Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основні засади регулювання шлюбу, сім’ї, материнства, батьківства, виховання визначаються виключно законами України.
Законодавство про шлюб та сім’ю (сімейне законодавство) — це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.
Наріжним каменем цієї галузі законодавства є конституційний припис (ст. 51) про те, що “шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї”.
В Україні основним джерелом у цій галузі законодавства є Сімейний кодекс України 2002 р., який визначає:
засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя;
підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.
Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом з метою:
зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;
утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;
побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Крім цього, відповідно до Конституції України невід’ємною частиною національного законодавства також є міжнародно-правові договори, участь в яких бере наша держава. Такі договори фактично є частиною системи права України.
Міжнародне співтовариство визнає необхідність особливої охорони сім’ї та дитинства як запоруки майбутнього усього людства. Свідченням цього є ряд міжнародно-правових актів, спрямованих на створення і забезпечення реалізації загальновизнаних гуманістичних і демократичних світових стандартів вирішення проблем розвитку сім’ї та дитинства.
Першим серед таких актів була Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Вона встановила, що “сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства й держави”. Принципово важливим міжнародно-правовим актом є Конвенція про права дитини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. й набрала чинності в Україні 27 вересня 1991 р. Конвенція виходить із необхідності забезпечення особливого піклування про дітей, захисту і сприяння сім’ї, як основному осередку суспільства, для зростання благополуччя всіх її членів, і особливо дітей. Конвенція визначає, що гармонійний розвиток дитини можливий лише в сім’ї, де панує атмосфера щастя, любові та взаєморозуміння, в якій діти виховуються з повагою до миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності, тобто до ідеалів, проголошених у Статуті ООН.
Держави — учасниці Конвенції зобов’язуються забезпечити дитині такі права:
на життя, виживання і здоровий розвиток;
на ім’я та набуття громадянства;
знати своїх батьків і право на їхнє піклування;
на збереження індивідуальності;
не розлучатись усупереч її бажанню з батьками;
на возз’єднання з сім’єю, що перебуває в іншій державі;
на залишення будь-якої країни й повернення до своєї країни;
на захист у разі незаконного переміщення та неповернення з-за кордону;
на вільне висловлювання своїх поглядів з усіх питань, свободу думки, совісті, релігії, свободу асоціацій та мирних зборів;
на інформацію;
на користування послугами системи охорони здоров’я;
на охорону сімейного та особистого життя;
на користування благами соціального забезпечення;
на освіту;
на захист від економічної експлуатації;
на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами й психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;
на гуманне поводження, на захист від незаконного чи свавільного позбавлення волі.
На обох батьків покладається рівна відповідальність за виховання дитини, а держава зобов’язується забезпечувати реалізацію прав дитини.
Захисту прав жінок присвячена Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., а 3 вересня 1981 р. набрала чинності в Україні.
Конвенція визначає дискримінацію щодо жінок як будь-яку відмінність, виняток чи обмеження за ознакою статі, що послаблюють або зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій іншій галузі та покладає на держав-учасниць обов’язок проводити політику ліквідації дискримінації жінок шляхом здійснення законодавчих та інших заходів. Крім цього, у Конвенції зазначено, що сімейне виховання повинне ґрунтуватися на правильному розумінні материнства як соціальної функції та визнанні спільної відповідальності чоловіка і жінки за виховання та розвиток своїх дітей.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Ці положення відповідним чином деталізовані в Сімейному кодексі України..
Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, яка виявляє піклування про сім’ю шляхом створення і розвитку широкої мережі пологових будинків, дитячих ясел і садків, шкіл та інших державних установ з цих питань, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування. Виплата допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім’ям, а також інших видів допомоги сім’ї відбувається відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. (Законом України від 22 березня 2001 року N 2334-III цей Закон викладено у новій редакції). Охорона інтересів матері та дитини забезпечується: спеціальними заходами по охороні праці та здоров’я жінок; створенням умов, які дають їм можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною тощо. Фактично кожна галузь права України встановлює певні пільги для вагітних жінок та матерів.