту ЖЕКу-304 від 22.12.2009 р.

7. Копія акту ЖЕКу-304 від 22.02.2010 р.

8. Копія акту ЖЕКу-304 від 04.05.2010 р.

9. Копія акту ЖЕКу-304 від 02.06.2010 р.

10. Копія листа Черкаської обласної державної адміністрації № 18-432/2 від 17.04.2010 р.

11. Копія листа Черкаської обласної державної адміністрації № 18-432/2 від 25.05.2010 р.

12. Копія листа державного комітету України у справах захисту прав споживачів №10/5758 від 21.06.2010 р.

13. Копія посвідчення інваліда другої групи ВВВ.

14. Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (120 грн)

15. Копія позовної заяви з додатками.

“___”_________________ 2010р.

До Сахновщинського районного суду

Харківської області

Позивач: Кісько Олександра Павлівна

(поштовий індекс, адрес, телефон)

Відповідач: Краснов Омелян Сергійович

(поштовий індекс, адрес, телефон)

Ціна позову: 8000 грн.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про відшкодування майнової та моральної шкоди

Ми з відповідачем є співвласниками житлового будинку № 8 на вул. Осінній в смт Сахновщина, кожен є власником ½ будинку.

12.06.2004 р. під час ремонту своєї частини будинку з вини відповідача була пошкоджена належна мені частина будинку, а саме: вантажний автомобіль, яким він керував і на якому привіз залізобетонні блоки, розвалив стінку в моїй квартирі, в’їхав до неї, потрощив меблі.

Щоб я змогла користуватися соїм житлом, треба було робити терміновий ремонт, але відповідач відмовився зробити його своїми силами або сплатити мені вартість ремонту.

Я змушена була позичити гроші, найняти майстрів, купити меблі. Мої витрати складають 8000 грн., але відповідач не хоче сплатити мені цю суму, вважає, що це занадто багато.

Проте у мене є всі докази на ствердження моїх витрат саме в цій сумі: договір з ремонтною фірмою, акт цієї фірми про те, що треба зробити для відновлення будинку, вартість робіт, квитанції по їх оплаті; квитанції на придбання і перевезення меблів.

Крім цього, мені завдано моральної шкоди в сумі 2000 грн.

За станом здоров’я я інвалід 2 гр., проживаю одна і неправомірними діями відповідача мені було заподіяно моральні страждання: я опинилася в розваленому будинку, без коштів на відновлення, без меблів, а відповідач ще й сміявся.

Мої страждання продовжуються й досі, бо я не маю можливості повернути борг, а відповідач не хоче повернути мої витрати на ремонт будинку і придбання меблів.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 3, 118-120, 151 ЦПК України, на підставі ст.ст. 386, 1166, 1167 ЦК України,

прошу:

1. Задовольнити мій позов.

2. Стягнути з Краснова О.С. на мою користь 8000 грн. майнової шкоди і 2000 грн. моральної шкоди.

3. З метою забезпечення позову накласти арешт на належний Краснову О.С. автомобіль марки БМВД № 78-79.

Додаток:

1. Копія позовної заяви.

2. Договір на проведення ремонтних робіт.

3. Акт про пошкодження моєї частини будинку і меблів.

4. Кошторис на ремонтні роботи.

5. Квитанція на оплату ремонту.

6. Квитанція на оплату меблів та їх перевезення.

7. Довідка про мій стан здоров’я.

8. Договір позики мною 8000 грн.

Дата прізвище

_____________________________________________________________________

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 6 від 27.03.92

м.Київ

Про практику розгляду судами цивільних справ

за позовами про відшкодування шкоди

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94) від 08.07.94 N 11 ( v0011700-94 ) від 30.09.94 N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики в цивільних справах за позовами про відшкодування шкоди, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди республіки в цілому правильно вирішують ці справи. Разом з тим, окремими судами неповно з'ясовується наявність передбачених законом підстав для застосування майнової відповідальності, неправильно визначається розмір відшкодування шкоди, зокрема, при заподіянні її ушкодженням здоров'я, допускаються інші помилки в застосуванні норм, які регулюють зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Суди не завжди виявляють причини і умови, що сприяють заподіянню шкоди, і реагують на них окремими ухвалами.

( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98 ) від 25.05.98 )

Пленум Верховного Суду П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Судам необхідно усунути недоліки, що є в діяльності по розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, підвищити рівень здійснення правосуддя в цих справах і забезпечити вирішення їх в точній відповідності із законом.

При покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди (майнової відповідальності) суди повинні виходити з положень глави 40 ЦК ( 1540-06 ), Закону України "Про власність" ( 697-12 ) і іншого законодавства України, що регулює дані правовідносини, і враховувати, що правильне вирішення цього питання має важливе значення в захисті цивільних прав громадян та юридичних осіб.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV ( 1105-14 ) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII ( 2694-12 ) "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р. N 229-IV ( 229-15 ), Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП), а також законодавчих та інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону N 1105-XIV. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про страхування від нещасного випадку, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору. ( Пункт 1 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

1-1. Вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником та роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП ( 322-08 ). Суд повинен обговорити також питання про притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог. ( Абзац перший пункту 1-1 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша заінтересована особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією по трудових спорах (КТС). При цьому необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. ( v0009700-96 ) про те, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку" (п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у вигляді страхових виплат на підставі Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім'ї чи утриманцями таких осіб, особами, які добровільно застрахувалися від зазначених випадків) та страховиком розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами. ( Пункт 1-1 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

( Пункт 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98 ) від 25.05.98 )

1-2. На підставі Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та утриманцям.

Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

( Постанову доповнено пунктом 1-2 згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

1-3. Дія Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) не поширюється на працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового договору, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про відповідальність за ушкодження їхнього здоров'я має вирішуватись на підставі відповідних норм цивільного законодавства. ( Постанову доповнено пунктом 1-3 згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

1-4. Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови у прийнятті заяви або закриття провадження у справі з тих мотивів, що згідно із Законом N 1105-XIV ( 1105-14 ) відшкодування шкоди має провадитися не роботодавцем, про що заявляються вимоги, а Фондом. У тому разі, коли позов пред'явлено до неналежного відповідача, питання про його заміну вирішується згідно зі ст. 105 Цивільного процесуального кодексу України ( 1540-06) (далі - ЦПК). ( Постанову доповнено пунктом 1-4 згідно з Постановою Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

2. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК ( 1540-06 ) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. ( Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Правила ст.454 ЦК ( 1540-06 ) про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

( Абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

3. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.440 ЦК ( 1540-06 ): шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. ( Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст.440 ЦК. ( Пункт 3 доповнено абзацом четвертим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7

( v0007700-94 ) від 08.07.94 ) У тих випадках, коли разом із заподіянням джерелом підвищеної небезпеки шкоди (не внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки) заподіяно також шкоду джерелу підвищеної небезпеки і цьому сприяла груба необережність потерпілого, згідно з нормами ст.454 ЦК може бути зменшено розмір відшкодування шкоди потерпілому. Покладення на нього з цих підстав відповідальності за шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки, ст.454 ЦК ( 1540-06 ) не передбачено. ( Пункт 3 доповнено абзацом п'ятим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

4. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

5. При розгляді справ про відшкодування шкоди за ст.441 ЦК ( 1540-06 ) суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК ( 1540-06 ) у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені, так і особами, які виконують роботу за трудовим договором. ( Абзац другий пункту 5 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

6. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, згідно зі ст.446 ЦК несуть відповідальність перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за наявністю загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім в час знаходження його під їх наглядом.

Зазначений в ст.446 ЦК перелік фізичних і юридичних осіб, які несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком до п'ятнадцяти років, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає.

Шкода, заподіяна неповнолітнім віком від 15 до 18 років, згідно зі ст.447 ЦК відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в останнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування шкоди.

7. Відповідно до ст.440 ЦК і ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12) (у редакції Закону від

8. Оскільки в силу ст.452 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові.

З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має на підставі ст.175 ЦК право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину

9. Оскільки згідно зі ст.48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. ( Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст.453 ЦК ( 1540-06 ), статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів. ( Абзац п'ятий пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7

( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

10. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, відшкодовується за правилами гл. 40 ЦК ( 1540-06 ) у тих випадках, коли вона була заподіяна життю або здоров'ю громадянина при виконанні ним договірних зобов'язань (договір перевозки, підряду тощо), якщо чинним законодавством не передбачено інше.

Дія Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством.

( Пункт 10 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

11. У разі настання страхового випадку Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст. 28 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ). Право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.

