Положення про адвокатуру, затверджене Верховною Радою 25 вересня 1962 р., зазнало змін вже у березні 1963 р. Створена замість Міністерства юстиції УРСР 23 березня 1963 р. Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, забезпечувала методичне керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Однак у внесених 15 червня 1966 р. до Положення про адвокатуру УРСР змінах і доповненнях було закріплено, що на неї покладалися керівництво та контроль за діяльністю колегій адвокатів. Ця норма існувала і пізніше, коли знову (1970 р.) було відновлено Міністерство юстиції УРСР.
Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори керівних органів колегії, затверджувала за погодженням із профспілковими органами правила внутрішнього розпорядку колегій адвокатів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури тощо.
Змінювався порядок виборів керівних органів колегії: президія та ревізійна комісія обиралися тепер відкритим голосуванням на загальних зборах строком на два роки, розширювалася компетенція президії колегії адвокатів.
Зазнала змін і система оплати праці адвокатів. Радою Міністрів Української РСР 8 грудня 1965 р. були затверджені нова Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги, яка надавалась адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам та ін., і нове Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР. Встановлено гарантований мінімум місячного заробітку адвоката — 75 крб., розмір оплати праці адвоката у містах, віднесених до І групи, становив до 150 крб., а у містах ІІ — ІV груп і в районах — до 140 крб. Додаткові нарахування не могли перевищувати половини встановленого адвокату місячного розміру оплати праці.
Майже через десять років, 25 квітня 1975 р. було прийняте нове Положення про оплату праці адвокатів. Згідно з цим документом підвищувалася межа місячного заробітку адвоката до 220 крб., дозволялося збільшувати його заробіток (залежно від обсягу виконаної роботи) на 50%, також встановлювався гарантований президією колегії мінімум заробітку адвоката, визначалося, на які цілі витрачається загальний фонд колегії.
В колегіях увага приділялася методичній роботі, підвищенню кваліфікації адвокатів. Працювали школи професійної майстерності, ораторського мистецтва. Цю ж мету забезпечував створений у 1976 р. Громадський науково-дослідний інститут судового захисту та підвищення кваліфікації адвокатів при Київській обласній колегії адвокатів (згодом — Громадський НДІ адвокатури), у якому на громадських засадах працювали відомі адвокати та вчені.
20 квітня 1978 р. було прийнято Конституцію УРСР, у якій передбачалося, що для надання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Це, вочевидь, потребувало створення нового законодавства про адвокатуру, а тому наступні два роки точилися дискусії з приводу розширення професійних прав і обов’язків адвоката, гарантій його діяльності, дисциплінарної відповідальності.
Важливим етапом розвитку радянської адвокатури стало прийняття першого і єдиного в СРСР Закону «Про адвокатуру в СРСР» 30 листопада 1979 р., який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР. В Законі були закладені нові положення, які сприяли посиленню адвокатури, розширенню повноважень адвоката. Встановлювалося, що відповідно до нього видаються республіканські положення про адвокатуру, затверджені Верховними Радами союзних республік. Основним завданням адвокатури було визначено надання юридичної допомоги громадянам і організаціям. Адвокатура в СРСР сприяє охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, здійсненню правосуддя, дотриманню й зміцненню соціалістичної законності, вихованню громадян в дусі точного й неухильного виконання радянських законів, дбайливого ставлення до народного добра, дотримання дисципліни праці, поваги до прав, честі та гідності інших осіб, до правил соціалістичного співжиття, — наголошувалося в Законі.
