Переход на обновленную версию документа
До Вищого господарського суду України
01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
Через Одеський апеляційний господарський суд
Справа №______________
Головуючий суддя ___________
Особа, яка подає касаційну скаргу
(далі – Заявник): _____________________
Адреса: ___________________________________
Засіб зв’язку: ____________________
Інші особи, які приймали участь у справі:
1) Позивач: __________________________
Адреса: ______________________________
Засіб зв’язку невідомий
2) Відповідач: ___________________________
Адреса: _________________________________
Засіб зв’язку невідомий
КАСАЦІЙНА СКАРГА
на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від ___________ 2014 р. по справі №_____________
про припинення апеляційного провадження
____________ 2014 року Одеським апеляційним господарським судом винесена ухвала про припинення апеляційного провадження по справі №_____________ за апеляційною скаргою _______________ на рішення господарського суду Одеської області від ______________р. у справі №________________ за позовом _____________ до ________________ про визнання права власності.
З даною ухвалою заявник погодитися не може з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
А саме.
_______________ року господарським судом Одеської області винесено рішення по справі №___________ за позовом ___________ до ______________ про визнання права власності.
Зазначеним судовим рішенням було задоволено позов та визнано за _________________ право власності на будівлю, що розташована за адресою: ________________________.
З даним судовим рішенням заявник не погодився бо воно вплинуло на його права та обов’язки і подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
__________ 2014 року ухвалою Одеського апеляційного господарського суду було прийнято до провадження апеляційну скаргу ___________ на рішення господарського суду Одеської області від ____________р. у справі №_____________ за позовом ______________ до _____________ про визнання права власності.
Зазначеною ухвалою було поновлено процесуальний строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну до провадження та призначено її до розгляду .
Однак після двох судових засідань, _________2014р., суд апеляційної інстанції вирішив, що він помилково відкрив апеляційне провадження і виніс ухвалу про припинення апеляційного провадження.
І. Обґрунтування порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
По-перше, суд апеляційної інстанції порушив порядок розгляду апеляційної скарги (Розділ XII ГПК України).
Згідно ст. 98 ГПК про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Згідно ст. 103 ГПК апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Інших результатів розгляду апеляційної скарги не передбачено.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від _____________ 2014 року було прийнято апеляційну скаргу заявника до провадження і призначено справу по суті.
Два судових засідання суд апеляційної інстанції розглядав справу у порядку апеляційного провадження і лише ___________ 2014 року припинив провадження у справі.
Розділ XII ГПК України не передбачено прямого повноваження суду апеляційної інстанції припиняти апеляційне провадження.
Вважаємо, що суд апеляційної інстанції керувався п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК, де врегульовано питання припинення провадження у разі помилкового порушення апеляційного провадження коли спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Але вважаємо, що застосування цієї статті повинно кореспондуватися зі статтею 98 ГПК щодо терміну вирішення цього питання. А саме, не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Інакше порушуються права та гарантії судового захисту.
По-друге, суд апеляційної інстанції невірно з порушенням норм матеріального права оцінив фактичні обставини справи щодо наявності правового зв’язку між скаржником і сторонами у справі, чим порушив ст. 91 ГПК (особа, яка не брала участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, має право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду).
Обґрунтування наявності правового зв’язку між скаржником і сторонами у справі:
1. Апелянт є мешканцем будинку, який згідно рішення суду першої інстанції перейшов у власність сторонній юридичний особі (позивач по справі).
Апелянт з 2000 року фактично проживає за адресою: __________________, що підтверджується матеріалами справи і визнається іншими учасниками справи.
Апелянт лише не має реєстрації за цією адресою, але як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
2. Рішенням суду першої інстанції позбавлено можливості передачі гуртожитку у власність територіальної громади, що порушує права та інтереси апелянта.
Згідно матеріалів справи гуртожиток не був у приватній власності, юридично він нікому не належав, був безхазяйною річчю і повинен бути переданий у власність територіальної громади.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Згідно ч. 2 ст. 335 ЦК України передбачено, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою, органу уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Згідно Загальнодержавній цільовій програмі передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 – 2015 роки, затвердженою Законом України від 21 червня 2012 року №4995-VI гуртожитки повинні бути переданні до власності територіальної громади.