На підставі статей 1, 5 та ч. 3 ст. 28 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) страхова виплата за моральну шкоду провадиться потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності. Порядок і розміри виплат, передбачені ч. 3 ст. 34 цього Закону, застосовуються лише при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності.

( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 (v0007700-94 ) від 08.07.94; N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

12. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з ушкодженням здоров'я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

При втраті заробітку внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкодування має провадитися Фондом у вигляді щомісячних страхових виплат, сума яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком (професійним захворюванням) не повинна перевищувати середньомісячного заробітку до ушкодження здоров'я (при цьому визначені раніше розміри щомісячної страхової виплати та пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).

Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК ( 1540-06 ), у зв'язку з ушкодженням здоров'я потерпілому призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв'язку з цим ушкодженням здоров'я. Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу потерпілого провадиться у випадках і в порядку, передбачених ст. 463 ЦК.

При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу підлягає відповідному перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку провадиться також у разі зростання в попередньому календарному році (за даними центрального органу з питань статистики) середньої заробітної плати в галузях національної економіки. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року, при цьому визначена раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ).

Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до чинного законодавства.

Стаття 37 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини потерпілого чи відсутності вини роботодавця не може бути підставою для відмови потерпілому або членам його сім'ї у таких виплатах чи зменшенні їх розміру, а також у наданні зазначених послуг, крім випадку, передбаченого абзацом третім ч. 2 ст. 34 Закону N 1105-XIV.

Якщо у випадках, передбачених статтями 454, 457, 461 ЦК ( 1540-06 ), груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, після чого визначається розмір відшкодування шляхом заліку пенсії за правилами, наведеними в абзаці третьому цього пункту. За наявності вини заподіювача шкоди-володільця джерела підвищеної небезпеки груба необережність потерпілого не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

При визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я неповнолітнього, який не досяг 15 років, правила щодо врахування вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров'я ушкоджено у зв'язку зі вчиненням ним злочину, згаданого в ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).

( Пункт 12 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ч. 10 ст. 34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) втрачений потерпілим у зв'язку з ушкодженням здоров'я заробіток (відповідна його частина) визначається із середньомісячного заробітку, обчисленого згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. N 1266 ( 1266-2001-п ) Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. ( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 (v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98; в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

14. Вирішуючи спори про відшкодування шкоди з підстави втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, суди повинні мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1662 ( 1662-2000-п). Як виняток, страховим випадком може бути визнано захворювання, не внесене до зазначеного переліку, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах із підприємством, під час роботи на якому він захворів. ( Пункт 14 в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

15. У тих випадках, коли потерпілий на одному підприємстві (в установі, організації) мав кілька виробничих травм з втратою працездатності, розмір відшкодування визначається за загальним процентом втрати професійної працездатності. Середньомісячний заробіток при цьому за бажанням потерпілого визначається за відповідні періоди (за вибором потерпілого), що передували втраті працездатності від будь-якої з цих травм (ч. 13 ст. 34 Закону N 1105-XIV (1105-14 ). ( Абзац перший пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Якщо потерпілий одержав травми на різних підприємствах, розмір відшкодування визначається для кожного підприємства окремо, виходячи з проценту втрати професійної працездатності, встановленого МСЕК для кожного випадку, і середньомісячного заробітку за відповідні періоди, що передували втраті працездатності на кожному підприємстві.

( Абзац другий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

16. У разі ушкодження здоров'я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за діючою на підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій навчався потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15 ст. 34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14) має визначатися розмір відшкодування (сума страхової виплати) при заподіянні ушкодження здоров'я учням та студентам навчальних закладів, клінічним ординаторам, докторантам, залученим до будь-яких робіт під час, перед або після занять для набуття професійних навичок.

Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається із середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого ця сума може бути визначена із середньомісячного заробітку до початку виробничого навчання (практики).

У такому ж порядку на підставі ст. 457 ЦК ( 1540-06 ) визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим договором, у період канікул чи у вільний від навчання час.

( Пункт 16 в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

17. За потерпілим, якого за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, у тому числі й через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний сплачувати потерпілому страхову виплату в розмірі його середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ).

( Пункт 17 в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

18. Встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку з виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті випадків. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

19. Якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ). Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК ( 1540-06 ).