Встановлювався такий порядок утворення колегій адвокатів — добровільних об’єднань, що займаються адвокатською діяльністю: колегія адвокатів утворюється за заявою групи засновників, що складається з осіб, які мають вищу юридичну освіту, або за ініціативою виконавчого й розпорядчого органа відповідної Ради народних депутатів. Пропозиція про утворення колегії адвокатів надсилається до Міністерства юстиції союзної республіки, яке за згоди з нею подає її в Раду Міністрів союзної республіки, котра не має обласного поділу, автономної республіки, виконавчий комітет крайової, обласної, міської Ради народних депутатів для затвердження й реєстрації. У союзних республіках, котрі не мають обласного поділу, і в автономних республіках утворюються республіканські колегії адвокатів, у краях і областях — крайові й обласні колегії адвокатів, а у випадках, передбачених Положенням про адвокатуру союзної республіки, — міські колегії адвокатів. За згоди Міністерства юстиції СРСР, коли це необхідно для надання юридичної допомоги громадянам і організаціям, можуть утворюватися міжтериторіальні та інші колегії адвокатів. Колегії адвокатів є юридичними особами. Вищим органом колегії адвокатів є загальні збори (конференція) членів колегії, її виконавчим органом — президія, контрольно-ревізійним органом — реві-зійна комісія. Президія і ревізійна комісія колегії адвокатів обираються загальними зборами (конференцією) членів колегії адвокатів таємним голосуванням строком на три роки.
Згідно з Законом адвокатом міг бути лише член колегії адвокатів, громадянин СРСР, з вищою юридичною освітою і стажем роботи за спеціальністю юриста не менше двох років. Прийом в члени колегії зазначених осіб міг обумовлюватися проходженням випробувального строку тривалістю до трьох місяців. Особи, які закінчили вищі юридичні навчальні заклади, але не мали стажу роботи за спеціальністю юриста або мали такий стаж менше двох років, могли бути прийняті в колегію адвокатів після проходження стажування в колегії строком від шести місяців до одного року.
Член колегії адвокатів мав право: обирати й бути обраним в органи колегії адвокатів; ставити перед органами колегії адвокатів питання, що стосуються діяльності колегії, вносити пропозиції щодо покращення її роботи і брати участь в їх обговоренні; брати особисту участь у всіх випадках обговорення органами колегії його діяльності або поведінки; вийти зі складу колегії адвокатів. Адвокат вступав як представник або захисник, правомочний представляти права і законні інтереси осіб, які звернулися за юридичною допомогою, у всіх державних і громадських організаціях, в компетенцію яких входить вирішення відповідних питань. Адвоката не можна було допитувати як свідка про обставини, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним обов’язків захисника або представника.
Вперше адвокатам було надано право запитувати через юрконсультацію в державних та громадських організаціях довідки, характеристики та інші документи, необхідні для надання юридичної допомоги. Одночасно встановлювався обов’язок цих організацій у визначеному порядку видавати такі документи або їх копії. Ця норма забезпечувала адвокатам можливість збирати докази, що сприяло підвищенню ролі адвоката у захисті прав громадян та представництві їх законних інтересів.
Адвокат був зобов’язаний у своїй діяльності точно й неухильно дотримуватися вимог діючого законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби і способи захисту прав та законних інтересів громадян і організацій, які звернулися
до нього за юридичною допомогою. Адвокат не мав права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, якщо він у даній справі або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь у такій справі як суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, експерт, спеціаліст, перекладач, свідок або понятий, а також якщо у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках. Адвокат не мав права розголошувати відомості, надані йому довірителем у зв’язку з наданням юридичної допомоги.
Для організації роботи адвокатів з надання юридичної допомоги президіями колегій адвокатів в містах та інших населених пунктах створювалися юридичні консультації.
Праця адвокатів оплачувалася з коштів, що надходять до юридичної консультації від громадян і організацій за надану їм юридичну допомогу.
Колегії адвокатів надавали безоплатно юридичну допомогу:
позивачам в судах першої інстанції під час ведення справ про стягнення аліментів та трудових справ;
за позовами колгоспників до колгоспів про оплату праці;
про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з роботою;
про відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника, що настала у зв’язку з роботою, а також громадянам під час складання заяв про призначення пенсій і допомог;
громадянам щодо скарг на неправильності в списках виборців;
депутатам Рад народних депутатів при консультуванні з питань законодавства, пов’язаних із здійсненням ними депутатських повноважень;
членам товариських судів і добровільних народних дружин з охорони громадського порядку при консультуванні по законодавству у зв’язку з їхньою громадською діяльністю.