Звертаємо увагу, що згідно матеріалів справи ____________ не є власником гуртожитку, правовстановлюючих документів не має і навіть ніколи не претендував на оформлення гуртожитків у свою власність.
Згідно ст. 331 ч. 2 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, апелянт був позбавлений можливості законної передачі гуртожитку у комунальну власність. І як наслідок обмеження житлових прав: приватизація, затвердженні комунальні тарифи, захист від свавілля, тощо.
2.1. Житлові права, які порушено не передачею будинку у власність територіальної громади і передачею у приватну.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 9 ЖК УРСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом.
Згідно ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
- «кожен має право на житло»
Не може не бути правового зв’язку між мешканцем будинку та власником цього будинку.
Це все рівно, що заперечувати правовий зв’язок між «Одеситом» та «Одесою», між «Українцем» та «Україною».
Мешканець гуртожитку та його власник безперечно знаходяться у правовому зв’язку. Коли у гуртожитка з’являється власник (без належного на цього права), то це впливає на мешканця цього гуртожитку. Останній повинен виконувати розпорядження першого, сплачувати йому кошти, тощо. А тому, мешканець гуртожитку однозначно повинен мати можливість ставити питання про правомірність отримання права власності Власника гуртожитку, який виник нізвідки.
- «безстрокове користування»
У будинках, які належать до власності територіальної громади, особи в них проживають на умовах безстрокового користування.
У будинках приватної власності договір найму укладається на п’ять років і на вимогу власника будинку може розірвати договір найма в односторонньому порядку (ст. 821 ЦК).
У власності територіальної громади, можна достроково розірвати договір найму лише у випадку якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними (ст. 116 ЖК).
- «безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону»
У будинках власності територіальної громади мешканці проживають на безоплатній основі за проживання. А сплачують лише комунальні послуги та послуги з утримання будинку та прибудинкової території на затверджених тарифах (ЗУ «Про житлово-комунальні послуги).
У будинках, які належать до приватної власності, власник сам визначає розмір плати за житло, яка складається крім зазначених послуг, ще плата за саме проживання (оренда).
3. «Право на приватизацію».
У будинках (гуртожитках), які належать до комунальної власності, передбачена можливість приватизації займаних ними приміщеннями (ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»).
У будинках, які належать кооперативам, приміщення викупаються паями на оплатній основі (ч. 3 ст. 384 ЦК).
Слід звернути увагу, що суд апеляційної інстанції провів свого роду розслідування, чи має апелянт _______________ фактичну можливість приватизувати приміщення у разі передачі гуртожитку до комунальної власності.
Вважаю, що це суперечить ст. 91 ГПК.
Згідно цієї статті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.
Право на приватизацію у апелянта є згідно ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК УРСР, ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
Це право порушено передачею у приватну власність будинку на підставі оскаржуваного рішення.
Питання щодо конкретної реалізації цього права це вже інша справа, яка буде вирішуватися відповідним органом приватизації.
Розмірковування суду апеляційної інстанції, що навіть якщо гуртожиток буде переданий у власність територіальної громади то апелянт не зможе здійснити приватизацію є припущенням. Судове рішення (ухвала) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апелянт ____________ не зможе реалізувати право на приватизацію з наступного:
- __________ була учасником приватизації.
Однак в цій приватизації не було використано право на безоплатну приватизацію в повному обсязі. А саме, апелянт отримала 15,75 кв.м. при нормі 23,5 кв.м. загальної площі (ст. 3 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»).
- ___________ не зареєстрована за цією адресою.
Однак як вже зазначалося в п. 15 постанови від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
До моменту здійснення приватизація __________ може через суд зобов’язати її зареєструвати своє місце проживання.
- _____________ має іншу власність.
Однак це фіктивна власність, мій брат купив собі приміщення у гуртожитку однак оформив його на мене шляхом дарування. Фактично це не моя власність і через суд я можу визнати цей договір дарування недійсним і позбутися права власності.
У зв’язку з викладеного, слід РОЗРІЗНЯТИ питання наявності права на приватизацію і питання його реалізації.
Висновки суду про питання реалізації права на приватизацію є передчасними і припустимими.