При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що:

а) компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали;

б) розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим установлюється залежно від характеру цього догляду (який при ушкодженні здоров'я у зв'язку з виконанням трудових обов'язків визначається МСЕК, а в інших випадках - судово-медичною експертизою) і не може бути меншим (на місяць) від: мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); її половини - на постійний сторонній догляд; чверті - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо). Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Якщо потерпілий потребує допомоги кількох видів, йому відшкодовуються витрати на кожен із них незалежно від того, ким вона здійснюється;

в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. За медичним висновком потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам I групи - щорічно надається безоплатно путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки ії вартість компенсується Фондом у розмірі, встановленому його правлінням. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування й назад. Якщо він працює і використав щорічну відпустку до одержання путівки в санаторно-курортний заклад, йому надається додаткова відпустка для лікування (включаючи час проїзду) зі збереженням на цей період середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я, або заробітку, який склався перед відпусткою, за його вибором.

У разі необхідності супроводжувати потерпілого особі, яка це робить, компенсуються витрати на проїзд і житло відповідно до законодавства про службові відрядження;

г) Фонд зобов'язаний компенсувати потерпілому (за наявності в нього відповідно до висновків МСЕК медичних показань) вартість автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, його ремонту й технічного обслуговування, пального, а також навчання керуванню автомобілем у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України;

д) стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

( Пункт 19 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98 ) від 25.05.98; в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

20. При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що при наявності підстав, передбачених статтями 456, 457, 461 ЦК ( 1540-06 ) і Законом N 1105-XIV ( 1105-14 ): ( Абзац перший пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

а) право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті. Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на одержання страхових виплат на підставі Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) мають: діти, котрі не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші, які через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти на життя; діти, що є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї померлого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку. В інших випадках (статті 456, 457, 461 ЦК ( 1540-06 ) до непрацездатних утриманців потерпілого, які мають право на відшкодування шкоди, належать: діти віком до 16 років, ті, що навчаються, - до 18 років, і непрацездатні діти старшого віку; жінки, які досягли 55 років, чоловіки - 60 років або особи, які є інвалідами; один із батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член його сім'ї, якщо він не працює й доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку; ( Підпункт "а" пункту 20 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

б) діти мають право на відшкодування до досягнення віку, зазначеного в підпункті "а" цього пункту, працездатні особи, які здійснюють догляд за малолітніми - до досягнення останніми 8 років. Інваліди мають право на відшкодування і у тому разі, коли їх фактична інвалідність була юридично оформлена після смерті потерпілого. Зберігається це право також за дружиною померлого у випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми право на одержання відшкодування зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали інвалідами; ( Підпункт "б" пункту 20 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

в) право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи) через деякий період після призначення суми відшкодування або встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом; ( Підпункт "в" із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

г) непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.

21. Роз'яснити судам, що непрацездатним особам, які знаходились на утриманні померлого і мають право на відшкодування у зв'язку з його смертю, відшкодування визначається у розмірі середньомісячного заробітку померлого (при одночасній смерті годувальників, які разом їх утримували, - в розмірі загальної суми заробітку померлих) за відрахуванням частки, що припадала на нього самого і працездатних осіб, які знаходились на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. У такому ж порядку визначається розмір страхових виплат із цієї підстави, а в разі смерті потерпілого, який сам одержував зазначені виплати й не працював, розмір страхових виплат утриманцям визначається із суми таких виплат померлому та його пенсії. ( Абзац перший пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Сума заробітку, що припадає на утриманців, ділиться на їх кількість і з одержаної частки у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК ( 1540-06 ), відраховується пенсія у зв'язку з втратою годувальника (або відповідна частина пенсії, призначеної на всіх утриманців); у разі ушкодження здоров'я з виконанням потерпілим трудових обов'язків - пенсія заліку не підлягає, якщо відшкодування не полягає в страховій виплаті у вигляді пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Неповнолітні діти, на утримання яких потерпілий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти, вважаються такими, що перебували на його утриманні. ( Абзац другий пункту 21 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Непрацездатним особам, які не знаходились на його утриманні, але мали право на відшкодування, його розмір визначається сумами, що стягувались за рішенням суду (за заявою потерпілого), а при їх відсутності - встановлюється судом з врахуванням матеріального стану непрацездатності осіб і можливості потерпілого до смерті надавати їм допомогу (статті 33, 89, 90, 97 КпШС ( 2006-07 ) з відрахуванням пенсії у зв'язку з втратою годувальника. ( Абзац третій пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )

Якщо право на відшкодування одночасно мають непрацездатні особи, які перебували, і ті, що не перебували на утриманні померлого, то спочатку визначається розмір відшкодування для осіб, які не перебували на утриманні померлого, після чого визначається розмір відшкодування для решти непрацездатних відповідно до абзаца першого цього пункту.