Юридична допомога надавалася безоплатно і в інших випадках, передбачених законодавством. Крім того, завідувач юридичної консультації, президія колегії адвокатів, а також орган попереднього слідства, прокурор і суд, в провадженні яких знаходиться справа, могли, виходячи з майнового становища громадянина, звільнити його повністю або частково від оплати юридичної допомоги. При звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги завідувачем юридичної консультації або президією колегії оплата праці адвоката проводилася з коштів колегії. При звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги органом попереднього слідства, прокурором або судом витрати з оплати праці адвоката відносили у встановленому порядку на рахунок держави.
За порушення вимог цього Закону, Положення про адвокатуру союзної республіки й інших актів законодавства Союзу РСР і союзних республік, що регулювали діяльність адвокатури, адвокати могли бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарні стягнення застосовувалися прези-дією колегії адвокатів безпосередньо після виявлення проступка, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби адвоката або перебування його у відпустці. Стягнення не могло бути накладене пізніше шести місяців з дня скоєння проступка. Відрахування адвоката з колегії проводилося президією колегії адвокатів: за заявою адвоката; за незадовільного результату випробування, обумовленого під час прийому в колегію адвокатів; у випадку -виявленої неможливості виконання адвокатом своїх обов’язків внаслідок недостатньої кваліфікації; за станом здоров’я.
Виключення адвоката з колегії проводилося президією колегії адвокатів у разі систематичного порушення адвокатом внутрішнього трудового розпорядку або несумлінного виконання своїх обов’язків, якщо до адвоката раніше застосовувались заходи дисциплінарного або громадського впливу, у випадку вчинення інших проступків, несумісних з перебуванням в колегії. Відрахування й виключення з колегії адвокатів можна було оскаржити в судовому порядку в місячний строк від дня вручення копії постанови президії колегії про відрахування або виключення.
Кошти колегій адвокатів утворювалися із сум, відрахованих юридичними консультаціями від оплати за надання юридичної допомоги. Розмір відрахувань у фонд колегії встановлювався загальними зборами (конференцією) членів колегії адвокатів, але не міг перевищувати 30 % сум, що надійшли до юридичної консультації. Штати, посадові оклади, фонди заробітної плати та кошториси адміністративно-господарських витрат колегії адвокатів не підлягали реєстрації в фінансових органах. Колегії адвокатів не обкладалися державними і місцевими податками і зборами.
Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи згідно з законодавством, що визначало їх компетенцію як безпосередньо, так і через міністерства юстиції, відділи юстиції виконавчих комітетів крайових, обласних, міських Рад народних депутатів. Права і обов’язки Міністерства юстиції СРСР, міністерств юстиції союзних і автономних республік, відділів юстиції виконавчих комітетів крайових, обласних, міських Рад народних депутатів відносно колегій адвокатів визначали Закон «Про адвокатуру в СРСР», положення про адвокатуру союзних республік та інші нормативні акти Союзу РСР і союзних республік.
Міністерство юстиції СРСР в межах своєї компетенції контролювало дотримання колегіями адвокатів вимог цього Закону, положень про адвокатуру союзних республік, інших актів законодавства Союзу РСР і союзних республік, що регулювали діяльність адвокатури; встановлювало порядок оплати юридичної допомоги і за узгодженням з належними відомствами умови оплати праці адвокатів; видавало інструкції й методичні рекомендації з питань діяльності адвокатури; визначало особливості порядку організації та діяльності міжтериторіальних й інших колегій адвокатів; здійснювало інші повноваження, пов’язані із загальним керівництвом адвокатурою. У випадках невідповідності діючому законодавству рішень загальних зборів (конференції) або постанови президії колегії адвокатів Мі-ністерство юстиції СРСР зупиняло їх дію. У цьому випадку питання могло бути винесене для повторного обговорення, відповідно, на загальні збори (конференцію) або президію колегії адвокатів.
Колегії адвокатів в ході реалізації завдань адвокатури підтримували зв’язки з державними органами й громадськими організаціями, надавали правову допомогу трудовим колективам, депутатам, добровільним народним дружинам, товариським судам та іншим органам громадської самодіяльності, що вели боротьбу з правопорушеннями, брали участь у правовій пропаганді та роз’ясненні законодавства населенню.