Переход на обновленную версию документа
До Одеського апеляційного господарського суду
65119, м. Одеса, пр. Шевченко, буд. 29
Через Господарський суд Одеської області
Справа №_____________
Суддя ________________
Апелянт (особа, яка не брала участь у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права та обов’язки): _________
Адреса: __________________________
Засіб зв’язку: ________________________
Особи, які приймали участь у справі:
1) Позивач: Обслуговуючий кооператив «__________»
Адреса: _________________________
Засіб зв’язку невідомий
2) Відповідач: Товариство з обмеженою
відповідальністю «________»
Адреса: __________________________
Засіб зв’язку невідомий
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення господарського суду Одеської області
від __________ 2010р. по справі №____________
____________ 2010 року господарським судом Одеської області винесено рішення по справі №_____________ за позовом ОК «_________» до ТОВ «_________» про визнання права власності.
Зазначеним судовим рішенням було задоволено позов та визнано за ОК «___________» право власності на будівлю гуртожитку, що розташована за адресою: _____________________.
З даним судовим рішенням я погодитися не можу, тому що воно зачіпає мої інтереси, права та обов’язки, і постановлено з порушенням норм матеріального права.
І. Обґрунтування права апеляційного оскарження.
Я, __________, з 2000 року фактично проживаю за адресою: __________.
Зазначене приміщення було кімнатою у гуртожитку, яке знаходилось на балансі ТОВ «__________».
_________2004р. між ТОВ «__________» і мною було укладено письмовий договір найму цього приміщення на невизначений термін.
За весь час проживання я сплачувала комунальні послуги. Коли працювала в ТОВ «_____________» автоматично вираховувались плата за житло, потім окремими квитанціями.
Також я проводила ремонт цього приміщення і маю відповідні накладні.
На мене підключений на цю адресу послуги з доступу до мережі Інтернет.
На моє ім’я здійснюється нарахування плати за проживання обслуговуючою організацією.
В 2010 році окремою групою з чотирьох мешканців гуртожитку створюється Обслуговуючий кооператив «____________», яка бере на баланс гуртожиток за адресою: ________________________.
Те що ця організація стала власником будинку, в якому я проживала, я не знала, а припускала, що вона є таким же балансоутримачев нашого гуртожитку як і попередній балансоутримувач ТОВ «____________».
Однак у __________ місяці 2013 року мені стало відомо, що на вказане приміщення, в якому я проживаю, ОК «___________» _________ 2013 року видало іншій особі ордер на жилу площу в гуртожитку на право зайняття жилої площі.
Дізналась я про це з поданого цією особою до мене позовної заяви про виселення. Перше засіданні відбулося _______ 2013р.
В матеріалах цього позову містився витяг про реєстрацію права власності на будівлю.
____________ 2013 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень я роздрукувала це рішення суду і ознайомилась з ним.
З даним судовим рішенням я погодитися не можу, бо згідно нього стороння організація (юридична особа) без жодної законної підстави стала власником будівлі, в якій проживаю.
Чотири особи заснували цей кооператив. Кооператив не здійснивши жодного правочину отримав (згідно рішення суду) безоплатно у власність спірний будинок. Згідно статуту кооперативу засновники кооперативу вирішують всі питання діяльності кооперативу: призначають керівника, розпоряджаються спірним будинком, тощо. А у разі ліквідації кооперативу між його засновниками (цими чотирма особами) розподіляється все майно кооперативу (включаючи спірну будівлю).
Так засновники кооперативу отримали необмежену владу над гуртожитком і використовують її у власних інтересах.
У зв’язку з цим я не можу зареєструватися в тому приміщенні де проживаю, не зможу приватизувати це приміщення, тому що приватизації згідно законодавства підлягають лише комунальні та державні гуртожитки, а у кооперативах квартири лише викупаються пайовими внесками членами цього кооперативу.
Згідно ст. 91 ГПК України особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.
Згідно ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.
Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
ІІ. Обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає, що є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції є повністю необґрунтованим. В мотивувальній частині рішення не міститься жодної прямої підстави (як доказової, так і правової) для визнання права власності.
Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 331 ч. 2 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У відповідності до ч 1. ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року (з наступними змінами та доповненнями) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.
Як вбачається із змісту оскарженого рішення суду першої інстанції відповідач ТОВ «__________» не був власником гуртожитків (лише балансоутримувачем), право власності на гуртожиток не було зареєстровано, а тому він не мав права відчужувати гуртожиток.
Більш того, відповідач пояснює, що він ніколи не претендував на оформлення гуртожитків у свою власність. Тоді незрозуміло, чому воно є відповідачем по справі.
Крім того, не підтверджується доказами обставина, що ОК «_________» фактично користувався спірними будівлями. Як вбачається з установчих документів цих кооператив утворений у січні 2010 року. І в січні 2010 року цей кооператив вже звернувся до суду з дійсним позовом. Тобто, кооператив навіть теоретично не міг фактично користуватися спірними будівлями.
Таким чином, ОК «___________» не спорудив, не придбав спірну будівлю, а тому він немає підстав набувати право власності на неї.
В даному випадку між позивачем і відповідачем взагалі відсутні будь-які зобов’язання, відсутнє право у позивача вимагати передачу у власність спірного об’єкта за рішенням суду, відсутнє порушення права, за захистом якого позивач звернувся до господарського суду, а у господарського суду відсутні повноваження зобов’язувати балансоутримувача передавати майно у власність іншій юридичній особі без рішення органу, уповноваженого розпоряджатися цим майном.
Крім того, господарський суд, визнаючи за позивачем право власності, не прийняв до уваги вимоги пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким встановлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону (закон набув чинності 01.01.2009р.). Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.
Таким чином, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було грубо порушені права осіб, які проживали у гуртожитку.
Цих осіб позбавлено можливості передати гуртожитки у комунальну (територіальної громади) власність і в подальшому приватизувати свої кімнати.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим без належного з’ясування всіх обставин справ, з порушеннями норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Згідно ст. 122 ГПК України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 91-95 ГПК України, -
ПРОШУ:
1) Залучити мене до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
2) Поновити строк подання апеляційної скарги.
3) Скасувати рішення господарського суду Одеської області від ____ 2010 року по справі №___________ за позовом ОК «_________» до ТОВ «_____» про визнання права власності та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
4) Стягнути з позивача на користь апелянта судові витрати.
Додаток:
- доказ сплати судового збору;
- доказ надсилання копії скарги сторонам у справ;
-
«_____» ____ 2013_р. _________________
Апеляційна скарга в господарському процесі від фізичної особи що не приймала участь у справі
Апелляционная жалоба в хозяйственном процессе от физического лица которое не принимало участие в деле