Тобто право на приватизацію у апелянта безперечно є в наявності, а питання його реалізації буде вирішувати вже відповідний приватизаційний орган.
Таким чином, право на приватизацію є і воно порушено оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, а тому апелянт згідно ст. 91 ГПК має право апеляційного оскарження.
4. «Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом».
Справа в тому, що власник гуртожитку, який став власником в порушення норм матеріального права, який став власником несправедливо, який не мав бути власником прийняв рішення про видачу ордеру на приміщення, в якому проживає апелянт, іншій особі.
Цей факт вплинув на право апелянта на не виселення із цього приміщення без законних на те підстав.
І тут не цивільний процес, як зазначає суд апеляційної інстанції, бо у апелянта виникає не питання незаконності самого ордеру, а виникає питання незаконності самого власника що видав ордер.
Якщо власник гуртожитку не повинен бути власником згідно норм матеріального права, то і видавати цей ордер він також не має права.
А тому апелянт оскаржує саме рішення суду першої інстанції, згідно якого _______________ став власником гуртожитку з порушенням норм матеріального права.
Таким чином, безперечно існує правовий зв’язок між скаржником та сторонами у справі (предметом справи).
Безперечно передача гуртожитку у приватну власність (всупереч нормам матеріального права) і не передача гуртожитку у власність територіальної громади (всупереч вимогам закону) ПОГІРШУЄ житлові права мешканців цього будинку і скаржника зокрема.
По-третє, припиняючи провадження у справі суд апеляційної інстанції фактично позбавив право скаржника на ефективний засіб правового захисту.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Пункт 8 частини 3 статті 129 КУ встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Також, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В силу приписів статті 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Відповідно до частини 1 статті 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід’ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному об’єму і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка гарантує право на ефективні засоби правового захисту.
В порушення цього суд апеляційної інстанції позбавив можливість зацікавленій особі (при очевидній наявності правового зв’язку) відсторонити неналежного власника.
По-четверте, абсурдно виглядають висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правового зв’язку скаржника мешканця гуртожитку з предметом справи про визнання право власності на цей гуртожиток, на фоні наявності правового зв’язку _____________ з предметом справи.
Справа в тому, що __________ не є власником гуртожитку, на оформлення гуртожитку у власність не претендує, тоді не зрозуміло чому він виступає відповідачем у справі.
Таким чином, саме у _____________ немає правого зв’язку з предметом справи і він є неналежним відповідачем.
Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини застосовує принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03).
Пагубність такого прецеденту (такої судової думки) полягає в тому, що жодна особа не захищена від рейдерських судових рішень.
Зокрема, можна передбачити аналогічну ситуацію: «Беремо будь-який будинок, який знаходиться у власності, наприклад, територіальної громади, (будинок «А»), потім одна новостворена юридична особа що немає відношення до цього будинку (особа «Б») подає позов до іншої юридичної особи яка також немає відношення до цього будинку і не претендує на нього (особа «В») про визнання права власності на будинок «А». Якимось чином суд задовольняє позов і визнає право власності, яке на підставі судового рішення особа «Б» реєструє у державному реєстрі власності. Більше двох років ніхто не знає про існування цього судового рішення. Після цього особа «А» починає розпоряджатися цим майном і намагається виселити неугодних мешканців будинку. Звідси всі дізнаються, що у будинку є власник. Колишній власник у вигляді уповноваженого органу територіальної громади подати апеляційну скаргу на рішення суду не може, тому що згідно ст. 93 ГПК апеляційна скарга органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення не приймається до розгляду. Тоді мешканець будинку, який не може погодитися із власником що виник без належних підстав, подає апеляційну скаргу. Але суд не приймає цю скаргу з тієї причини що не вбачає прямого зв’язку і каже ви собі мешкаєте у приміщенні, то і мешкайте, а хто там власник вас не стосується. Таким чином, у рейдерський спосіб стороння юридична особа стає власником цілого житлового будинку».
По-п’яте, вважаємо, що суд апеляційної інстанції вирішив цю справу упереджено.
Справа в тому, що як виглядає із ухвали суду апеляційної інстанції від _____________2014р. суд детально проаналізував апеляційну скаргу і додані документи, і визнав ці документи достатніми для прийняття скарги, поновив строк та прийняв до провадження.