При визначенні у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, розміру відшкодування шкоди непрацездатним утриманцям загиблого заліку підлягає лише пенсія у зв'язку з смертю годувальника. Якщо ці особи одержували раніше пенсію з інших підстав в меншому розмірі і обрали пенсію, призначену у зв'язку зі смертю годувальника, заліку підлягає лише частина пенсії, що перевищує ту, що непрацездатний одержував раніше. Заробіток і інші доходи (аліменти, будь-яка матеріальна допомога і т.п.), які має особа, що одержує відшкодування із зазначених підстав, заліку не підлягають.

21-1. При вирішенні позовів про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з ушкодженням здоров'я судам слід мати на увазі, що умови, порядок та розміри її виплати регулюються Законом N 1105-XIV ( 1105-14 ). Потерпілий має право на таку допомогу при стійкій втраті працездатності незалежно від встановлення йому певної групи інвалідності. Ця допомога визначається із середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж правилами, що і при визначенні втраченого заробітку.

Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам, які мають право на її одержання, не була своєчасно визначена або виплачена, її розмір підлягає коригуванню у зв'язку зі зростанням цін на споживчі товари та послуги в установленому законодавством порядку.

У тих випадках, коли комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я мало місце не лише з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50 %. В інших випадках одноразову допомогу може бути зменшено в цих же межах у порядку, визначеному трудовим колективом. Залежно від встановлених обставин розмір одноразової допомоги може бути зменшено із зазначених підстав судом. У разі виникнення спору суд вирішує це питання з урахуванням встановлених обставин, але при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за зазначені межі.

( Постанову доповнено пунктом 21-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 (v0007700-94 ) від 08.07.94; в редакції Постанови Верховного Суду України N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

22. В рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди, зазначені строки їх виплати.

Відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я складається зі щомісячних платежів (страхових виплат), що виплачуються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності, та додаткових витрат, що виплачуються протягом строку, на який визначено потребу в них. ( Абзац другий пункту 22 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03) від 24.10.2003 )

Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати у строки, зазначені в підпунктах "а", "б" п. 20 цієї постанови. ( Абзац третій пункту 22 із змінами, внесеними згідно з Постановами Верховного Суду України N 11 ( v0011700-94 ) від 30.09.94, N 7 (v0007700-94 ) від 08.07.94; в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами. ( Абзац четвертий пункту 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 11 ( v0011700-94 ) від 30.09.94; в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

За вимогами про продовження платежів виплати провадяться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК (а у відповідних випадках - судово-медична експертиза) підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період). В інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. ( Абзац п'ятий пункту 22 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

( Пункт 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98 ) від 25.05.98 )

23. При вирішенні спорів щодо перерахування розміру страхових виплат судам необхідно мати на увазі, що воно провадиться лише з підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ). Суди не можуть провадити або зобов'язувати провадити перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну й соціальну допомогу з інших підстав, зазначених позивачем. ( Абзац перший пункту 23 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначено чи не виплачено суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає коригуванню у зв'язку зі зростанням цін на споживчі товари й послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР ( 108/95-ВР) "Про оплату праці". ( Абзац другий пункту 23 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Зміна розміру відшкодування особам, яким воно провадиться з підстав, передбачених статтями 457, 461, 467 ЦК ( 1540-06 ), здійснюється відповідно до вимог статей 463, 464 ЦК. ( Абзац третій пункту 23 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Обчислена судом частина заробітку, що припадає на кожного з непрацездатних утриманців потерпілого, підлягає перерахунку також у випадках народження дитини після смерті годувальника або іншої зміни у складі його сім'ї. У цьому разі частка заробітку, що припадає на кожного з них, визначається, виходячи з фактичного числа утриманців потерпілого, а також непрацездатних осіб, які не були на його утриманні, але мали на це право.

( Пункт 23 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98 ) від 25.05.98 )

24. Відповідно до ст.459 ЦК ( 1540-06 ) у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Тому вимоги про стягнення витрат на поховання можуть пред'являтись як особами, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, так і сторонніми до потерпілого громадянами і організаціями, що фактично понесли ці витрати.

Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із Законом N 1105-XIV ( 1105-14) від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. N 826 ( 826-2001-п ). ( Пункт 24 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Верховного Суду N 9 (v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

( Пункт 24 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 (v0007700-94 ) від 08.07.94 )

25. Виходячи з вимог ст. 143 ЦПК ( 1502-06 ) суддя після прийняття позовної заяви зобов'язаний провести всі дії, необхідні для забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи, зокрема залежно від характеру останньої роз'яснити сторонам необхідність надати (сприяти в цьому): акти чи інші докази, що підтверджують заподіяння шкоди майну, реальний розмір останньої та не одержаних у зв'язку з її заподіянням доходів; оспорювану постанову Фонду; акт про нещасний випадок на виробництві або спеціальне розслідування професійного захворювання (отруєння) чи нещасного випадку невиробничого характеру; копії протоколу та постанови про адміністративне правопорушення або вироку суду, що стосуються нещасного випадку; висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про втрату працездатності, її ступінь і строк, про необхідність у сторонньому догляді, інших видах допомоги, що зумовлюють додаткові витрати, про причинний зв'язок смерті потерпілого з каліцтвом (професійним захворюванням), за яке провадилося відшкодування; висновок обласного (Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя) спеціаліста з профпатології й відповідного лікувально-профілактичного закладу (перелік яких визначено Міністерством охорони здоров'я) щодо діагнозу захворювання потерпілого та зв'язку цього захворювання з умовами праці; довідку про середню заробітну плату (доход) потерпілого перед ушкодженням здоров'я, а у визначених законодавством випадках - про його тарифну ставку (посадовий оклад), середній заробіток або тарифну ставку (посадовий оклад) відповідного працівника на підприємстві (у цеху, на дільниці), де працював потерпілий; про підвищення розміру мінімальної заробітної плати, зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузі національної економіки; про розмір призначеної й фактично одержуваної пенсії або тієї, що могла бути призначена по інвалідності у зв'язку з цим нещасним випадком (невиробничого характеру) і про рівень зростання цін на споживчі товари й послуги за час затримки виплати відшкодування; про склад сім'ї та утриманців потерпілого; інші необхідні докази. ( Пункт 25 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

26. Вирішуючи справи про відшкодування шкоди, суди повинні виявляти, ретельно з'ясовувати причини правопорушень, особливо виробничого і іншого травматизму, порушень правил техніки безпеки і виробничої санітарії, у необхідних випадках реагувати на них окремими ухвалами або поданнями, при наявності для того підстав ставити питання про притягнення винних осіб до встановленої відповідальності.

27. Визнати такою, що втратила силу, постанову Пленуму Верховного Суду УРСР від 16 травня 1975 року N 5 "Про практику розгляду судами України цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 30 червня 1989 року N 6.

__________________________________________________________

Суд критично оцінює твердження представників відповідачів про те, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди та не надано доказів заподіяння моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, Суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачці була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, при цьому суд також враховує вік та стан здоров'я позивачки. Враховуючи заявлені позивачкою вимоги та виявлені порушення, а також враховуючи вимоги розумності, виваженості, справедливості, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 4 від 31.03.95

м.Київ

Про судову практику в справах про відшкодування

моральної (немайнової) шкоди

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009 }

Відповідно до положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. ( Абзац преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Як свідчить судова практика, суди в основному правильно застосовують норми законодавства, які регулюють зазначені питання. Поряд із цим в окремих випадках припускаються помилок, рідко застосовують чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неповно з'ясовують наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, недостатньо обгрунтовують її розмір, допускають порушення процесуальних норм. ( Абзац преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Враховуючи це, а також, що при розгляді таких справ в судах виникли питання, які потребують роз'яснення, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на те, що встановлене Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Відповідно до ст. 9 Конституції ( 254к/96-ВР ) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ), яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами. ( Пункт 1 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

2. Роз'яснити, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції (254к/96-ВР ) або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію" ( 2657-12 ), ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 );

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

( Пункт 2 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

3. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. ( Пункт 3 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

4. Відповідно до ст.137 ЦПК ( 1502-06 ) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК (1502-06 ).

( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01) від 25.05.2001 )

5. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. ( Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

6. При застосуванні норм Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП) щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.

Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.

( Пункт 6 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

7. За змістом ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. ( Пункт 7 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

8. ( Абзац перший пункту 8 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП (322-08 ), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12).

9. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

( Пункт 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

10. Судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), відповідно до статей 174, 451 ЦК ( 1540-06 ) покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідно до ст.454 ЦК ( 1540-06 ) розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).

10-1. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) чи іншого законодавства.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

( Постанову доповнено пунктом 10-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

11. При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року N 7 ( v0007700-90 ) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3 ( v0003700-93 ), від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ), від 25 грудня 1996 р. N 14 ( v0014700-96 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 (v0012700-97 ). ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Зокрема, судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. В разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.

На відповідача може бути покладено обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди, не тільки тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно. Відповідно до ст.42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) і ст.48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди. ( Абзац четвертий пункту 11 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Звернути увагу судів на те, що ст. 17 Закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) передбачено певні особливості їх відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду. ( Пункт 11 доповнено абзацом п'ятим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

При вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за позовами органів державної влади, місцевого самоврядування, офіційних осіб (наприклад, зареєстрований кандидат у депутати) чи посадових осіб до засобів масової інформації судам слід мати на увазі, що за змістом ч. 4 ст. 17 зазначеного Закону ( 540/97-ВР ) з'ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації, а також наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому. ( Пункт 11 доповнено абзацом шостим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі їх дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо). ( Пункт 11 доповнено абзацом сьомим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

Вирішуючи питання про можливість покладення на журналіста і засіб масової інформації солідарної відповідальності та міру вини кожного, суд має виходити із загальних засад ЦК (1540-06 ). ( Пункт 11 доповнено абзацом восьмим згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

12. Звернути увагу судів на те, що положення ст.24 Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) щодо одночасного вирішення судом вимог споживача про захист його прав і відшкодування моральної шкоди не виключають можливості пред'явлення окремого позову про відшкодування цієї шкоди (наприклад, коли вимоги були задоволені без судового розгляду, але допущена тяганина).

Згідно з тим же законом ці справи можуть бути підсудні за вибором споживача районному (міському) суду за місцем проживання споживача, за місцем знаходження відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.

13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

14. Відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

15. Судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

16. До вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч.3 ст.7 ЦК ( 1540-06 ) застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП ( 322-08 ). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК ( 1540-06 ) не застосовуються. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

16-1. Відповідно до ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).

Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди).

Підсудність справ даної категорії визначається за правилами ст. 125 ЦПК ( 1502-06 ), тобто за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності.

( Постанову доповнено пунктом 16-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

17. З метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, суддя повинен провести ретельну підготовку її до розгляду. Зокрема, в строки встановлені ст.146 ЦПК ( 1502-06 ), вчинити всі необхідні підготовчі дії, передбачені ст.143 цього ж Кодексу ( 1502-06 ), залежно від конкретних обставин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну моральну шкоду, надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів і зажадати від нього письмових пояснень щодо заявленого позову, а за наявності заперечень проти нього - подання доказів, що їх підтверджують.

17-1. Виходячи з правил статей 4, 5 ЦПК ( 1501-06 ) і статей 28, 49, 50 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) (далі - КПК) потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров'я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред'явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

У кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка за змістом відповідає ст. 137 ЦПК ( 1502-06 ). У тих кримінальних справах, які відповідно до ст. 27 КПК ( 1001-05 ) порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, вимоги про відшкодування моральної шкоди можуть бути викладені у скарзі про порушення кримінальної справи.

У разі, коли до надходження кримінальної справи до суду особа не була визнана потерпілим і цивільним позивачем, ці питання мають бути вирішені у стадії віддання обвинуваченого до суду або відповідно до вимог ст. 296 КПК ( 1003-05 ) у підготовчій частині судового засідання.

( Постанову доповнено пунктом 17-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 (v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

18. При розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з'ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди, і реагувати на них окремими ухвалами.

18-1. Рекомендувати судам при вирішенні справ даної категорії враховувати відповідні роз'яснення, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України (із внесеними до них змінами) від 27 березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та від 12 квітня 1996 р. N 5 ( v0005700-96 ) "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів. ( Постанову доповнено пунктом 18-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 )

{ Пункт 19 втратив чинність на підставі Постанови Верховного Суду N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009 }