Однак перед розглядом апеляції у суду виникли питання щодо права скаржника на апеляційне оскарження.
Чому так?! В чому помилився суд коли приймав апеляцію до провадження?!
Ці ж самі обставини були відомі суду і під час приймання апеляції до провадження. Так само в апеляційній скарзі містилась інформація, що апелянт не моє реєстрації за цією адресою.
На нашу думку, суд діяв упереджено. набагато легше припинити апеляційне провадження ніж обґрунтувати законність рішення суду першої інстанції, яке прийнято з очевидними порушеннями нормами матеріального та процесуального права.
Заперечення на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від ______________2014р. про відмову у допуску до розгляду засобів масової інформації.
___________2014р. до суду апеляційної інстанції звернувся представник апелянта з клопотанням про дозвіл працівникам конкретного ЗМІ (конкретні кореспонденти, які знаходилися у судовому приміщенні) бути присутніми у судовому засіданні і вести відео і звукозапис, з метою підготовки відповідного репортажу.
Зазначене клопотання було обумовлено великим суспільним значенням, яке полягає у тому, що у рейдерський спосіб стороння юридична особа стала власником двох житлових будівель.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, у зв’язку з тим, що законом не передбачено, що учасник судового процесу заявляє такі клопотання, що такі клопотання повинен подавати сам представник ЗМІ.
Вважаємо це необґрунтованим і незаконним.
ГПК України не передбачає конкретний порядок залучення представників ЗМІ до судового розгляду, і суд не послався на жодну правову норму.
Стаття 4-4 ГПК та стаття 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» гарантує гласність і відкритість судового процесу.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод говорить, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.
За таких обставин вважаємо, що з відповідним клопотанням може звернутися як представник ЗМІ, так і будь-який учасник судового процесу, а суд повинен вмотивовано розглянути таке клопотання по суті.
Другою підставою для відмови у доступі представників ЗМІ, суд зазначив, що один із учасників судового процесу (представник відповідача по справі _____________) заперечує проти участі ЗМІ.
Вважаємо це необґрунтованим і незаконним.
Згідно ст. 4-4 ГПК та ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом, якщо сторона обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.
За таких обставин, суд не мав права відмовляти у клопотанні в допуску представників ЗМІ, бо представник ______________ не обґрунтувала своє заперечення, а жодної конфіденційності не було і закритого судового засідання не було.
А заперечувати просто щоб заперечувати, законодавством не передбачено.
Тут слід звернути увагу на ще одне порушення суду апеляційної інстанції.
Після проголошення ухвали про відмову в участі представників ЗМІ, головуючий суддя зобов’язав кореспондента, який мав відповідні технічні пристрої, піти із залу судового засідання.
Нащо кореспондент повідомив, що буде лише вести звукозапис засідання.
Однак головуючий суддя це заборонив і настояв на видалені кореспондента із залу суду.
Але згідно ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, МОЖУТЬ використовувати портативні АУДІОтехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
Таким чином, у відкритому засіданні без рішення суду забороняється лише фото- і кінозйомки, відеозапису і транслювання.
На нашу думку це черговий раз вказує на упередженість суду.
Таким чином, вважаємо, що ухвала Одеського апеляційного господарського суду від ___________2014р. по справі №____________ про припинення апеляційного провадження винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 80 ГПК України ухвали про припинення провадження можуть бути оскаржені.
На підставі викладеного, керуючись викладеними правовими нормами та ст.ст. 80, 107-111 ГПК України, -
ПРОШУ
1. Скасувати ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від ________2014р. про припинення апеляційного провадження по справі №___________ за апеляційною скаргою ___________ на рішення господарського суду Одеської області від __________р. у справі №_____________ за позовом _____________ до __________ про визнання права власності, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.
Додатки:
- доказ сплати судового збору;
- доказ надсилання копії скарги іншим сторонам у справі.
«_____» ________ 2014_р. ________________
Касаційна скарга на ухвалу суду про припинення апеляційного провадження в господарському процесі
Касационная жалоба на определение суда о прекращении апелляционного производства в хозяйственном процессе